Розпорядження архієпископа Павла Тарла щодо проповідей катедрального проповідника у Львові у Великий піст

ПАВЛО ТАРЛО зі Щекажевиць, з Божої та Апостольського Престолу ласки архієпископ святої митрополичої Церкви львівської. Усім разом і кожному зокрема, хто це письмо оглядатиме, бачитиме, читатиме, а також слухатиме — вітання в Господі. Оскільки, без сумніву, турботою і якнайбільшою пильністю слід оточувати суть усіх справ, що мають на меті християнську велич і явну користь, ми, здійснюючи воістину першорядне піклування про святощі в цьому преславному князівстві Русі, з тим більшою ревністю прагнемо домагатися того, щоб для прикраси святинь, примноження Божого культу, утвердження і підтримки святої католицької віри докласти й спрямувати всю нашу працю, старання і пильність. А це, безсумнівно, нізвідки інде не може черпати міцніших підвалин, тривкіших колон та надійніших і дужчих опор, як тільки звідти, якщо апостольське служіння повчання, плекання віри в народі, прибивання християнської релігії — як кажуть — цвяхом до сердець усіх і защеплювання їх [серцям] заблудлих, буде піднесене в Христовій Церкві в належному й гідному порядку. І коли міра, яку в усякій справі називають найвищою чеснотою, знову буде введена до храму Божого, так щоб не менше зважали на належний спосіб розподілу часу святих проповідей, ніж на турботу про призначення і поставлення в Церкві Божій мужа, який виконує апостольське служіння; пильно при цьому зважуючи й дбаючи про те, щоб уми заблудлих людей досліджувалися через слухання і науку Проповідника із зовнішнім прагненням слухати слово Боже. Визнаємо за річ необхідну цілком утихомирювати ревність Учителів щодо тих, хто чи то від звичаю предків у ці нерозважні часи відступив, чи то мляво й позіхаючи приймає святі казання; відсуваючи насичення невдячного люду поживою слова Божого аж до присипляння та стримуючи рясне роздавання її байдужим, ревно справді пильнуючи, щоб через недбальство слухачів такий коштовний харч душі не знецінився через саму зневагу і не породжував пересичення в тих, чий розум споганений терням пожадливості, піском заслуг, брудом пожадливостей, скелями гордині та впертості, бо розум, занедбаний у цих речах, не здатний прийняти євангельське слово, яке марно вдаряє в барабанну перетинку вух, якщо не западе глибоко в тайники серця. І так само, як ми зазначили на початку, вважаючи, що в таких справах слід триматися й тривати при розважливості та мірі. Оскільки отой надто важкий і з суворим порядком установлений обов'язок проголошення Пресвятого слова в нашій митрополичій Церкві львівській наказував справді, щоб катедральний Проповідник упродовж усього року і в усі будні дні виголошував казання до люду, а вже надто щодня протягом усього Великого посту, що було накладено зовсім без огляду на людську природу і здоров'я, а шкода ця мала діятись при спаданні відвідуваності душ, що й ми самі не без найтяжчого болю серця помітили. Тому щоб апостольський проповідник, маючи забезпечення в нашій митрополичій Церкві львівській, мав ширше і вільніше поле для повчання, завдяки чому — хоч і при рідших святих казаннях до люду, проте краще підготовлених і через те найдієвіших — насіння слова Божого могло б легше засіватися в ниву розуму та ріллю серця; оту [колишню] постанову про щоденне виголошення проповідей упродовж Великого посту, висловлену й оголошену в тому документі, як кажуть фундаційному, за колишньою згодою Капітули Бернардом Вільчеком, архієпископом львівським, нашим попередником, року Божого 1507, у перший понеділок місяця лютого, скріплену краківською волею, з огляду та за порадою велебної Капітули митрополичої Церкви львівської, співканоніків цього ж міста, зібраних у повному складі на капітулі, ми вирішили скасувати, анулювати й цілковито знищити, як і цим документом скасовуємо, анулюємо і знищуємо з вищезгаданого розпорядження, звільняючи нинішнього Проповідника та його наступників від такого обтяжливого обов'язку. Замість цього тягаря — надаючи новий, лагідніший, солодший і спокійніший спосіб