Каталог джерел

Король переказує скаргу євреїв із передмістя на напади студентів та інших свавільних осіб, пограбування будинків, товарів і грошей. Наказує магістрату забезпечити порядок і зразково покарати винних.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей короля Казимира Великого від 1360 року для міста Львова, скасовуючи дотеперішнє правило рівного поділу майна після смерті чоловіка та запроваджуючи нові, детальні правила спадкування і зречення прав на добра між подружжям та їхніми родичами. Документ регулює правові питання щодо віна, привінку, поділу рухомого й нерухомого майна, а також процедури зречення майна перед гаєним судом.

Король рекомендує надати допомогу августинцям, які придбали ділянку колишнього монастиря черниць св. Катерини Сієнської за Галицькою брамою. Він вказує на отриману згоду архієпископа і просить про підтримку з боку міста та відсутність перешкод у будівництві.

Король Владислав Ягайло дарує місту Львову зруйновану королівську лазню разом із ділянкою в обмін на щорічний чинш у розмірі 20 гривень. Крім того, він дозволяє райцям і місту зводити наступні лазні на праві власності без обов'язку сплачувати з них будь-які збори на користь монарха.

Король Владислав IV наказує владі Львова затримувати та арештовувати будь-які транспорти селітри, що вивозяться всупереч чинному законодавству й без королівського дозволу. Товар має залишатися під міською вартою аж до надходження подальших розпоряджень монарха.

Документ посвідчує майнову угоду, укладену перед радою міста Львова між Миколаєм Солтисом та чотирма дітьми покійного Юрія Чепнера щодо поділу спадщини їхніх батьків. Вона визначає сплату грошових сум готівкою, воском і сукном, а також закріплює за дітьми кам'яницю на ринку та визначене рухоме майно.

З огляду на загрозу з боку ворогів король виряджає до Львова артилерію зі спорядженням. Він просить про тимчасове зберігання пороху, ядер і спорядження в міському арсеналі, а також про виділення ділянки під власний арсенал згідно з планом Павла Гродзицького.

Король Владислав Ягайло на прохання люблінського архідиякона Станіслава Ерпісски переводить село Годовицю, що належить до львівської пребенди св. Івана, з польського та руського права на німецьке магдебурзьке право. Документ надає жителям імунітет від судів земських урядників та визначає межі юрисдикції війта (сольтиса).

Король наказує повернути львівським євреям товари, привезені на ярмарок і вилучені магістратом, який не дочекався вирішення спору. До винесення вироку забороняє перешкоджати їхній торгівлі.

Гримко з Богуславиць засвідчує отримання від львівських райців і міщан десяти гривень півгрошів відшкодування за завдані рани, побиття та витрати на лікування, призначених йому за вироком третейського суду. Укладач грамоти від свого імені та від імені своїх близьких відмовляється від будь-яких подальших претензій і спорів щодо влади та мешканців Львова.

Король наказує старості надати деревину з лісів староства на палісади та рогатки. Він вимагає дієвої допомоги магістрату в збиранні внесків на фортифікацію також із мешканців шляхетських і духовних будинків.

Войцех та Станіслав із Сулимова засвідчують отримання від львівських райців і міщан 30 гривень відшкодування за побиття та завдані рани, присуджених за вироком третейського суду під головуванням львівського архієпископа Яна. Укладачі зобов'язуються відмовитися від будь-яких подальших претензій до міста та зберігати вічний мир.

Король Владислав IV інструктує комісара щодо прикордонних переговорів із Московією, наказуючи виявляти непохитність перед вимогами московської сторони й водночас розважливість, щоб не загострювати суперечок до весни. Він також звертає увагу на проблему свавільного захоплення спірних урочищ, що давало московській стороні привід висувати скарги й погрози.

Рафал із Соботи засвідчує вирішення спору й укладення мирової угоди між райцями міста Львова та шляхтичами Станіславом Сулімовським, його братом Вичком і львівським бурграбієм Гримком із Богуславиць. На підставі рішення арбітрів потерпілим має бути виплачене відшкодування в розмірі 140 гривень.

Королевич наказує видати Станіславу Казановському дві довірені місту гармати, просить про короткострокове позичення 200 ядер і потрібної кількості пороху, а також про допомогу в транспортуванні.

Лавники міста Львова підтверджують, що Йокуш Чипсер продав і поступився своїм наріжним будинком, розташованим навпроти цвинтаря Пресвятої Діви Марії, львівському міщанинові Петрові Чанферу. Продавець гарантував покупцеві повне право володіння нерухомістю в її давніх межах, а також захист від правових претензій.

Королевич приймає зброяра Станіслава Солтисовича до своїх слуг. Просить про прихильність міської влади, дозвіл на додатковий заробіток із шинкування та зниження чиншу за міську шліфувальню, роботу якої зупиняють спускання ставу, нестача води й ремонт греблі.

