Каталог джерел

Руський староста Гнєвош із Далевиць засвідчує угоду між Передбором та Станіславом, сином покійного Лемборжа, щодо прав на село Вошниця у Львівському дистрикті. Згідно з домовленістю, Передбір відмовляється від претензій на частину маєтку на користь Станіслава та його спадкоємців.

Галицький архієпископ Якуб затверджує львівському міщанинові Петру Штехеру зречення та передачу частки млина під Львовом разом із правом патронату й колації, здійснені Нарцизом із Клодна та Коженьова. Доходи з цієї частки млина мають призначатися на утримання та обслуговування заснованого вівтаря.

Львівський староста Флоріан з Коритниці засвідчує продаж половини дідицтва Зубри Станіславом на користь Яна із Зубри за суму вісімдесят кіп грошів. Із володіння цими маєтностями випливає обов'язок виставляти пішого лучника у військові походи.

Король Владислав Ягайло на прохання Івана із Зубри переводить його село Зубру з польського права на магдебурзьке. Документ вилучає жителів села з-під юрисдикції королівських урядників і надає повноту судової влади місцевому війтові (сольтису).

Документ посвідчує продаж і вічну поступку (резигнацію) села Освиця разом із дворищем Креблово Станіславом Ламбертовичем на користь сандомирського підстолія Петра Влодковича з Харбиновичів за 120 кіп руських грошей. Львівський староста Флоріан із Коритниці затверджує правочин та взяте продавцем зобов'язання юридично захистити покупця від можливих претензій з боку родичів.

Рафал із Соботи засвідчує вирішення спору й укладення мирової угоди між райцями міста Львова та шляхтичами Станіславом Сулімовським, його братом Вичком і львівським бурграбієм Гримком із Богуславиць. На підставі рішення арбітрів потерпілим має бути виплачене відшкодування в розмірі 140 гривень.

Войцех та Станіслав із Сулимова засвідчують отримання від львівських райців і міщан 30 гривень відшкодування за побиття та завдані рани, присуджених за вироком третейського суду під головуванням львівського архієпископа Яна. Укладачі зобов'язуються відмовитися від будь-яких подальших претензій до міста та зберігати вічний мир.

Король Владислав Ягайло на прохання люблінського архідиякона Станіслава Ерпісски переводить село Годовицю, що належить до львівської пребенди св. Івана, з польського та руського права на німецьке магдебурзьке право. Документ надає жителям імунітет від судів земських урядників та визначає межі юрисдикції війта (сольтиса).

Король Владислав Ягайло на прохання Влодка переводить його село Вербіж у Щирецькому повіті з польського та руського права на німецьке середське право. Документ звільняє мешканців села з-під юрисдикції королівських урядників і надає сольтисові повноту судової влади.

Король Владислав Ягайло надає львівському міщанинові та збирачеві подимного податку Яншкові Толмачу та його спадкоємцям суконну комору у Львові з правом торгівлі та стриження (краяння) сукна. Крамницю звільнено від сплати щорічного чиншу до королівської скарбниці.

Генеральний руський староста Петро з Харбиновичів засвідчує мирову угоду та заяву шляхтича Станіслава Слідзеня із Сулимова, який підтвердив отримання від райців Львова відшкодування за поранення його та його брата. Натомість потерпілий зобов’язався відмовитися від будь-яких подальших суперечок і претензій до влади та жителів міста.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Львівський архієпископ Ян Жешовський затверджує фундаційний привілей дідича Делієва Яна Коли, який наново зводить місцевий парафіяльний костел. Документ детально визначає надання ґрунтів, рибних ставів, десятини, а також повинності та збори на користь плебана й парафії.

Руський староста Ян Менжик із Домброви разом з асесорами підтверджує зречення та вічний продаж солтиства в селі Вербіж (Кєж), здійснений львівським митником, євреєм Волчком, на користь Яна Лінка зі Сморжа за суму 48 гривень. У документі трансумовано привілей короля Владислава Ягайла від 1407 року, який надав Волчкові зазначене солтиство та перевів село на шредське право.

Станіслав із Давидова, львівський земський суддя, та Ян із Зимної Води, львівський підсудок, засвідчують, що Дорота, дружина Голомбка із Зембівки, добровільно квитувала свого батька Яна Зубрського з посагу та материнських дібр.

Львівські суддя та підсудок посвідчують, що шляхетна Ядвіга отримала від свого батька Яна Зубрицького належне матеріальне задоволення з батьківських і материнських маєтностей та зреклася щодо них будь-яких прав.

Документ підтверджує, що панна Катерина, донька Яна Зубрицького, добровільно зреклася перед львівським земським судом своїх прав на батьківські та материнські маєтності в селі Зубра на користь батька й рідного брата. Вона вчинила це на таких самих засадах, на яких раніше від своїх часток майна відмовилися її заміжні сестри.

Петро, кустош і адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії, транссумує лист собору в Базелі та наказує духовенству дієцезії оголошувати зазначені в ньому відпусти, а також збирати кошти на унію з греками.

Львівські суддя та підсудок засвідчують, що Пашко з Бірави здійснив поділ батьківщини з братом Яном Зубрицьким і зрікся на його користь прав на село Зубра. Пашко зобов'язався не турбувати брата у володінні маєтком, на який Ян отримує повне й вічне право розпоряджання.

