Вирок короля Сигізмунда II Августа, що врегульовує юрисдикцію міського суду щодо львівських вірмен

СИГІЗМУНД АВГУСТ, Божою ласкою король Польщі, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський тощо, володар і спадкоємець. Повідомляємо цим нашим письмом усім і кожному зокрема, кого це стосується, нинішнім і майбутнім, до кого дійде ця відомість. Після того, як позвами нашого суду були викликані до нас славетні проконсул, консули, війт і лавники та все поспільство нашого міста Львова сеньйорами й усім зібранням вірмен, що замешкують наше місто Львів, з тієї причини, що вони, знехтувавши правами, привілеями та декретами, наданими цим вірменам нашими найяснішими попередниками і нами підтвердженими, і відкинувши їх, а також не зважаючи на неодноразово скеровані до них наші накази, насмілилися вдиратися до їхніх судів і поширювати свою юрисдикцію без винятку на всі справи та кривди понад чотири статті, визначені й описані в декреті нашого світлої пам'яті отця, укладеному між ними; а також без відома й волі вірменських сеньйорів цих самих вірмен, навіть після видачі їм наших наказів, ув'язнювати й тримати в міських тюрмах, несправедливо замикати й утримувати під засувами подвійних тюремних дверей, і не зволили врахувати ексцепції цього [в'язня] про те, що в цьому випадку він не підлягав їхній юрисдикції; ба більше, на шкоду їхнім правам і нашому карному наказу чесного Томаша Стерсковича, вірменського присяглого, чоловіка спокійного, насильно схопивши, заборонити цим проконсулу, консулам, війтові та лавникам львівським вершити суд над нерухомим майном. Із тієї самої причини не дозволяти їм судити справи про криваві рани. Відмовляти їм у набутті нерухомого майна в місті та на його передмісті. Забороняти вірменські збори. Щодо вірменських сеньйорів забороняти, щоб їхня кількість збільшувалася понад шістьох сеньйорів, які очолюють вірменський суд разом із міським війтом, обирати ще шістьох, а за відсутності інших сеньйорів не дозволяти заміщати їх у суді. Вози також з їхніми товарами без будь-якої справедливої причини проконсул і консули арештували. Міське ж управління, на підставі якого самі вірмени підлягають міській юрисдикції, поширювати без міри й до нескінченності, і під приводом управління з будь-якого незначного приводу викликаних вірмен кидати до в'язниць, не допускаючи жодної ексцепції, що покликається на юрисдикцію вірменських сеньйорів, і на підставі цього ж управління забороняти їм вирушати до чужих країв заради купівлі та продажу будь-яких товарів. Також забороняти купувати певну кількість будинків чи віск на потреби свого освітлення. Окрім того, відмовляти у висиланні міських слуг до вірменської громади за ексцеси та провини, вчинені вірменами. На це славетні проконсул, консули, війт, лавники та все поспільство нашого міста Львова через своїх повноважних представників, славетних Войцеха Баттальянрею та Яна Залеського, консулів, Яна Спонера, нотаря, та Мацея Соху, лавника цього ж міста, надавши два декрети нашого світлої пам'яті отця — один із датою в Пйотркуві на вальному сеймі в суботу перед неділею Окулі року тисяча п'ятсот десятого, а другий у Кракові на вальному сеймі в найближчу суботу перед провідною неділею року тисяча п'ятсот двадцять третього — доводили, що вірмени, порушуючи згадані декрети нашого світлої пам'яті отця, не лише самі сеньйори відмовляються коритися їхній міській юрисдикції, а й забороняють іншим вірменам бути слухняними, і що вони за подвійним правом підлягають міській юрисдикції на підставі внесених до книг декретів: почасти з огляду на чотири статті, розгляд яких довірено суду проконсула, консулів, війта та лавників за магдебурзьким правом, почасти ж з огляду на управління, що належить до оборони та блага міста. Із цих же статей перша постановляє, що у справах нерухомого майна і речей, тобто спадщини, будинків, городів, нив та іншого такого штибу, суди належать до їхньої магдебурзької юрисдикції, і аж до сьогоднішнього дня міський суд судив вірмен у справах нерухомого майна не за іншим, як тільки за магдебурзьким правом. Друга стаття містить положення, що за вбивства, а також криваві й сині рани, завдані з будь-якої причини, вірмени мають бути суджені перед цим же міським судом за магдебурзьким правом. Щодо решти ж двох статей, а саме насильства та крадіжок, учинених у місті й за містом, немає жодної суперечки про те, що вони підсудні міському судові. Вірменина Томаша Стерсковича через зневагу та непослух проконсул наказав посадити до в'язниці, оскільки той, тричі викликаний до консульської резиденції, щоразу відмовлявся прийти. Причиною ж його виклику було те, щоб усупереч нашим наказам і публічній постанові уряду протонотаря він не наважувався вирушати як посол до Хотина [Chorsyn], а щоб згідно зі звичаєвим порядком справ вирушив негайно. Ця постанова належала до належного управління містом, і через те, що він учинив непослух консульському урядові, його покарали ув'язненням. Проконсул же і консули дозволяють кожному вірменинові, викликаному до уряду протонотаря чи консульського, призначити собі захисника за своїм бажанням і користуватися безкоштовним супроводом, а на вирок як проконсула, так і консульський, якщо відчує себе скривдженим, апелювати до нас. Що й самому Томашеві Стерсковичу вільно було зробити, якби він у такий самий спосіб з'явився на триразовий виклик консулів. Зборів же без відома ради та за відсутності війта в нічну пору поза міською ратушею як публічним місцем міста, визначеним для них, проводити не вільно, і такі