Каталог джерел

Земський суддя Петро з Браниць і підсудок Ян із Вишні засвідчують, що теребовлянський староста Ян Ходоровський з'явився до суду в справі викупу львівським архієпископом Григорієм із Сянока сіл Куропатники, Ценьов і Будилів із рук міщанина Миколая Чорнберга за суму 650 гривень.

Влада Перемишля просить про виписки з львівських книг щодо королівських рішень у суперечці магістрату з міською громадою (поспільством): звільнення від будь-яких контрибуцій та оцінки звинувачень громади на адресу магістрату. Їх цікавлять записи, що стосуються влади міського уряду. Обіцяють вдячність і подальшу оплату писареві за його працю.

Галицькі комісари засвідчують укладення угоди між львівським архієпископом Григорієм із Сянока та Миколаєм Карнковським із Медухи щодо спорудження, використання та ремонту греблі й рибних ставів між Библом і Медухою під заставою 600 гривень.

Райці відсилають до Львова кореспонденцію, отриману від підскарбія і призначену для міської влади та двох урядовців. Вони пояснюють, що бурмистр випадково дістав і розкрив один із листів. Просять не вважати це навмисним порушенням таємниці листування.

Документ засвідчує вирок короля Казимира Ягеллончика, винесений під час його судового перебування у Львові, який забороняє Ельжбеті зі Жмиґрода стягувати незаконні мита з не обкладених зборами товарів та з худоби, що пасеться в королівських лісах. Суд визнав, що відповідачка не має жодних прав чи привілеїв, які б давали підстави для стягнення цих оплат.

Райці описують занепад міст, убивство одного бурмистра й тягнення іншого до замку, урізання юрисдикції та ґрунтів, а також перешкоди в торгівлі. Вони закликають Львів до спільних дій напередодні сейму та повідомляють про зустріч 29 грудня. Звинувачення подано як твердження авторів листа.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Радці Перемишля заявляють про призупинення міських, приватних і цехових справ проти львів'ян на строк до закінчення трьох тижнів від початку майбутнього сейму. Метою є досягнення угоди; Львів мав надати аналогічне зобов'язання.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Райці Перемишля відкладають усі судові процеси зі Львовом перед королівським реляційним та асесорським судами до 6 березня 1595 року з надією на замирення та зі збереженням прав сторін. Згадують про аналогічне зобов’язання львів'ян.

Король Казимир IV Ягеллончик затверджує львівській митрополичій капітулі дві грамоти покійного воєводи і генерального старости руського Андрія Одровонжа зі Спрови за 1466 і 1467 роки. Ці документи стосувалися надання прав на луки, а також доходів і помолу в млинах на забезпечення капітульного столу.

Автори пишуть із Замостя до магістрату Львова про труднощі під час подорожі. Перед виїздом зламалася вісь воза з багажем; перевантаження речей та пошук деталі до коляски затримали відправлення. Вони вирушили ввечері до Янова, залишивши візника з речами, а наступного дня чекали на нього до полудня. Надалі коляска постійно ламалася. Кінцева частина звіту відсутня.

Документ засвідчує вирок королівського суду, ухвалений у суперечці Миколая Бжимухи з Михайлом Язловецьким щодо неправомірного стягнення митних зборів. Суд визнав відсутність повноважень у Михайла Язловецького та наклав на нього довічну заборону збирати мито з купців і співземлян у Язловці.

Президент і радники міста Львова запевняють львівського земського підсудка Лося, що в судовому спорі за кам'яницю Осмульську, порушеному канівським старостою, вони не допустять порушення його прав. Міська влада заявляє про цілковите дотримання справедливості та повагу до гідності адресата.

Петро з Браниць та Іван з Високого засвідчують вирок, ухвалений перед лицем короля Казимира Ягеллончика, який забороняє стягнення неправомірних митних зборів у селі Яричів із купців, що прямують на ярмарок. На винуватців незаконного мита накладено вічне мовчання.

Делегати підтверджують отримання листа магістрату Львова із сеймовими проєктами. Вони заявляють про готовність виконати його волю, однак не розуміють зазначених у листі причин такого рішення. Повідомляють про продовження подорожі. Густо написана приписка містить додаткові розпорядження, значна частина яких прочитана непевно.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.

