Трансумпт короля Стефана Баторія у справі суперечки між поспільством і магістратом Львова

СТЕФАН З БОЖОЇ ЛАСКИ КОРОЛЬ ПОЛЬЩІ, Великий князь Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький, Жемайтський тощо, а також КНЯЗЬ Семигородський. Оголошуємо цією нашою грамотою всім і кожному зокрема, кого це стосується, що перед нами посли славетних бурмистра та райців нашого міста Львова пред'явили грамоту нашого едикту, писану на папері, скріплену нашою великою печаткою та підписану нашою рукою. А також що ті самі райці згаданого міста звернулися до нас із суплікою, аби ми звеліли переписати вищезгадану грамоту нашого едикту на пергаменті та видати під нашою печаткою у формі vidimus. Зміст цієї грамоти такий: СТЕФАН з Божої ласки КОРОЛЬ Польщі, Великий КНЯЗЬ Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький, Жемайтський тощо, Князь Семигородський. Всім і кожному зокрема мешканцям нашого міста Львова, а саме бурмистру, райцям, війту, лавникам, цехмістрам і всьому поспільству, вірним нам любим, ласку нашу королівську. Вірні нам любі! Доходить до нас звістка, що виникають певні чвари та незгоди між вами, аж до того, що дехто з вас дійшов уже до того, що свій магістрат в утисках і неналежному виконанні обов'язків звинуватив, подавши нам супліку на нещодавньому сеймі в Торуні. Про що воістину не без прикрості ми почули. Бо оскільки добробут усіх республік і міст насамперед тримається на злагоді громадян, а вона лише тоді зберігається, коли магістрати справедливо правлять підлеглими, а ті, зі свого боку, виявляють належну пошану магістрату й у всьому підкоряються його авторитету, тому не може обійтися без найбільшої шкоди там, де порушують [цей порядок] в один або інший бік — тобто якщо або магістрат відступає від свого обов'язку, або ті, хто повинен коритися, хочуть наказувати й керувати та зухвало ганити дії магістрату. Тому, оскільки до наших обов'язків належить пильнувати згоду в усіх станах, а особливо збереження і підтримання порядку в наших містах, ми вирішили, що маємо ретельно розслідувати стан цієї справи, аби знехтована іскра незгод і розбрату не розпалила більшої пожежі, а це місто, розташоване на ворожих кордонах, ослаблене ворожнечею та угрупованнями громадян, не наразилося на небезпеку. Тому, згідно з нашою ласкавістю, коли дехто з поспільства в супліці, про яку ми згадали вище, поданій нам у Торуні, просив нас призначити комісарів, перед якими вони могли б притягнути магістрат до суду та звинуватити його, ми застосували лагідніший засіб і надіслали лист із нашим наказом до шляхетного Миколая Гербурта, старости того місця, аби він розслідував і дізнався, чи є це прохання волею всіх громадян, чи тільки деяких. Але оскільки в такий спосіб нічого не досягли, ба більше, місто ще сильніше запалало пристрастю фракцій і суперечок — адже коли замість старости на підставі комісарського листа прибув підстароста, одні незгодними голосами кричали, що [комісія] необхідна, інші ж рішуче заперечували — ми визнали, що мусимо вдатися до інших засобів. Бо вважаємо, що в цій справі ми не повинні послуговуватися комісіями, ба більше: всі, якщо якісь вийшли з нашої канцелярії, визнаємо недійсними, скасовуємо й відхиляємо. І наказуємо всім підданим нашим будь-якого стану, щоб ніхто не смів розпочинати і здійснювати суд у цій справі, навіть якби це наказували наші листи, видані будь-коли або які мають бути видані, але хочемо, щоб ця справа належала виключно до нашого суду та розгляду, і тому хочемо, щоб цей наш едикт був публічно оголошений у тому місті та доведений до відома всіх. У цьому нашому едикті ми наказуємо міському магістрату, тобто бурмистрам і райцям, війту і лавникам, щоб вони з’явилися перед нашим судом і королівським трибуналом на шостий день найближчого місяця травня, де б тоді не перебував наш двір, а саме через призначених із-поміж себе, і в такий спосіб виправдалися перед нами перед усіма, хто на них скаржиться, та дали звіт про виконання посадових обов'язків, якщо будуть звинувачені. А тим, хто хотів би звинувачувати магістрат, призначаємо той самий термін і наказуємо, щоб ті, хто вирішив позивати магістрат, з’явилися готовими й