Каталог джерел

Петро, кустош і адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії, транссумує лист собору в Базелі та наказує духовенству дієцезії оголошувати зазначені в ньому відпусти, а також збирати кошти на унію з греками.

Король Владислав III звільняє міщан і жителів Львова від сплати мита за всі ввезені товари, а особливо за рибу, аж до часу свого прибуття до міста. Правитель наказує львівському воєводі й старості Петрові Одровонжу зі Спрови та митникам неухильно дотримуватися наданого привілею.

Петро Одровонж зі Спрови, воєвода львівський, посвідчує, що шляхтич Ян Зубрський сплатив міщанинові з Городка Стефану суму 50 гривень за солтиство в селі Зубра. Обидві сторони склали узгоджені заяви перед львівським земським судом.

Ян із Чижова, намісник Королівства Польського, посвідчує, що Ян із Зубри призначив Миколая з Гологір опікуном своїх малолітніх синів та управителем усього маєтку аж до досягнення ними повноліття.

Руський воєвода і генеральний староста Петро Одровонж разом з арбітрами вирішує спір про материнські маєтності в Зубрі між Яном Зубрським та його донькою Малґожатою Ґоломбковою і її синами. Після задоволення спадкових вимог Яном Зубрським на позивачів накладено вічне мовчання під закладом у тисячу гривень.

Документ скасовує новозапроваджене, безправне мито в Коломиї для львівських міщан та інших купців, а водночас регулює й підтверджує традиційні митні ставки, що стягуються у Снятині. Ян із Чижова наказує коломийському та снятинському старості Михайлові Мишлі неухильно дотримуватися цих постанов.

Львівський земський суддя Ян Ґоломбек та підсудок Сцибор із Бишини засвідчують, що Дорота, дружина Шимка з Бібрки, видала квитанцію своєму батькові Янові із Зубри про відсутність будь-яких претензій щодо батьківщини та посагу. Угода поклала край усім майновим суперечкам і була укладена за участі третейських суддів.

Петро Одровонж зі Спрови, воєвода і генеральний староста руський, свідчить перед львівським земським судом, що продав королівський млин під Львовом обачному Ганнусу за триста гривень. Львівський суддя та підсудок засвідчують здійснення правочину, отримання плати та зобов'язання продавця щодо юридичного захисту покупця.

Руський воєвода Анджей Одровонж і львівський суддя Ян Ґоломбек вирішують за королівським мандатом межовий спір між митрополичою капітулою у Львові та дітьми Вінцентія Лонки з Унятичів. На підставі давніших документів вони присуджують спірні межові знаки та маєтності села Вербіж капітулі, накладаючи на протилежну сторону обов’язок вічного мовчання.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Львівський підстароста Станіслав Стахіра зі Срок засвідчує, що Ходко П'ятницький за згодою воєводи Анджея Одровонжа продав катедральній капітулі у Львові спадкову луку на назву Чонзарщиця за суму десять кіп польських грошів. Документ визначає межі відчужуваної ділянки, які пролягають, зокрема, до річки Полтви, і надає канонікам повне право вічного володіння та розпоряджання нерухомістю.

Воєвода і староста руський Анджей Одровонж зі Спрови заставляє райцям міста Львова село Ляшки у Львівській землі за суму в сто гривень грошів обігової монети. Видавець зобов'язується здійснювати правовий та матеріальний захист райців перед будь-якими претензіями, а також гарантує їм уведення у володіння маєтком (інтромісію) у разі невиконання умов договору.

Воєвода і староста генеральний руський Анджей Одровонж вирішує суперечку й забороняє старостинським урядовцям чинити перешкоди львівській капітулі, її мірошникам та міщанам у вивезенні та помолі зерна. Тим самим він підтверджує давні привілеї та звичаї капітули щодо вільного помолу в її віддалених від міста млинах.

Комісари Ян із Високого та Станіслав Шихра зі Срок засвідчують юридичне й фактичне введення львівських каноніків у володіння пусткою розміром у двадцять ланів, розташованою між королівськими й церковними селами: Скниловом, Оброшином, Ставчанами, Годовицею та Сокільниками. Дії здійснено на підставі мандата короля Казимира Ягеллончика та за дорученням воєводи й старости руського Анджея Одровонжа зі Спрови.

Грицько з Поморян засвідчує мировий вирок, який розв'язує спір із містом Львовом, на підставі якого жителі Львова та піддані з Винників отримали взаємне право вирубки лісу між цими місцевостями. У разі відчуття кривди сторони мали звернутися до короля за встановленням постійних меж.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Провінціал францисканців Миколай із Карнева затверджує трансумований документ дарування львівського підкоморія Юрія Струмила з Дмошина. На підставі цього акта монастир францисканців у Львові отримує село Чижки разом із маєтностями в обмін на заснування каплиці та молитви за померлих.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Руський воєвода Ян Одровонж на генеральному з'їзді у Львові, розглядаючи скаргу львівських міщан і купців, забороняє безправне затримання та захоплення на дорогах Русі й Поділля худоби, купленої на щорічних ярмарках і позначеної їхніми клеймами. Документ наказує урядовцям і жителям міст неухильно дотримуватися заборони затримувати переганяні стада під загрозою суворих королівських кар.

Король Казимир IV Ягеллончик на прохання декана Яна Чохранського підтверджує давні королівські та урядові привілеї 1415–1478 років для підданих деканату церкви св. Івана у Львові. Документ санкціонує переведення тамтешніх вірмен та інших мешканців на вірменське право й цілковито звільняє їх від юрисдикції ґродських урядників та будь-яких замкових повинностей.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку між орендарями снятинського мита та львівськими райцями, підтверджуючи документи Яна з Чижова та Михайла Мужила Бучацького від 1444 року, якими було скасовано незаконне мито в Коломиї та визначено справедливі ставки митних зборів у Снятині.

Король Сигізмунд I на прохання львівського архієпископа Бернарда Вільчека підтверджує вирок короля Владислава Ягайла від 1422 року, що врегульовує розмір щорічних зборів на архієпископський стіл, які сплачують на святого Мартина кметі та поселенці німецького права у Львівській дієцезії. Документ встановлює постійний розмір цієї повинності у шість широких грошів з кожного посіданого лану, за винятком львівських поселенців, які сплачують по одному вярдунку.

Король Сигізмунд I розв’язує суперечку про підсудність між міською радою Львова та старостою Станіславом Одровонжем, підтверджуючи юрисдикцію магдебурзького права над усіма приїжджими та купцями, які перебувають у місті, на передмістях та під Високим замком. Судову компетенцію старости обмежено виключно справами про вбивства та напади на житло, скоєні в межах замкової юрисдикції.

Король Сигізмунд I надає львівським міщанам вічне право шинкувати палене вино (горілку) в межах міста та на передмістях, а також стягувати з цього збори на міські потреби. Усім іншим станам і жителям забороняється продаж горілки без дозволу міської ради під загрозою конфіскації напою.

Король Сигізмунд I Старий на прохання влади міста Львова підтверджує давніші акти розмежування 1462 та 1485 років між львівськими землями та спадковим селом Зимна Вода. Документ надає вічної юридичної сили встановленій лінії кордону та зобов’язанню вічного мовчання, накладеному на давніх претендентів.

Король Стефан Баторій підтверджує цеху шевців міста Львова два привілеї короля Казимира Ягеллончика від 1466 та 1469 років. Ці акти обмежували кількість ремісників, яким дозволялося мешкати й шити взуття під замком, лише двома особами, а також забороняли займатися шевством у заміських будинках і шляхетських дворах.