Райці Львова просять гетьмана захистити міські села Зубру та Сихів і звільнити їхніх підданих від примусового возіння дубів. Вони стверджують, що села вже спустошені військом, а решта мешканців може розійтися. Натомість пропонують залучити артилерійських фурманів, які мають відповідних коней та вози.

Львівські земські судді Петро з Брані та Ян із Височиць підтверджують вирок короля Казимира Ягеллончика, який забороняє міщанину Павлу Клюсу неправомірно стягувати мито в Кросні на шкоду Миколаю Бжималі з Берваців.

Перед лицем ворога, що наближається до міста, райці Львова просять грабовецького старосту Марека Матчинського про підтримку перед коронним великим гетьманом. Вони прагнуть введення жовнірів із підготовленими коштами на їхнє утримання, доброго коменданта та допомоги в закупівлі амуніції й провізії, зокрема з міського чопового та шинкового зборів. Також просять про листи до земських урядовців, аби ті невідкладно видали податки на нагальні потреби міста.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму дворянину Войцеху з Боровська сто польських гривень на селах Козлів, Таврів, Кропивна, Красна, Вільшанка та Городище в Теребовельському повіті як винагороду за обтяжливу посольську місію до татар. Ця сума має залишатися забезпеченою на згаданих маєтках аж до її повного викупу монархом або його наступниками.

Автор шкодує, що змушений перебувати поза ратушею і не бере участі в громадських справах. Його присутності вимагає справа з паном Подгурським. Він просить колег зберегти матеріали процесу на випадок його розгляду в королівському суді та захистити права, пов'язані з покійним паном Жидкевичем [?].

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Альберту Боровському суму 200 польських гривень на королівських селах Козлів, Кропивна, Городище, Вільшанка та Таурів у Теребовельському повіті як винагороду за заслуги та відвагу під час загрози татарського нападу. Ці маєтності мають залишатися у володінні Боровського та його нащадків до повного викупу суми монархом.

Райці просять королівського секретаря Єжи Янушевича про допомогу при дворі. Вони підтверджують пропозицію надати сто тисяч злотих на потреби Речі Посполитої за умови зарахування цієї суми через зменшення орендних платежів за львівський акциз і руські мита. Відправлення делегатів затримала воєнна небезпека. Місто очікує на безпечний шлях і звістки про місце перебування короля.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Райці підтверджують готовність надати королю сто тисяч злотих у зв'язку з контрактом щодо оренди львівської акцизи та руських мит. Вони пояснюють, що від'їзд wąchockiego (вонхоцького) абата та дії ворога затримали переговори. Вони просять адміністратора скарбу виділити з цієї суми провіант для залоги Львова, оскільки його відсутність загрожує безпеці міста.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Райці надсилають Вахловичу лист коронного інстигатора і радять дотримуватися його порад у суперечці з ломжинським старостою. Вони також просять дізнатися думку інстигатора щодо татарської суми та простежити за позовом. У приписках згадується про вручення документів і витрати на гінця; частина з них залишається непрочитаною.

Львівські земські суддя та підсудок зобов'язують Яна Зубрського виплатити Янові Голомбку із Зимної Води сто десять гривень боргу та три гривні кари у чотиритижневий термін. У разі недотримання терміну кредитор отримає право введення у володіння маєтком боржника в Зубрі.

Райці посилаються на королівські привілеї, які дозволяють їм представляти кандидатів у священнослужителі для церков на міській землі. Вони просять холмського єпископа про побожного священника, прихильника унії, який би очолив одну з цих церков. Міська влада очікує на його якнайшвидший приїзд, бажано впродовж двох тижнів, та обіцяє йому захист і підтримку.

Райці міста Львова засвідчують угоду між крамарем Сташком і Петром Німандом щодо перенесення паркана, який розмежовував їхні луку та сад. Згідно з домовленістю, Сташко та його нащадки зобов'язалися самостійно звести й утримувати огорожу власним коштом.