зібрання, що проводяться людьми іншої нації та обряду, не позбавлені підозр, через що консульський уряд був змушений встановити особливий нагляд. Набуття нерухомого майна в місті та за містом забороняють через те, що за давньою локацією цього міста певну кількість вулиць було надано вірменам і визначено євреям. Було також багато спустошених після пожежі цього міста року тисяча п'ятсот двадцять сьомого ділянок, які навіть після сплати високої ціни вірмени та євреї набули у спадкову власність, але їм у цьому відмовили, щоб усе місто не було ними зайняте. Відтоді всім цим націям уже не вільно набувати більше спадкового майна понад ту кількість, якою вони володіють зараз. Кількість сеньйорів, крім шістьох, які очолюють суд, самі вірмени збільшили ще на шістьох і здійснюють їх обрання на власний розсуд, і, крім двох чужих, усі інші пов'язані узами крові. Не личить також у жодному місті обіймати найвищий уряд сеньйорів особам, пов'язаним узами свояцтва, оскільки й самим правом це заборонено. Присягу ж на вірність, належну нам, вірмени повинні складати не приватно, а в присутності проконсула та консулів. У міських слугах їм не відмовляють, особливо для ув'язнення членів вірменських родин їхньої нації, однак без присутності міського війта, який разом із шістьма вірменськими сеньйорами судить справи вірмен, не личить сеньйорам приватно карати будь-якого вірменина в'язницею чи будь-якою іншою карою. І з цієї причини, коли без відома міського війта вони хотіли ув'язнити якогось вірменина, їхні в'язниці арештували; до того ж тому, що коли універсали коронного сейму було привезено до міста, для посполитої речі цього міста було вкрай важливо, щоб про цю справу всі були сповіщені, аби через своє незнання ніхто не зазнав шкоди в публічних чи приватних справах міста. Вози їхні були затримані не [зі злого умислу], але [візники] виявили недбалість. Ці вози затримали, але зроблено це було не зі зневаги до будь-кого з вірмен. Далі, щодо управління цим містом, вони ревно піклуються про те, щоб усі мешканці цього міста керувалися дотриманням у всьому належної міри та чесності, дбаючи, щоб місто не зазнало шкоди від війни, заворушень, нестачі провізії, пожеж, моровиці, мір і ваг тощо, всупереч тому, у чому дорікають вірмени. Рада після зрілих спільних роздумів установлює приписи, а згодом оголошує їх насамперед як вірменам, так і іншим міщанам, аби врешті розпорядження щодо управління всіма пильно й непорушно дотримувалися. [Вірмени натомість], надавши спершу декларацію нашого світлої пам'яті отця з датою в Кракові в суботу перед неділею Юдіка року тисяча п'ятсот вісімнадцятого до декрету з датою в Кракові у вівторок після свята святого Луки Євангеліста року тисяча п'ятсот вісімнадцятого, а потім статути вірменського права з датою на вальному сеймі коронному в Пйотркуві в суботу перед неділею П'ятидесятниці року тисяча п'ятсот дев'ятнадцятого та пізніший вищезгаданий декрет нашого світлої пам'яті отця з датою на вальному сеймі в суботу перед провідною неділею року тисяча п'ятсот двадцять третього, доводили, що наш світлої пам'яті отець визначив строк для явки та подання вірменських прав на вальному сеймі в Пйотркуві як самим вірменам, так і проконсулу та львівським консулам — вірмени на цей сейм з'явилися і свої права, перекладені з вірменської мови на латину, надали перед отцівським маєстатом і коронними радниками; ці права, виправлені, авторитетом отцівського маєстату і коронного сейму було затверджено, а на тому сеймі проконсул і консули не заперечували проти їхніх прав; і на підставі такого вірменського права вірменські сеньйори разом з їхнім міським війтом аж до цього часу вершили суд. Раніші ж декрети було обмежено пізнішим декретом нашого світлої пам'яті отця, оскільки в цьому ж декреті зазначалося, що резиденції та інтромісії в нерухоме спадкове майно, і в такий самий спосіб зізнання про зречення спадкування нерухомого майна повинні відбуватися перед міським судом і бути скріплені міськими печатками; з чого випливає, що лише тоді, коли суперечку про нерухоме майно буде вирішено перед вірменським судом, резиденції, інтромісії та зізнання про поступку нерухомого майна мають відбуватися перед міським судом. Цим самим декретом також попередні декрети про судження ран було обмежено, бо в ньому містилося, що всі кримінальні злочини, такі як насильство й ті, що стосуються позбавлення життя, честі й доброго імені, тобто скарги, подані щодо них у кримінальному порядку, мають відсилатися до міського суду, і тому скарги про рани, порушені в цивільному порядку, належать не до іншого суду, як тільки до вірменського, відповідно до спеціальної статті про судження ран вірмен. Лавника вірменського суду Томаша Стерсковича, згідно з приписом декрету у справі Івашка, проконсулу не вільно було ув'язнювати без присутності та відома вірменських сеньйорів, а позаяк проконсул із консулами в цьому порушили декларацію згаданого привілею, вони підпали під штраф у двісті гривень грошей на користь нашої скарбниці, зазначений у цьому привілеї. Так само й вози з товарами їм на зневагу та безчестя не вільно було арештовувати проконсулу й консулам. Звідси ясно випливає, що погрози щодо Томаша Стерсковича й арешт возів сталися не так через якесь міське управління, як на їхню зневагу, безчестя та зі збитком і шкодою для них. Збори ж задля доброго порядку вірменського самоврядування їм вільно проводити, позаяк на зборах вони обирають свого єпископа, затверджують священників, турбуються про ремонт церков та про вбогих, щоб ті