Каталог джерел

Маршалок Королівства Польського Ян з Олесниці вирішує суперечку щодо митних прибутків у селі Вербіж, затверджуючи повноваження львівського митника Волчка та відновлюючи його у володінні ними. Водночас він наказує Теодорику Бучацькому, його родичам та місцевим кметям припинити чинити подальші перешкоди у стягненні мита.

Михайло з Бучача, староста снятинський і коломийський, забезпечує заснований ним парафіяльний костел у Михальчому наданням села Репужинці в Коропецькому повіті разом із млином на Дністрі, ланом землі та сноповою десятиною. Ці доходи він передає на користь плебана та його наступників в обмін на вічні молитви за душі фундатора, його дружини та нащадків.

Петро Одровонж зі Спрови, воєвода львівський, посвідчує, що шляхтич Ян Зубрський сплатив міщанинові з Городка Стефану суму 50 гривень за солтиство в селі Зубра. Обидві сторони склали узгоджені заяви перед львівським земським судом.

Руський воєвода Анджей Одровонж і снятинський староста Михайло Бучацький забороняють свавільне перешкоджання проїзду купців, які перевозять худобу й товари між Волощиною та Львовом. Усі суперечки й претензії щодо арештованих тварин наказано передавати на розгляд до суду міської ради в Коломиї.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє галицькому каштеляну Якубу з Бучача заснувати й забезпечити вівтар у митрополичій кафедрі у Львові чиншем із суми 800 гривень. Надання також передбачає вилучення майна пребенди з-під юрисдикції світських судів.

Король Ян Ольбрахт дозволяє колегії вічних вікаріїв Львівської катедри придбати будинок із парцелою у Львові для їхнього спільного осідку. Водночас вилучає цю нерухомість та її мешканців з-під міської юрисдикції та від усяких податків і повинностей, переводячи її під церковну юрисдикцію та імунітет.

Королівські комісари під головуванням архієпископа Бернарда Вільчека вирішують багаторічні суперечки між митрополичою капітулою та владою міста Львова, врегульовуючи питання польського та німецького проповідників, кафедральної школи та посади захристиянина. Угода також унормовує управління майном і тестаментними записами, функціонування міського млина та забезпечення кафедри водою.

Документ є арбітражним вироком, що врегульовує багаторічні суперечки між львівською катедральною капітулою та магістратом міста Львова, зокрема щодо польськомовного та німецькомовного проповідників, управління катедральною школою, депозитів і заповітних записів, а також прав на Вільховий млин та міський водогін. Під загрозою штрафу у дві тисячі угорських флоринів він зобов'язує сторони вічно дотримуватися узгодженого порядку.

Король Сигізмунд I дозволяє владі Львова стягувати плату в розмірі півгроша з кожного воза втікачів, які рятуються в місті від ворожих нападів. Отримані кошти мають покрити витрати на очищення міста від багна й нечистот та ремонт міських мурів, валів і ровів.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує на прохання львівської катедральної капітули документ королівських комісарів від 1463 року про розмежування капітульного села Вербіж та королівських сіл Рожана і Речичани. Підтвердження закріплює за капітулою спірні землі, ліси, чагарники та доходи згідно з насипаними межовими курганами-копцями.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує грамоту королівських комісарів від 1533 року, яка встановлює детальний розподіл меж між селом Вербіж, належним львівській капітулі, та королівськими маєтностями Демня, Дроговиж і Устя, що перебували в оренді Павла Тарла. Документ описує проходження кордону, позначеного 32 курганами-копцями та зарубками на деревах, а також закріплює за капітулою права на води річок Зубра, Щирець і Дністер.

Король Сигізмунд I Старий, зваживши на розташування Львова на загроженому прикордонні та заслуги тамтешніх ремісників в обороні міських мурів, вилучає львівські цехи із загального наказу про касацію братств у Короні й урочисто підтверджує всі їхні дотеперішні права, статути та привілеї.

Король Сигізмунд I Старий дозволяє владі Львова спорудити білильню на міських землях із застереженням, що доходи з неї призначатимуться виключно на зміцнення та ремонт міських фортифікацій. Монарх гарантує місту виняткове право на ведення такого підприємства в околиці, забороняючи спорудження конкуруючих білилень.

Король Сигізмунд III Ваза підтверджує та наказує внести на тривкий пергамент сім угод, укладених між львівськими міщанами й райцями та навколишньою шляхтою, щодо стягнення мит і плати за випас худоби (спасного). На підставі цих домовленостей шляхта зобов’язалася дотримуватися королівських торговельних імунітетів Львова й не стягувати неправомірних зборів.