Миколай Дмитровський фундує та обдаровує парафіяльний костел Всіх Святих і Пресвятої Діви Марії в Чижках, надаючи йому землю, луки, право на рибний став, десятини й осепи від кметів. Водночас він застерігає за собою та своїми спадкоємцями право патронату і презентації плебана.

Король дозволяє використати готівку з депозиту київського воєводи для покриття нестачі коштів на військо. Видача потребує забезпечення з боку комісарів та згоди коронного підкоморія як опікуна; коштовності та решта речей мають залишитися в депозиті.

Лавники міста Львова засвідчують, що львівський війт і бурмистр Ян Тлумач судово зрікся половини лану землі на користь міщанина Анджея Клоппера. Передана нерухомість, що перебуває в посаговому забезпеченні Анни, дружини Миколая Рицера, має відійти Клопперу та його наступникам на міському праві.

Король реагує на скаргу львівських міщан щодо нових повинностей, внесених до люстрації. Він наказує не обтяжувати купців і ремісників понад закон, а також вилучити такі записи, попри те, що витяги з них уже видано старості.

Лавники міста Львова посвідчують, що Миколай Шультербейн визнав перед судом свої боргові зобов’язання перед неповнолітніми дітьми Юрія Чепнера та сином солтиса Миколаєм. Як забезпечення сплати боржник передав у заставу свої спадкові маєтності та м’ясну ятку.

Король розглядає скаргу міщан Львова на люстраційних комісарів, які під приводом нової кварти накладають раніше невідомі тягарі та обов'язки на користь замку. Він роз'яснює, що люстрації підлягають маєтності старост і орендарів, а не міська власність та її доходи. Король наказує скасувати неправомірні обтяження або пояснити причини їхнього накладення, нагадуючи про попередні застереження.

Спитко з Тарнова і Ярослава, діючи на прохання львівських райців, які виконували заповіт покійного міщанина Леонарда, бере під патронат фундований вівтар у львівській катедрі та забезпечує на його утримання щорічний чинш у розмірі десяти гривень із ярославського мита. Натомість він покладає на вівтарника суворі літургійні обов'язки, зокрема відправлення щотижневих мес за упокій душі фундатора та його близьких.

На прохання русинів-уніатів та неуніатів король призначає генеральний синод у Львові на 28 жовтня 1629 року. Міська влада має гарантувати учасникам безпеку, запобігати заворушенням, співпрацювати з королівським посланцем і допомагати київському митрополитові. Їй належить завчасно визначити кватири та місця перебування для духовенства й решти учасників.

Документ є нотаріальним інструментом, складеним нотаріусом Альбертом із Падви за наказом львівського архієпископа Яна з Ряшева на прохання алтариста Августина Каменера. Містить трансумпт привілею райців міста Львова від 1399 року про фундацію та забезпечення вівтаря Десяти тисяч мучеників і святих дів у львівській катедрі.

Король очікує мирного залагодження суперечок між доктором Мартином Кампіаном, членом львівського магістрату, та урядами й приватними особами. Сторони мають спільно призначити доброчесних міщан, які приведуть справу до згоди без порушення прав міста. Король також повідомляє про окремий лист до львівського архієпископа.

Король Владислав Ягайло надає місту Львову та його міщанам землі й ліси навколо міських ланів, звані обшарами, разом з усіма приналежностями та прибутками. Натомість міщани зобов’язуються постійно дбати про розбудову, укріплення та прикрашання міста.

Король Сигізмунд III Ваза інструктує свого посла Адама Кисіля перед повітовим сеймиком у Житомирі. Він закликає його схилити тамтешню шляхту до згоди з іншими воєводствами та до дій задля порятунку Вітчизни перед лицем нагальної державної потреби.

Гнєзненський архієпископ Миколай Тромба як третейський суддя розв'язує майнові та правові суперечки між плебаном львівського парафіяльного костелу Яном Русином і радою та громадою міста Львова. Угода регулює взаємні фінансові претензії, участь у зведенні міських мурів та обов'язки, пов'язані з утриманням костелу.

Король наказує магістрату Львова пильно дотримуватися монетних універсалів. Він згадує євреїв, шотландців та інших осіб, що займаються грошовим промислом, яким заборонено всупереч законам обертати червоні золоті й талери або скуповувати їх для вивезення. Забороняє ввезення та збут указаної іноземної монети. Уряд має невідкладно карати винних; за недбалість або потурання порушенням відповідальність покладається на саму міську владу.

Ян з Обіхова, генеральний староста руський, посвідчує продаж спадкового села Сихів сандомирським підстолієм Петром із Харбіновиць на користь Яна із Зубри за суму 130 кіп білих грошів. Покупець отримує село з усіма приналежностями і правами у вічне володіння.