не жебракували вулицями, там-таки укладають заповіти та вирішують інші звичні справи. Набуття нерухомого майна в місті та за містом завжди раніше було для них вільним, і є багато міщан, які володіють нерухомим майном, придбаним у вірмен, аж до сьогоднішнього дня. Кількість дванадцятьох сеньйорів була їм надана статтями їхнього вірменського права для того, щоб під час їх відсутності в місті ті, хто присутній, посідали місце й заміщали відсутніх, однак не більше шести сеньйорів очолюють суд із міським війтом. На сеньйорів обирають людей, які доброчесністю звичаїв і всілякою бездоганністю перевершують інших, і за давнім звичаєм вірменські сеньйори обирають їх з-поміж себе; присягу ж на вірність, належну нам, за давнім звичаєм вони складають у своїй вірменській церкві, навіть за відсутності консульського уряду. З цієї ж причини нашим пізнішим декретом вірменським сеньйорам було надано владу віддавати до міської в'язниці інших вірмен, а також їхніх слуг і челядь. І в тому декреті не було сказано, ніби вони мають віддавати вірмен до в'язниці лише за несплату звичайних зборів, але їм також вільно кидати до в'язниці вірмен, які чинять свавілля. Щодо управління містом вони не відмовляються від послуху міській юрисдикції, проте це проконсул і консули поширюють управління на всі справи й під приводом управління вкидають їх до в'язниць. Протилежна сторона і львівські консули стверджували, що як у попередніх декретах, так і в пізнішому та в нещодавніх статтях вірменських прав, затверджених нашим світлої пам'яті отцем, аж ніяк не додано нічого понад первинні чотири статті. Щодо резиденцій, інтромісій та посвідчень відмов [?], які мають розглядатися перед міським судом, так само і справи про рани — як у кримінальному, так і в цивільному порядку — мають розглядатися перед міським судом. Штраф у двісті гривень через ув'язнення Томаша Стерсковича не належить нашій скарбниці, оскільки вони вчинили це, спираючись на статтю про міське управління, і в такий самий спосіб затримали вози з товарами, щоби нагадати їм про наші заповідні листи, видані задля збереження порядку за містом; покликалися вони також на декрет нашого світлої пам'яті отця, виданий у Львові на вальному сеймі в п'ятницю після свята святого Валентина року тисяча п'ятсот п'ятнадцятого, яким русинам було заборонено докуповувати більше нерухомого майна в місті та на його передмісті. Присягу ж на вірність вірмени справедливо зобов'язані складати в присутності проконсула та консулів, і ними ж мають обиратися сеньйори. Ми відтак, разом із нашими радниками, зібраними на цьому поточному вальному сеймі королівства, після пильного вивчення та розгляду спірних статей, привілеїв, прав, декретів і всіх документів, що належать до справи, бажаючи запобігти тому, щоб у цьому нашому місті на майбутнє виникали будь-які суперечки чи чвари через двозначність слів, що випливає з давніших декретів між консульським урядом і вірменами, і щоб відтепер усяка нагода до цього була в них відібрана й попереджена, за вироком усіх наших радників щодо вищезгаданих чотирьох статей, зазначених у листах декретів і привілеїв нашого світлої пам'яті отця, постановляємо так, роз'яснюючи спершу статтю про нерухомість: Що всі справи про нерухоме майно вірмен, розташоване в місті та на львівському передмісті, не вірменськими сеньйорами, але проконсулом, консулами, війтом і лавниками міста Львова на вічні часи мають судитися. А саме таким чином: щоразу, коли будь-яка справа про нерухоме майно вірмен — як людиною Римської церкви чи іншого обряду, так і самими вірменами — в місті та на львівському передмісті має розглядатися, коли суперечка про нерухоме майно виникне і будь-яка сторона порушить справу, проконсул, консули, війт і лавники львівські згідно з розпорядженням магдебурзьких прав судитимуть, винятково за приписом магдебурзького права. Якщо ж між двома вірменами виникне суперечка про нерухоме майно, то будь-яку сторону із цього приводу проконсул, консули, війт і лавники львівські згідно з розпорядженням вірменського права по-вірменськи судитимуть. Утім, інтромісії в нерухоме майно вірмен, згідно з декретом нашого світлої пам'яті отця, мають здійснюватися міським війтом і двома вірменськими лавниками, і свідчення про ці інтромісії вони зобов'язані скласти перед міським урядом. Резиденції ж та інтромісії, як і свідчення поділів щодо будь-якого нерухомого майна, мають відбуватися перед міським судом цього ж міста, за приписом пізнішого декрету. Решта ж три статті, а саме про насильство, про вбивства і про крадіжки, мають залишатися в силі з тим роз'ясненням, що всі справи про насильство та крадіжки, хоч би в який спосіб учинені за містом, так само як справи про вбивства та справи про насильство, які стосуються позбавлення життя, честі чи доброго імені вірмен, мають судитися не вірменськими сеньйорами, а проконсулом, консулами, війтом і лавниками львівськими за міським магдебурзьким правом. Статтю ж про рани хочемо, щоб відтепер розуміли так: усі позови про рани, подані в цивільному порядку, підлягають вирішенню судом проконсула, консулів, війта та лавників за магдебурзьким правом. Якщо ж позов про рани буде порушено в кримінальному порядку, тоді він так само судом проконсула, консулів, війта та лавників за магдебурзьким правом має розглядатися. Проте якщо буде визнано, що позов про рани подано в цивільному порядку, вірменам за їхньою обопільною згодою вільно буде перейти з-під суду ради та суду лавників до свого суду війта та вірменських сеньйорів. Щодо управління і