та порядок повторного вкорінення слова Божого в зіпсованих людських умах і легшого навернення їх до слухання — дозволяємо і постановляємо, щоб нинішній Проповідник та його наступники дбали про виголошення казання до люду лише протягом двох днів у кожному тижні святого Великого посту, [залишаючи свободу вирушати] до інших церков, храмів і монастирів, щоб в інші дні, як зазвичай ведеться, проповідник, окрім цих двох днів, сам обирав собі в тижні різні інші [місця]. Додаючи, однак, обов'язок проповідувати в цей же Великий піст у кожні святкові дні, як уранці, так і після обіду. Що ж до решти трьохсот днів, то в разі перешкоди через поганий стан здоров'я він зможе довірити [це служіння] гідній особі і через неї виконати; і так само зможуть чинити його наступники. Усі інші постанови цього уряду, щедро і ясно викладені в документі фундації, які зберігаються в архіві львівської Церкви, ми залишаємо чинними. Бажаємо, крім того, змінюючи з них справу проповідей у час Великого посту проповідником і [обмежуючи] час проповідей лише до двох днів у кожному тижні Великого посту, щоб ця постанова зоставалася непорушною, запроваджуючи її нашою звичайною владою. На свідчення чого привішено спільну печатку, нашу та Капітули. Діялося у Львові на Генеральній Капітулі нашої митрополичої Церкви львівської, найближчого вівторка після урочистості Пресвятої Трійці, Року Божого 1562, у присутності шановних панів: Адама Дзівульського, Клеменса Лопатенського, пастиря львівського, Станіслава Аркта, бакалавра, Якуба Клобуцького та магістра Яна Філіппіадеса, каноніків і капітули, Томаша [...], Еразма Станечка, Шимона [...] та Яна Фалішка і багатьох інших, покликаних для цього. Миколай Янечко, [нотаріус] курії та канцелярії цих же, написав власною рукою. [Нижче пліка з прорізами для пергаментних смужок від печаток, печатки відсутні] [На звороті:] [Канцелярська / архівна примітка:] Від Вельмипреподобного Владики декрет, що обмежує до [...] буденних проповідей на тиждень, аби слова Божі не [...] / Paul: 8. vol: 6. / Справді про цього проповідника [...] / [...] / Для Проповідника / Для Проповідника

PAVLVS THARLO De Szczekarzowicze, Dei et Apostolicae Sedis gratia Sanctae Ecclesiae Metropolitanae Leopoliensis Archiepiscopus. Universis et singulis literas presentes inspecturis, visuris, lecturis, pariter et audituris, Salutem in Domino. Quandoquidem omnium sane materiam rerum Christianam splendorem, conspicabile commodum respicientium, cura et sollicitudine quam maxime adfici debere, id multo certe impensius ad veri Primariam sacrorum curam in hoc inclyto Russiae ducatu sustinentes, perducere egresemus, ut ornandis sacris, cultui divino augendo, fidei sanctae Catholicae firmandae ac fulciendae, omnem operam, studium, vigilantiamque nostram explicaremus, atque adhiberemus. Quod proculdubio haud aliunde validiores bases, solidiores columnas, firmioraque ac fortiora adminicula habere potest, quam si Apostolici docendi munus, fidei in populo propagandae religionis Christianae omnium cordibus clavo (ut aiunt Trabali) adfigendae, amissique eorum inserendae, iusto decentique ordine in Ecclesia Christi extruatur. Modusque qui in re omni, virtus optima dicitur, in aede divina reinvestitur, ut non minor sacris concionibus tempora dispensandi ratio, quam viri munere Apostolico fungentis in Ecclesia Dei ordinandi, atque constituendi cura haberetur, illud praeterea sedulo dispiciendo, atque animadvertendo esse, ut auditorii et doctrinae Ecclesiastes, hominum perditorum animi, externo divini eloquii audiendi, affectu explorarentur: quibus vel a maiorum consuetudine, hac stulta tempestate degeneratum est, languide et oscitanter, Sacros sermones amplectentibus, Doctorum quoque sedulitatem moderanda omnino censemus. Ingrato populo divini verbi alimentis obdormire exhiberi, atque depromi solutis alienantium subducentes, diligenter profecto providentes. Ne auditorum negligentia, tam pretiosus animi cibus, contemptui ipso vilescat, illisque fastidium pariat, quibus a spinis avariciae, ab