Райці Львова описують забезпечення рухомого майна Вижиковського, клопотання про кадук через відсутність підтверджених родичів та повернення речей після його повернення з табору. Вони рекомендують використати розписку для захисту від пізнішого позову. Також надсилають матеріали справи з капітулою щодо дороги та споруди за Галицькою брамою, просячи про активний захист і повернення документів.

Лавники міста Львова засвідчують, що прикута до ліжка Ядвіга, вдова по Миколі Солтису старшому, продала міщанинові Петру Лінднеру свою половину будинку на львівському Ринку. Продавчиня заявила перед судом про отримання повної оплати і відмовилася від будь-яких подальших претензій на нерухомість.

Райці Львова закидають бургграфу нацьковування замкових гайдуків, грабунки, вимагання поборів на передмісті та порушення міської юрисдикції. Вони просять старосту застерегти його, відшкодувати збитки місту й припинити ці свавільні дії.

Лавники міста Львова засвідчують учинення присяжним війтом Юрієм кушніром та його дружиною Барбарою взаємної ресигнації і запису всього майна на випадок смерті з виключенням родичів. Кожен із подружжя застеріг собі лише суму в десять кіп грошей для розпорядження за життя на спасіння душі.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Райці та поспільство Львова подають гетьману декларацію щодо колегіуму. Збережений абзац згадує згоду/рішення короля та містить прохання, що стосується школи або шкільного наставника (прочитання непевне), проте не всі умови позиції міста вдається впевнено розібрати. Приписка на звороті вказує дату 16 листопада 1607 року і стверджує, що гетьман не був задоволений та повернув лист із гнівом.

Ян Одровонж зі Спрови, генеральний староста руський і державець (тенутарій) жидачівський, діючи за велінням короля Казимира Ягеллончика, повертає і передає шляхтичу Федькові Рашковичу колись неправомірно відібраний млин Сопіт разом із належними до нього нивами, водами та луками.

Райці дякують маршалкові за опіку над посланцями Львова і просять його про підтримку перед королем у суперечці зі Станіславом Шембеком щодо земель, викуплених містом. Вони згадують про попередні права батьків дружини Шембека та сплату кількох тисяч злотих. Це звернення є паралельним до листа 190, адресованого воєводі.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Львів прагне заручитися підтримкою воєводи перед королівським судом у суперечці зі Станіславом Шембеком. За словами райців, місто викупило ґрунти за кілька тисяч злотих у коронного підчашого, тоді як Шембек заявляє на них права через попередника своєї дружини (саме так зазначено в листі). Це аргументація однієї зі сторін, а не судове рішення.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Радники відповідають на лист посланців, датований у Варшаві 4 січня. Вони просять довести до кінця справу з паном Пачком, надсилають документи та 70 злотих через Мартина, слугу міського писаря. Також наполягають, щоб посланці залишилися і запобігли шкоді міським інтересам.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Автор нотатки повідомляє про відправлення пану Залеському квитанції від старости. Документ був підтвердженням сплати кам'янецьким райцею Миколаєм мита львівському митникові в розмірі 72 флоринів та 18 грошів.

Магістрат повідомляє, що Миколай Вільчек тяжко поранив цирулика Лоренца, що викликало обурення міщан. Описує небажання підстарости допомогти в затриманні винуватця, підтримку шляхти для Вільчека та спробу заспокоїти ситуацію. Просить представити справу королю. Далі розглядає невидачу актів процесу про млин, чотири протестації, суперечку про належний порядок екзекуції та отримання чергової правової консультації. Згадує про шкоду стадам і ґрунтам, комісію щодо ґданських боргів і смерть старого писаря Яна.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Магістрат просить своїх послів про втручання та пораду у справі міських лісів, повинностей, русинів, які тримають шинки, забраної риби, нерухомості, пасовищ, підвід, розслідування щодо боргів перед ґданщанами та чуток про татар. Друга частина сповіщає про суперечку щодо виконання рішення стосовно млина, внесення суми 1500 та заперечення Гінків і Сєрадзького. Автори скаржаться на дії підстарости та брак постійної правничої допомоги; обіцяють надіслати подальші документи й передають копію листа вишенського сеймику.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.