благочиння, згідно з декретом нашого світлої пам'яті отця, постановляємо, що в усьому слід дбати про добре управління цим містом і що це належить до оборони цього міста. Усім наказам і постановам управління щодо оборони міста вони мають коритися, а порушники підлягають покаранню проконсулом і консулами карою, співмірною провині. У тих же справах, які належать до політичного порядку, як-от захист від вогню, моровиці, забезпечення харчем та інші справи для блага й користі з огляду на часи ворожої небезпеки чи війни, повна влада управління [?] спочиває в руках міської ради. Вірменські правопорушники проти постанови управління про оборону міста мають каратися проконсулом і консулами карою згідно з виною. У тому ж, що належить до політичного порядку, як захист від вогню, моровиці, провізія та інші речі, що слугують належному порядкові, користі та благу міста, все, що за одностайною та спільною згодою ради, усього поспільства міщан і вірмен буде ухвалено й постановлено, вірмени зобов'язані в усьому зберігати й виконувати під карою не іншою, як в'язниця, котра за одностайною згодою всіх була при цій постанові оголошена й доведена до загального відома. На підставі цього управління, щоразу, коли вірмени будуть викликані проконсулом і консулами через чесного міського слугу, вони зобов'язані з'явитися перед ними під карою в'язниці, як вище сказано, оголошеною за одностайною згодою як проконсула, консулів і міщанського поспільства, так і львівських вірмен при встановленні управління. Однак вірменам вільно буде, коли вони з'являться перед проконсулом і консулами, якщо помітять, що справа, в якій їх викликано, не належить до суду проконсула й консулів, заявити ексцепцію та покликатися на міського війта і вірменських сеньйорів. Цю ексцепцію проконсул і консули повинні прийняти й відіслати їх до війта та вірменських сеньйорів. У всіх же інших позовах і справах, окрім вищезгаданих статей, вірмени зобов'язані й повинні з'являтися перед міським війтом і вірменськими сеньйорами, і кожен має бути суджений згідно з розпорядженням статей вірменського права. Ув'язнення Томаша Стерсковича в цьому випадку ми не схвалюємо. І постановляємо на майбутнє, аби проконсул і консули з більшою розважливістю розглядали справу, перш ніж дійде до ув'язнення. Щодо арешту возів із товарами вірмен вирішуємо: оскільки не доведено в ясний спосіб, що проконсул і консули здійснили затримання на порушення листів наших наказів, через зневагу та задля безчестя вірмен, тому від цього звинувачення проконсула і консулів робимо вільними й звільненими. На майбутнє, втім, проконсул і консули повинні ставитися до листів наших наказів із належною повагою і не допускати нічого на шкоду привілею нашого світлої пам'яті отця чи декретам під карою, визначеною в цьому привілеї. Що ж до встановленої кількості вірменських будинків, оскільки зараз ані рада не довела, що вона має бути меншою, ніж є тепер, ані вірмени не довели, що користуються спеціальним привілеєм на більшу кількість, ми на підставі звичаю визнаємо вільним володіння ними теперішніми будинками, однак тим часом під приводом інших маєтностей вони не повинні купувати більше будинків. Щодо кількості дванадцятьох вірменських сеньйорів, зваживши, що за вірменськими правами дозволено обрання дванадцятьох сеньйорів, постановляємо з цієї причини, аби ті, хто присутній, заміщали відсутніх у вірменському суді. Постановляємо також, що вірмени аж ніяк на майбутнє не можуть бути примушувані до складання присяги на вірність інакше, як у своїй вірменській церкві, і то лише в присутності двох делегатів від магістрату. Окрім того, постановляємо, що щоразу, коли проконсула й консулів попросять вірменські сеньйори, вони повинні висилати міських слуг задля ув'язнення свавільних і винних вірмен, так само як і їхніх слуг і челяді, допоки вони перебувають у місті, та видавати їх до в'язниці для взяття під варту винних вірмен та їхніх слуг і челяді. Усі ж інші статті, щодо яких суперечки перед нами зараз порушено не було, а які містяться в привілеях і декретах нашого світлої пам'яті отця, ми цим нашим декретом зберігаємо для обох сторін у належній силі. На свідчення чого нашу печатку до цього документу підвішено. Дано в Пйотркуві на вальному сеймі коронному, найближчого понеділка перед святом святої Агнеси, Року Божого тисяча п'ятсот шістдесят третього, а нашого панування року тридцять третього. [Канцелярська нотатка ліворуч на плиці:] Ян Оцєський, канцлер Королівства Польського. [Канцелярська нотатка праворуч на плиці:] Реляція вельможного Яна з Оцєшина, канцлера Королівства Польського, краківського генерального, освенцимського, заторського, самбірського та ольштинського старости. [Печатка:] [На шовковому зелено-білому/жовтому шнурі підвішена воскова коронна / маєстатична печатка Сигізмунда Августа у восковій мисці] [Зворот:] [Польська нотатка XVII ст.:] Decret Zygmunta Augusta Krola między Ormiany Lwowskiemi actorami, a Panami Lwowskiemi postanowiony o Iurisdictią y o Sądzenie sporow... [Дата в нотатці:] A[nn]o 1563. Fer. 2. ant. Fest. S. Agnet. [Короткий запис вірменською мовою вірменським письмом] [Давні сигнатури та архівні позначки:] Litt: J. ; No 80- ; # 58 ; E. 751

