Каталог джерел

Янош Фоґараші сповіщає Яноша Кеменя про обмін заручниками та початок польсько-татарських переговорів під Жванцем, а також про голод, що панує у коронному таборі. Він також застерігає перед татарами, які повертаються через Молдову, та можливим викраденням дружини господаря Василя Лупу.

Войцех Свірзький звертається до бурмистра Львова з проханням стримати цеховиків від нападів на позацехового мечника, який мешкає в його садибі й не має коштів на вступний внесок до цеху. Автор нагадує, що регулярно сплачує чинш за міську землю, на якій розташована садиба, і просить залагодити цей конфлікт.

Молдавський господар Ґеорґе Штефан надсилає Яношу Кеменю звістки з-під Жванця про втечі козаків, татарсько-польські відносини та копії воєнного листування. Він також торкається питань угорських військ, фінансових розрахунків і поточних справ.

Іштван Середі інформує Яноша Кеменя про поточну військову та дипломатичну ситуацію в Молдові, відносини з кримським ханом і питання скарбу колишнього господаря Василя Лупула. Він також повідомляє про розташування татарських військ відносно польського табору.

Господар Василь Лупул запевняє Яноша Кемені та Дєрдя II Ракоці у незмінній дружбі, пояснюючи давні претензії щодо неналежного поводження з молдавським послом на похороні Жигмонда Ракоці. До листа додає новини про похід калги-султана й посольство хана до Хмельницького по допомогу проти калмиків і донських козаків, а також про кривавий бунт у Корсуні під час скорочення козацького реєстру та страту його ватажка Мозирі.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Львівський земський суддя Ян Ґоломбек із Зимної Води та підсудок Сьцібор із Вишні підтверджують, що Ян Кунат із Тулиголового записав своїй дружині Гелені 500 гривень посагу та віна на половині села Тулиголове, млині, дворі та корчмі. Ці маєтності мають залишатися в руках Гелени на випадок її овдовіння, з правом викупу в разі її можливого другого заміжжя.

Документ містить завірений трансумпт процесуальних актів щодо апеляції та приєднання (adhesio), поданої повноважними представниками райців і хліборобів міста Львова проти вироку Римської курії, що зобов’язував сплачувати десятини плебану Янові Русину. Архієпископ Якуб Стрепа засвідчує автентичність поданих інструментів і видає їхній відпис разом із клопотанням про надання апостолів.