Ігнацій з Кутищ, галицький земський суддя, разом із підсудком Сцибором з Унєньця посвідчують, що Клемент із Семиківців продав свої спадкові маєтності Семиківці панові Петрові з Добійова за суму сто гривень польських грошів.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Староста та підкоморій галицькі засвідчують перебіг невдалого розмежування між селом Львівського архієпископства Бибель і володінням Андрія Свістельницького Боків. Через розбіжність доказів, суперечливі документи та відмову Свістельницького передати справу на арбітраж урядовців межі так і не були остаточно встановлені.

Мазовецькі князі Семовит VI та Владислав II надають отцю Станіславу, капелану занедбаного костелу Святого Духа на передмісті Буська, утримання у вигляді щорічної грошової суми з буського мита, хутра, деревини та звільнення від мита. Документ наказує місцевим урядовцям поважати й своєчасно виплачувати призначені повинності.

Львівський підстароста Станіслав Стахіра зі Срок засвідчує, що Ходко П'ятницький за згодою воєводи Анджея Одровонжа продав катедральній капітулі у Львові спадкову луку на назву Чонзарщиця за суму десять кіп польських грошів. Документ визначає межі відчужуваної ділянки, які пролягають, зокрема, до річки Полтви, і надає канонікам повне право вічного володіння та розпоряджання нерухомістю.

Перемишльські лавники посвідчують, що Анна, донька покійного Яна Счроппа, призначила свого чоловіка Добєслава з Журавиці повірником та управителем для прийняття спадкових маєтностей по батькові та представництва її інтересів у судах.

Воєвода і староста руський Анджей Одровонж зі Спрови заставляє райцям міста Львова село Ляшки у Львівській землі за суму в сто гривень грошів обігової монети. Видавець зобов'язується здійснювати правовий та матеріальний захист райців перед будь-якими претензіями, а також гарантує їм уведення у володіння маєтком (інтромісію) у разі невиконання умов договору.

Комісари Ян із Високого та Станіслав Шихра зі Срок засвідчують юридичне й фактичне введення львівських каноніків у володіння пусткою розміром у двадцять ланів, розташованою між королівськими й церковними селами: Скниловом, Оброшином, Ставчанами, Годовицею та Сокільниками. Дії здійснено на підставі мандата короля Казимира Ягеллончика та за дорученням воєводи й старости руського Анджея Одровонжа зі Спрови.

Король Казимир IV Ягеллончик вирішує суперечку між райцями Львова та міщанами Галича, Коломиї і Стрия, наказуючи останнім неухильно дотримуватися львівського генерального права складу та забороняючи оминати Львів на шляху до інших міст. Документ підтверджує право львів'ян конфісковувати товари купців, які порушують дорожній примус, та фіксує підпорядкування цьому праву міщан Кам'янця-Подільського.

Миколай Білецький визнає перед львівським земським судом борг у розмірі сімдесяти угорських флоринів перед львівським архієпископом Григорієм і віддає йому в заставу своє дідичне село Біла. Документ визначає суворі умови захисту володіння та негайного задоволення вимог кредитора у разі невиконання угоди.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Львівська катедральна капітула зобов’язує себе та своїх наступників щороку відправляти вігілії та заупокійну месу за каноніка Станіслава Баса у винагороду за його заслуги та витрати на освоєння села Дуброва. Нагляд за звершенням цього богослужіння покладено на управителя капітули та сакристіяна.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Львівські земські судді Петро з Брані та Ян із Височиць підтверджують вирок короля Казимира Ягеллончика, який забороняє міщанину Павлу Клюсу неправомірно стягувати мито в Кросні на шкоду Миколаю Бжималі з Берваців.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.

Петро з Браниць та Іван з Високого засвідчують вирок, ухвалений перед лицем короля Казимира Ягеллончика, який забороняє стягнення неправомірних митних зборів у селі Яричів із купців, що прямують на ярмарок. На винуватців незаконного мита накладено вічне мовчання.

Документ засвідчує вирок королівського суду, ухвалений у суперечці Миколая Бжимухи з Михайлом Язловецьким щодо неправомірного стягнення митних зборів. Суд визнав відсутність повноважень у Михайла Язловецького та наклав на нього довічну заборону збирати мито з купців і співземлян у Язловці.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Документ засвідчує вирок короля Казимира Ягеллончика, винесений під час його судового перебування у Львові, який забороняє Ельжбеті зі Жмиґрода стягувати незаконні мита з не обкладених зборами товарів та з худоби, що пасеться в королівських лісах. Суд визнав, що відповідачка не має жодних прав чи привілеїв, які б давали підстави для стягнення цих оплат.

Галицькі комісари засвідчують укладення угоди між львівським архієпископом Григорієм із Сянока та Миколаєм Карнковським із Медухи щодо спорудження, використання та ремонту греблі й рибних ставів між Библом і Медухою під заставою 600 гривень.

Земський суддя Петро з Браниць і підсудок Ян із Вишні засвідчують, що теребовлянський староста Ян Ходоровський з'явився до суду в справі викупу львівським архієпископом Григорієм із Сянока сіл Куропатники, Ценьов і Будилів із рук міщанина Миколая Чорнберга за суму 650 гривень.

Королівські комісари здійснюють вимірювання та насипання межових копців, що розділяють село львівської капітули Басівку від архієпископських, королівських та деканських маєтностей. Відміряні землі та межі присуджуються митрополичій капітулі у Львові.