SIGISMVNDVS AVGVSTVS Dei gratia Rex Poloniae, magnus Dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae etc. dominus et haeres. Significamus praesentibus literis nostris quorum interest universis et singulis praesentibus et futuris harum notitiam habituris. Posteaquam vocati essent in Iudicium nostrum literis Citationum nostrarum famati Proconsul, Consules, Advocatus et Scabini, totaque Communitas Civitatis nostrae Leopoliensis, a Senioribus ac tota congregatione Armenorum Civitatem nostram Leopoliensem inhabitantium, Ictro quia illi non attentis in partemque reiectis Juribus, privilegiis, decretisque pro parte ipsorum Armenorum a Serenissimis Antecessoribus nostris concessis, a nobisque confirmatis, ac mandatis nostris, ad eos multoties datis, ausi sint sese in Judicia illorum ingerere, et Jurisdictionem suam passim in omnibus rebus et iniuriis ultra quatuor articulos in decreto Divi Parentis nostri inter eosdem lato, specificatos et descriptos in illos extendere, seque scitu et voluntate Seniorum Armenorum ipsos Armenos etiam post dato ad illos mandata nostra in carceribus et carceribus Civilibus compe[ge]re, repagulisque duorum hostiorum carcerum minus iuste clausum mancipare detinereque, neque exceptionibus illius, quod in eo passu Jurisdictioni illorum non subiacebat, locum dare curaverunt, quin imo praeiuditium Jurium illorum mandatique nostri poenalis honestum Thoman Sterskowicz Juratum Armenum, hominem quietum, violenter capiendo prohibere eisdem Proconsulem, Consules, Advocatum et Scabinos Leopolien[ses] Judicia de immobilibus bonis exercere. Eademque ratione causas de vulneribus cruentis eis iudicare non permittere. Emptioneque bonorum immobilium in Civitate et suburbio eiusdem illis denegare. Conuenticula Armenorum interdicere. Seniorum Armenorum, quod auctus sit numerus ultraque sex Seniores qui iudicio Armenico cum Advocato Civili praesident, insuper alios sex eligere prohibere, absentibusque aliis Senioribus vices eorum in Judicio supplere non permittere. Currus item cum mercibus illorum praeter ullam iustam causam Proconsulem et Consules arrestasse. Regimen vero Civitatis cuius nomine ipsi Armeni Jurisdictionem Civili parent, in immensum et infinitum extendere, sub praetextuque regiminis quacunque levi ex causa Armenos vocatos carceribus mancipare, nulla etiam exceptione ad Seniorum Armenorum Jurisdictionem permissa, vigoreque eiusdem regiminis prohibere illis ne proficiscantur in externas regiones ad emendum et vendendum merces quasvis. Neque ut numerum domuum aut cera pro arduris suo emant. Insuper lictores pro excessibus et delinquentibus Armeniis coram familia nolle mittere. Ad ea famati Proconsul, Consules, Advocatus, Scabini, totaque Communitas Civitatis nostrae Leopoliensis per Praepotentes suos famatos Albertum Battalanream et Joannem Zaleski Consules, Joannem Sponer Notarium, ac Mathiam Socha Scabinum Civitatis eiusdem productis binis decretis divi Parentis nostri, uno de data Piotrkouiae in Conventu generali Sabbato ante Dominicam Oculi anno millesimo quingentesimo decimo. Altero vero Cracouiae in Conventu generali Sabbato proximo ante Dominicam Conductus Paschae anno millesimo quingentesimo vigesimo tertio allegabant: Armenos contraveniendo decretis praenominatis divi Parentis nostri non solum ipsosmet Seniores Jurisdictionem illorum Civili patere recusare, sed alios quoque Armenos prohibere ne pareant, duplicique iure eosdem subesse Jurisdictioni Civili, vigore decretorum ingrossatorum, partim ratione quatuor articulorum qui Judicio Proconsulis, Consulum, Advocati et Scabinorum Jure Maideburgen[si] iudicandi commissi sunt, partim etiam ratione regiminis ad defensionem bonorumque tamen Civitatis pertinentis. Ex iis vero articulis primum esse, quod pro bonis et rebus immobilibus, puta haereditatibus, domibus, hortis, agris aliisque eius generis, Judicia a ghanis Jurisdictionem illorum Maidemburgen[si] competant, atque etiam in hunc usque diem de bonis immobilibus non alio iure praeterquam Maidemburgensi Judicium Civile Armenos iudicabat. Alterum articulum continere, quod pro homicidiis, vulneribusque cruentis et lividis ex quacunque causa commissis Armeni coram eodem Judicio Civili iure Maidemburgensi iudicandi sunt. De reliquis vero duobus articulis, ut pote violentis et furtis in Civitate et extra Civitatem commissis, quod a Judicio Civili iudicentur nullam controversiam esse. Thoman Sterskowicz Armenum contemptus et rebellionis causa Proconsuli carceribus mancipandum iussisse, quod ter obdestinatas ad residentiam Consularem, usque recusaverit, Causam vero obdestinationis eius fuisse, ne contra literas mandatorum nostrorum ac publici constitutionem Officii Protonotarii pro Nuntiis in Chorsyn se conferre auderet, sed mixta actorum consuetudine statim proficisceretur. Pertinuisseque hanc constitutionem ad bonum regimen Civitatis, ob idque quod Officio Consulari parere recusavit, in eum poena carceris animadverteretur. Permittereque Proconsulem et Consules unicuique Armeno ad Officium Protonotarii sine Consulare vocato quem vellet oratorem constituere, et assistentia gratis sibi adhiberi, et a sententia tam Proconsulis quam Consulari si gravatum se senserit ad nos provocare. Quod etiam ipsi Thomae Sterskowicz facere licuit, si eadem ratione ad Consules ter vocatus veniret. Conventicula vero et irrequisito Consulatu, absenteque Advocato nocturno tempore extra Praetorium Civile, tanquam locum Civitatis publicum illis designatum non licere facere, neque conventicula eiusmodi qua ab hominibus nationis et ritus alterius fiunt nota suspitionis carere, cuius rei gratia singularem supertendentiam Officium Consulare coactum fuisse habere. Emptiones bonorum immobilium in Civitate et extra Civitatem ideo prohibere, quod ex antiqua Civitatis illius locacione, certus numerus platearum