Король отримує часті скарги львівських міщан на старосту Станіслава Боніфація Мнішека. Перш ніж приступити до виконання сеймових і задвірних декретів, він просить єпископа Ахація Гроховського наставити старосту та схилити його до згоди з містом, зі збереженням і примноженням міських вольностей згідно зі щойно наданим привілеєм.

Лавники міста Львова посвідчують, що коваль Якуб продав Янові Бреннеру частину своєї міської парцели за суму чотирнадцять кіп грошів. Документ гарантує покупцеві вічне й спокійне право на володіння, користування та вільне розпорядження придбаною землею.

Король Сигізмунд III Ваза закликає белзького каштеляна Станіслава Жоравінського врегулювати межову суперечку між його маєтностями та містом Львовом. Він наказує йому, згідно з трибунальським декретом, посприяти беззбитковому та справедливому розмежуванню спірних земель.

Документ посвідчує продаж і вічну поступку (резигнацію) села Освиця разом із дворищем Креблово Станіславом Ламбертовичем на користь сандомирського підстолія Петра Влодковича з Харбиновичів за 120 кіп руських грошей. Львівський староста Флоріан із Коритниці затверджує правочин та взяте продавцем зобов'язання юридично захистити покупця від можливих претензій з боку родичів.

Король призначає майно померлого бездітним слюсаря на завершення будівництва ратушної вежі. Вимагає використати кошти для загального добра і скласти звіт перед комісарами.

Флоріан із Коритниці, львівський староста і віслицький каштелян, засвідчує продаж села Освиця разом із дворищем Юрія, званим Креблово Жечиці, здійснений сандомирським підстолієм Петром Влодковичем із Харбіновиць на користь Яна з Зубри за суму 120 кіп руських грошів.

Король докоряє Львову за ненадіслання представників до сеймової комісії з встановлення цін. Аргументи, викладені в листі, належало представити через делегатів. Окремо запевняє про нагляд комісарів за поведінкою жовнірів і наказує владі дбати про безпеку міста.

Волоський воєвода Мірча дозволяє купцям зі Львова, Польщі та Литви вільно торгувати у своїх володіннях після сплати належного мита. Дозвіл поширюється на обіг товарами із суворою забороною вивезення срібла.

Король Сигізмунд III Ваза відповідає на супліку львівських міщан, визнаючи їхні скарги достатньо роз'ясненими міським урядом. Він закликає владу міста та поспільство зберігати спокій і згідно дотримуватися чинних привілеїв, декретів і давніх звичаїв.

Флоріан із Коритниці, староста землі руської, засвідчує, що Ян Сиховський разом зі своєю дружиною Офанною продав село Сихів у Львівському окрузі Петрові з Харбіновиць за 50 кіп грошів. Покупець отримав повні права власності та розпорядження цим маєтком.

Після скарги членів міської громади та пояснень магістрату король наказує залагодити суперечки, дотримуватися привілеїв, декретів і третейських рішень. Доходи, надані місту нещодавнім привілеєм, мають служити спільному благу, а не приватній вигоді.

Король Владислав Ягайло на прохання Івана із Зубри переводить його село Зубру з польського права на магдебурзьке. Документ вилучає жителів села з-під юрисдикції королівських урядників і надає повноту судової влади місцевому війтові (сольтису).

Король Сигізмунд III Ваза повідомляє про свій приїзд до Львова під час воєнного походу й наказує міській владі виділити супровід для королівського квартирмейстера. Водночас він забороняє міщанам приймати на постій і складувати припаси сановників без відома посланця монарха.

Львівський староста Флоріан з Коритниці засвідчує продаж половини дідицтва Зубри Станіславом на користь Яна із Зубри за суму вісімдесят кіп грошів. Із володіння цими маєтностями випливає обов'язок виставляти пішого лучника у військові походи.

Король Сигізмунд III Ваза сповіщає магістрат Львова про невдалий замах на своє життя, вчинений Михайлом Пекарським, запевняючи, що зазнані поранення не загрожують його здоров'ю. Він наказує оголосити цю звістку мешканцям міста, щоб запобігти поширенню неправдивих чуток і можливим заворушенням.

Арбітри Миколай, син Віґанда, та Миколай Пейсар мирно розв'язують суперечку щодо стягнення десятин, яка точилася між львівським плебаном Яном Русином та владою і громадою міста Львова. Документ склав і засвідчив публічний нотаріус Григорій з Лелова.

Король Сигізмунд III Ваза закликає владу та мешканців Львова підготуватися до оборони перед навислою загрозою з боку поганського війська. Водночас він повідомляє про доручення головного командування й керівництва обороною львівському старості, наказуючи магістрату тісно з ним співпрацювати.

Король Владислав Ягайло надає Янові з Бирави та його законним спадкоємцям село Зубра у Львівській землі на праві вічного володіння. Натомість отримувач пожалування зобов'язується до військової служби з одним списом і двома лучниками, а піддані — до сплати звичних дотепер повинностей.