arena meritorum, a limo libidinis, a petris superbiae ac pertinatiae inquinatus animus, signiden his rebus omissa mens, non est capax sermonis Evangelici, qui frustra pulsat tympanum aurium, nisi alte subsidat in cordis penetralia. Atque prout initio protulimus rationem et modum in rebus eiusmodi sequendum amplectendumque esse existimantes. Quod verbi Sacrosancti in Ecclesia nostra Metropolitana Leopoliensi proferendi munus gravissimum sane et ad proferendum difficili ordinatione constitutum sit, quippe Ecclesiasia toto veriente anno, diebusque feriis omnibus ad populum concionante, et iam toto singulis quadragesimae diebus praedicanti. Nulla prorsus naturae et valetudinis humanae ratione esset impositus atque minutio elanguescente animorum frequentia, quod ipsi non sine gravissimo animi dolore agnovimus. Ut ampliorem liberioremque discendi campum concionatori Apostolico in Ecclesia nostra Metropolitana Leopoliensi fundarent habituro, quo etsi rarioribus sacris ad populum concionibus, eruditionibus tamen et ob id efficacissimis, semen divini sermonis facilius possit in animi segetem pectorisq[ue] arvum inseri, [huiusmodi?] singulis diebus per quadragesimae tempus praedicandi constitutionem in hisce Capituli olim consensu Bernardini Wilczek Archiepiscopi Leopoliensis praedecessoris nostri, certa praedicatione, ut vocant fundatione desuper edita atque expressam, sub Anno Domini 1507 die Lunae prima Mensis Februarii Cracoviensi voluntate munita, ac ratione consilio Venerabilis Capituli Ecclesiae Metropolitanae Leopoliensis Concanonicorum eiusdem Civitatis, omnibus Capitulariter congregatis, abrogandam antiquandam, tollendamque penitus decrevimus, prout abrogamus, antiquamus et tollimus antepositae ordinationi per praesentem Ecclesiastae moderno eiusque successoribus, tam gravissimae obligationis gratia facientes. Loco cuius oneris, levius suavisque ac placidus corruptis hominum animis verbi Dei rursus instillandi, eos ad audiendum facilius alliciendi, modum et rationem novam, singulis per sacram Quadragesimae tempus Hebdomadibus duos dies tantum per modernum Ecclesiasten eiusque successores, cura ad populum concionis habenda, indulgemus et constituimus, ad alias Ecclesias, ac templa, et monasteria, ut aliis diebus, ut consuetum est, praedicator praeter hos dies duos varios alios praedicator sibi elegerit in Septimana. Adiecto nihilominus, in eadem quadragesima singulis sacris diebus, mane et a prandio officio praedicandi. Quod ac illud ad dies trecentos alios relatum dies adversa implicans valetudine per idoneam personam constituere, atque exequi poterit; ac eis successoribus poterunt. Reliquas omnes eius muneris sanctiones in literis fundationis abunde et luculenter descriptas, quae in Archivo Ecclesiae Leopoliensis habentur, in suo robore reservantes. Volumus ex eis praeterea concionari per Quadragesimae tempus praedicatore mutantes, et in arelino(?) duobus tantum diebus per singulas quadragesimae hebdomadas cantionandi, tempus, hoc ideo manere decrevimus, vivente nostra ordinaria redigentes. Nostrum ambobus Sigillum vestrum, et Capituli est subappensum, testimonio. Actum Leopoli in Generali Capitulo Ecclesiae nostrae Metropolitanae Leopoliensis, feria tertia post Festum Sanctissimae Trinitatis proxima, Anno Domini 1562. Venerabilibus ac Dominis Adamo Dziwulsky, Clemente Lopathensky pastore Leopoliensi, Stanislao Arct Baccalaureo, Jacobo Clobiczky ac Magistro Joanne Philippiade Canonicis et Capitulo, Thomasz Dmo Erasmo Staneczkasz, Simone actin Mexo ac Joanne Faliszko et aliis pluribus ad hoc vocatis praesentibus. Nicolaus Janeczki Curiae et Chancellariae eorundem manu propria scripsit. [Poniżej plica z nacięciami na paski pergaminowe po pieczęciach, pieczęci brak] [Verso:] [Nota kancelaryjna / archiwalia:] A D[omi]no R[everen]d[o] D[ecre]tum reducta ad p[er] diem sephmanas n[...] concio quotidianas ne veles [...] divini nec sermones [...] / Paul: 8. vol: 6. / Sane hoc praedicatore [...] / [...] / Pro Concionatore / Pro Concionatore