Armenis sit concessus et Judaeis designatus sit. Fuisseque multas areas desertas post conflagrationem Civitatis illius in anno Millesimo quingentesimo vigesimo Septimo, quas magno etiam pretio soluto Armeni, statum et Judaei haereditarii emerunt, verum id illis denegatum esse, ne uniusque prorsus Civitas ab illis occuparetur. Ab eo tempore eisdem omnibus nationibus non licere amplius plus bonorum haereditariorum obtinere, praeterquam eo numero quem nunc retinent. Numerum Seniorum praeter sex qui Judicio praesident ipsos Armenos alias sex auxisse, eorumque pro arbitrio suo electionem facere, et praeter duos extraneos omnes alios vinculo sanguinis coniunctos esse. Neque etiam fasum fore mella Civitate summa officio Seniorum fungi. Affirmitat[em] sanguinis cum eis, siquidem et ipso Jure id interdictum sit. Juramentum autem fidelitatis nobis observandae, deberi quidem Armenos non privatim, sed in praesentia Proconsulis et Consulum praestare. Lictores Civiles eis non denegare, praesertim in familiam Armenorum nationis illorum carceribus mancipandum, verum absque Advocato Civilis praesentia, qui una cum sex Senioribus Armenis causas Armenorum iudicat, non licere privatim Senioribus quemquam Armenum carceri vel poena aliqua alia punire. Ex eaq[ue] ratione tum praeter Advocati Civilis scientiam aliquem Armenum carceribus mancipare voluerunt, carceribus illorum praeterea arestasse, quod cum literae universales Conuentus Regni in Civitatem allatae fuerant, multum intererat Reipublicae Civitatis illius, ut ea de re certiores omnes redderentur, ne ignorantia sua aliquis vel publico Civitatis negotio vel privatim esset dispendio. Currus illorum non fuisse arrestatos sed negligentes fuerint. Currus esse neque despectui alicuius Armenorum id fecisse. Porro quod ad regimen Civitatis illius attinet, curam sedulo, ut omnes Civitatis illius Incolae ad decori honestique regulam in omnibus servandam ducantur, providere, ne Civitas bello, ne seditionibus, ne insufficientia rerum, ne incendiis, ne pestilentia, pondere mensura etc. In contrarium Armenorum praetenditur. Consulatus mature inter se consilio praehabito constituere, ac deinde tam Armenis quam aliis Civibus imprimis denuntiare, quo tandem constitutio regiminis ab omnibus diligenter et inviolate servetur. Productis primitus declarationis divi Parentis n[ost]ri de data Cracouia Sabbato ante Dominicam Judica anno millesimo quingentesimo decimo octavo. Ad decretum de data Cracouia feria tertia proxima post Festum sancti Lucae Evangelistae, anno millesimo quingentesimo decimo octavo, tum etiam constitutionibus Juris Armenici de data in Conventu Regni generali Piotrkouiensi Sabbato ante Dominicam Quinquagesimae, anni millesimi quingentesimi decimi noni, ac posteriori decreto praenominato divi Parentis n[ost]ri de data in Conventu generali Sabbato ante Dominicam Conductus Paschae anno millesimo quingentesimo vigesimo tertio. Referebant divum Parentem nostrum tum ex designatione termini ad comparendum et producendum Jura Armenica in Conventu generali Piotrkouiensi tam ipsis Armenis, quam Proconsuli et Consulibus Leopolien[sibus] a divo parente nostro praefixi, Armenos in Conventu illo comparuisse Juraque sua ex Armenico in Latinum traducta coram M[aies]tate paterna ac Consiliariis Regni produxisse, qua quidem Jura correcta authoritate M[aies]tis Paternae ac Conuentus Regni confirmata sunt, Neque in Conventu illo Proconsulem, Consulesque Juribus illorum contradixisse, vigoreque eiusmodi Juris Armenorum Senioribus Armenorum cum Advocato illorum Civili ad hoc usque tempus exercere. Decretaque priora posteriori decreto divi Parentis nostri limitata esse, quandoquidem eodem decreto continetur, Resignationes ac intromissiones bonorum immobilium haereditariorum. Parique ratione et recognitiones dimissionum successionis bonorum immobilium debere coram Judicio Civili fieri, ad efflagia Civilia muniri, ex eoque apparere, quod posteaquam de bonis immobilibus controversia coram Judicio Armenico decisa fuerit, tum demum resignationes, intromissiones et veragitiones dimissionum bonorum immobilium coram Judicio Civili fieri debere. Eodemque etiam decreto priora decreta de Judicio vulnerum limitata esse, quod in eo continiatur delicta omnia criminalia ut pote violentias, et quae vita privationem honoremque ac bonam famam concernunt, seu actiones pro illis criminaliter intentatas debere ad Judicium Civile remitti, ob idque actiones de vulneribus Civiliter intentatas, non alteri Judicio, quam Armenico iuxta specialem articulum de Judicandis Armenorum vulneribus competere. Thomam Sterskowicz Scabinum Judicii coram Armenico ex praescripto decreti de Iwashkone non licuisse Proconsuli sine praesentia et cognitione Seniorum Armenorum carceribus mancipare, proptereaque quod in parte Proconsul cum Consulibus violaverint privilegii memorati declarationem, id quidem poenam ducentarum marcarum pecuniae in eodem privilegio specificatam fisco nostro succubuisse. Neque currus cum mercibus in despectum ac diffamationem illorum arrestare Proconsuli et Consulibus licuisse. Manifesteque ex eo apparere minationem Thomae Sterskowicz et curruum arrestationem non tam regiminis alicuius causa, quam in despectu et diffamationem damnaque et iacturam illorum factam esse. Conuenticula autem pro bono ordine regiminis Armenici licere eisdem facere, Ideo quod in conventiculis Episcopum suum eligant, sacerdotes confirment, ecclesias reparationis, pauperumque ne vicatim mendicent curam habeant, ibidemque et testamenta regant, alias ex acton more conficere soleant. Emptiones bonorum immobilium in Civitate et extra Civitatem semper illis antea liberas fuisse. Compluresque esse Cives qui bona immobilia apud Armenos coempta, in hunc usque diem possident. Numerum duodecim Seniorum ex articulis iuris illorum Armenici propterea concessum illis fore, ut absentibus eorum a Civitate, ii qui praesentes sunt locum et vices absentium suppleant, non maiorem tamen numerum, quam sex Seniores Judicio cum Advocato Civili praesident. In Seniores eligere homines eos qui morum honestate cuncta integritate caeteros superant. Neque ex antiqua consuetudine Seniores Armenorum inter se eligere, Juramenta vero fidelitatis nobis servanda ex veteri consuetudine in Ecclesia sua Armenica, etiam absente officio Consulari praestare. Eademque etiam ratione posteriori decreto nostro permissam esse potestatem Senioribus Armenis, caeteros Armenos, tum etiam Servos et Servas illorum in carcerem Civitatis tradere. Neque id in eo decreto contineri, ut duntaxat ratione consuetudinis non soluti Armenos carceribus tradere debeant, Verum licere illis quoque Armenis excessivos carceribus tradere, Ratione regiminis non recusare se quominus Jurisdictioni Civili pareant. Sed Proconsulem et Consules extendere regimen in quacunque rem atque eos carceribus sub praetextu regiminis mancipare. Praeteriti vero et Consules Leopolien[ses] contendebant tam in prioribus quam posteriori decreto ac mox articulis Jurium Armeniorum a Divo Parente n[ost]ro confirmatis, ultra priores quatuor articulos minime alter additos esse. De resignationibus, intromissionibus, dimissionum, recognitionibus [?] coram Judicio Civili iudicandis, itidemque et actiones vulnerum tam criminaliter quam civiliter coram Judicio Civili iudicandas, Itidemque et actiones vulnerum tam criminaliter quam civiliter coram Judicio Civili tractari debere. Poenam ducentarum marcarum propter incarcerationem Thomae Sterskowicz fisco nostro non succubuisse. Ideo quod mittentes articulo de regimine id fecerint, eodemque modo et currus cum mercibus arrestaverunt, ut de amnestialibus literis nostris qua ad omnes regendos extra Civitatem solverent, commonefacerenturque decretum divi Parentis n[ost]ri de data Leopoliense in Conventu generali feria Sexta post festum sancti Valentini anni millesimi quingentesimi decimi quinti, quo Ruthenis prohibita est facultas reemendarum plurium possessiones bonorum immobilium in Civitate et suburbio eorumdem. Juramenta vero fidelitatis, merito in praesentia Proconsulis et Consulum Armenos praestare teneri, per eosdemque Seniores eligi debere. Nos tum Consiliariis nostris in eo praesenti Conventu Regni congregatis, controversiisque articulis privilegiis Juribusque et decretis ac munimentis omnibus ad causam pertinentibus, diligenter revisis et perpensis, prospicere volentes ne in illa Civitate nostra amplius ulla controversia aut differentia propter ambiguitatem verborum ex prioribus decretis emergente inter officium Consulare et Armenos oriantur, Utque deinceps omnis occasio eis tollatur et praecludatur, ex sententia Consiliariorum omnium nostrorum de articulis supranominatis quatuor in literis decretorum et privilegiorum divi Parentis n[ost]ri specificatorum, ita decernimus, eludicando primum articulum de immobilibus, Quod causa omnes de bonis immobilibus Armenorum in Civitate et Suburbio Leopolien[si] consistentium, non per Seniores Armenorum, Sed per Proconsulem, Consules, Advocatum et Scabinos Civitatis Leopoliensis perpetuis temporibus iudicanda erunt. Idoz eo modo, Quod quotiescunque causa aliqua de bonis immobilibus Armenorum tam per hominem Romanae Ecclesiae, sive alterius ritus, quam per ipsos Armenos in Civitate et Suburbio Leopolien[si] consistentibus iudicanda. Idoz eo modo, Quod quotiescunque controversia de bonis immobilibus exorta fuerit, quaeque pars ratione eam Proconsul, Consules, Advocatus et Scabini Leopolien[ses] iuxta dispositionem Jurium Maidemburgen[sium] iudicabunt, praeterquam ex praescripto Juris Maidemburgen[sis]. Quodsi vero inter utrumque Armenum controversia de bonis immobilibus exorta fuerit, quaeque pars ratione eam Proconsul, Consules, Advocatus et Scabini Leopolien[ses] iuxta dispositionem Armenici Juris Armenice iudicabunt. Intromissiones tamen in bona immobilia Armenorum secundum decretum divi Parentis nostri per Advocatum Civilem, et duos Scabinos Armenos fieri debent, quarum recognitiones coram officio Civili facere tenebuntur. Resignationes autem et intromissiones, tum etiam divisionum recognitiones de bonis immobilibus omnibus coram Judicio Civili eiusdem Civitatis secundum praescriptum posterioris decreti fieri debent. Reliquos vero tres articulos, ut pote violentias, de homicidiis et de furtis, debent in suo robore permanere, tam ea declaratione, Quod causa omnes pro violentia et furtis extra Civitatem quomodolibet commissis, tum etiam causa de homicidiis, ac item causa pro violentia, quae vita privationem, honoremve et bonam famam Armenorum concernunt, non per Seniores Armenorum, Sed per Proconsulem, Consules, Advocatum et Scabinos Leopolien[ses] Jure Civili Maidemburg[ensi] iudicari debent. Articulum vero de vulneribus, ita demeps intelligi volumus, actiones omnes pro vulneribus civilit[er] intentatas Judicio Proconsulis, Consulum, Advocati et Scabinorum Jure Maidemburgensi decidendas esse. Quodsi vero actio de vulneribus criminaliter intentata fuerit, tunc Judicio Proconsulis, Consulum, Advocati et Scabinorum Jure Maidemburg[ensi] decidenda esse. Quodsi vero actio de vulneribus Civiliter mota cognoscetur, Licebit Armenis ex amicitia eorum, a Consulatu et Judicio Scabinali se eximere ad Judicium suum Advocati et Seniorum Armenorum. De regimine decorumque morum iuxta decretum divi Parentis nostri in omnibus bonum regimen Civitatis illius expectandum, ac ad defensionem Civitatis illius pertinere decernimus, Praeceptis et constitutioni[bus] omnes regiminis defensione Civitatis iuxta demeritum poena per Proconsulem et Consules puniendi erunt. In his vero qua ad Politicum ordinem pertinent, ut puta de provisione, ignis, pestilentia, victus, et aliarum rerum pro decore, temporibus ad hoste vel bello inspectis plena Cabsalmia [?] facultas regiminis sit penes consulatum. Transgressoresque Armeni constitutionis regiminis de defensione Civitatis iuxta demeritum poena per Proconsulem et Consules puniendi erunt. In his vero qua ad Politicum ordinem pertinent, ut puta de provisione, ignis, pestilentia, victus, et aliarum rerum pro decore et commodo honesto et utilitati Civitatis pertinentium quacunque unanimi et communi consensu a Consulatu, totaque Communitate Civium et Armenorum laudata et constituta fuerint, Armeni omnia tenere et observare tenebuntur, sub poena non alia quam carceris, qua de unanimi consensu omnium circa constitutionem promulgata et publicata fuerit. Ratione evas regiminis quotiescunque Armeni a Proconsule et Consulibus per honestam familiam Civilem vocati fuerint, coram eis comparere, ad poenam carceris ad praemissum est, ex consensu unanimi, tam Proconsulis, Consulum, Communitatisque Civium, quam etiam Armenorum Leopolien[sium] circa constitutionem regiminis promulgatam sustinere tenebuntur. Verum autem erit Armenis posteaquam coram Proconsule et Consulibus comparuerint, si animadverterint negotium cuius nomine vocati fuerint, ad Judicium Proconsulis et Consulum non pertinere se excipere ad Advocatum Civilem et Seniores Armenorum. Quam exceptionem Proconsul et Consules illis admittere, eosque ad Advocatam et Seniores Armenorum remittere debebunt. In omnibus autem aliis actionibus et causis, praeterquam articulos superius recensitos, Armeni coram Advocato Civili et Senioribus Armenorum comparere et unicuique ad dispositionem articulorum Juris Armenorum iudicare tenebuntur astrictique erunt. Incarcerationem Thomae Sterskowicz non probamus in eo casu. Decernimusque in posterum, ut a Proconsule et Consulibus deliberatius causa cognoscatur, priusquam ad incarcerationem perventum fuerit. De arestatione curruum cum mercibus Armenorum, decernimus quoniam non clare constat Proconsulem et Consules arrestationem in derogationem literarum mandati nostrorum, contemptum et diffamationem Armenorum fecisse. Ideo ab hac impetitione Proconsulem et Consules liberos et absolutos facimus. Deinceps vero Proconsul et Consules literis mandatorum nostrorum ea qua par est reverentia deferent. Neque quicquam in derogationem privilegii divi Parentis n[ost]ri aut decretorum committent, sub poena in eodem privilegio specificata. Quod vero ad praescriptum numerum domorum Armenicarum attinet, quandoquidem ad praesens neque Consulatus docuit, minorem esse debere quam nunc est, neque etiam Armeni comprobauerunt, maioris eosdem privilegio speciali gaudere, nos ex causa consuetudinis liberum esse eisdem domos possidere, sed interim sub praetextu aliarum possessionum neque plures domus emere debent. De numero duodecim Seniorum Armenorum, eo perpenso quod vigore Jurium Armeniorum electio duodecim Seniorum permissa sit, decernimus ex ea ratione, ut ii qui praesentes sunt, absentium vices in Judicio Armenico sustineant. Quod id decernimus, Armenos nequaquam in posterum cogi posse ad prestandum iuramentum fidelitatis nisi in Ecclesia sua Armenica, idque praesentibus tantummodo duobus a Magistratu deputatis. Insuper decernimus quotiescunque Proconsul et Consules a Senioribus Armenis requisiti fuerint, famulos Civiles ad incarcerandos excessivos delinquentesque Armenos ipsos quam servos et servas illorum quamdiu intra Civitatem fuerint mittere, eosque carceri ad mancipandos excessivos Armenos Servosque et Servas illorum concedere debent. Reliquos vero omnes articulos de quibus ad praesens controversia coram nobis non mota est, in privilegiis et decretis divi Parentis nostri contentos, utrique parti in robore debito conservamus, hoc nostro decreto mediante. In cuius rei fidem sigillum nostrum praesentibus est subappensum. Datum Petricoviae in Conventu generali Regni feria secunda ante festum sanctae Agnetis proxima, Anno Domini Millesimo Quingentesimo Sexagesimo Tertio, Regni vero nostri anno trigesimo tertio. [Nota kancelaryjna po lewej stronie pliki:] Joannes Oczieski Regni Poloniae Cancellarius [Nota kancelaryjna po prawej stronie pliki:] Relatio Magnifici Joannis de Oczieszyno Regni Poloniae Cancellarii, Cracoviensis generalis, Osvieczim[ensis], Zatorien[sis], Samborien[sis], Olstinen[sis]que Capitanei. [Pieczęć:] [Na sznurze jedwabnym zielono-białym/żółtym zawieszona woskowa pieczęć koronna / majestatyczna Zygmunta Augusta w woskowej misce] [Verso:] [Nota polska XVII w.:] Decret Zygmunta Augusta Krola między Ormiany Lwowskiemi actorami, a Panami Lwowskiemi postanowiony o Iurisdictią y o Sądzenie sporow... [Data w notatce:] A[nn]o 1563. Fer. 2. ant. Fest. S. Agnet. [Krótki zapis w języku ormiańskim pismem ormiańskim] [Dawne sygnatury i znaki archiwalne:] Litt: J. ; No 80- ; # 58 ; E. 751