підготовленими, так підготувавшись, аби можна було визнати, що вони не з ненависті звели наклеп, а через законні причини і всерйоз звинуватили магістрат. А щоб кожен міг краще викласти свої доводи, наказуємо тим, хто має справу проти магістрату, щоб вони описали всі й окремі скарги, як публічні, так і приватні, підкріплені всіма доказами, свідченнями, записами та іншими правовими засобами, які мають бути перед нами роз’яснені й доведені, та передали їх для доставки нам через призначених із-поміж себе уповноважених, аби ми знали, у який спосіб можемо щодо кожного [питання] винести вирок і розсудити; у чому магістрат не повинен їм чинити перешкод і не має права забороняти їм доступ до публічних актів. Також міський магістрат нехай боронить усі й окремі справи, через які почувається утисненим поспільством, а також увесь зміст своїх привілеїв і прерогатив, як і інших документів, чи то на захист своєї справи, чи то на доведення своєї невинуватості, а також на доведення зухвальства й свавілля окремих [осіб], якщо такі знайдуться, витягнутих із публічних книг і рахункових реєстрів, і нехай ці [докази] на призначений вище термін привезе із собою через своїх уповноважених так, щоб обидві сторони виклали свою справу, не залишивши місця для сумнівів чи викрутів. Тим часом же, доки ця справа не буде розглянута, наказуємо, щоб усі жили у згоді, магістрат залишався при своєму авторитеті та на своєму місці, не непокоїв людей у справах, щодо яких нині точиться суперечка, і не чинив їм жодної кривди чи шкоди, а люди також нехай ставляться до магістрату з повагою, тримаються в межах своїх обов'язків і нічого не змінюють під час дії цього нашого едикту, а обидві сторони нехай відмовляться від будь-яких суперечок і сварок щодо цих розбіжностей у поглядах. Встановлюємо ж на все це, а також задля безпеки та спокою кожного, як публічно, так і приватно, якщо хтось наважиться щось вчинити проти будь-кого, заставу (вадіум) у розмірі п'ятнадцяти тисяч дукатів золотом, із чого половина має відійти нашій скарбниці, а друга половина — постраждалій стороні. Нехай також жоден із мешканців того міста, які підлягають цій юрисдикції [?], знаючи, що оголошено покарання, під приводом права притягати до відповідальності авторитет магістрату не сміє ухилятися від послуху та юрисдикції останнього чи вдаватися до будь-якої іншої поза їхньою юрисдикцією, а також нехай цієї справи з магістратом не веде ніде інде, крім як перед нашим трибуналом — під карою п'ятнадцяти тисяч дукатів. І нехай знають, що тих, хто вчинив би інакше, ми захочемо покарати як порушників миру і громадського спокою. На посвідчення чого все це ми підписали власною рукою. Дано в Бидгощі, дня двадцятого місяця лютого, Року Божого тисяча п'ятсот сімдесят сьомого, а нашого правління року першого. Стефан Король, підписав. Ми отже, згаданий Король, ласкаво схиляючись до вищезгаданої супліки наших львівських міщан як справедливої, наказали видати вищевикладену грамоту у формі vidimus і засвідчуємо, що вона сама та весь її зміст звучить слово в слово так, як тут написано, і бажаємо, щоб їй вірили не інакше, як оригіналу. На посвідчення чого та більш очевидне свідчення до цього підвішено нашу печатку. Дано в Мальборку, дня двадцять дев'ятого місяця травня, Року Божого тисяча п'ятсот сімдесят сьомого, а нашого правління року другого. [Канцелярська примітка праворуч:] Реляція преподобного Пйотра Дуніна Вольського, номіната на єпископа плоцького і підканцлера Королівства Польського. [Підпис ліворуч:] Пйотр [...] нотаріус [?] [Печатка:] [Велика коронна печатка Стефана Баторія у восковій мисці на шовкових шнурах, із гербом Білого Орла в центрі та земельними гербами в облямівці] [Verso:] [Рукою XVII/XVIII ст.:] Грамота едикту, тобто позву, якою скасовано через комісії [...] суперечку [...] між поспільством і магістратом [...]; [інші архівні шифри:] L.us 218; Fasc. 5; Nro 15; V.

STEPHANVS DEI gratia REX POLONIAE, Magnus DVX Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masouiae, Samogitiae etc. necnon PRINCEPS Transylvaniae. Significamus hisce literis nostris quorum interest vniuersis et singulis. Reproductas esse coram nobis per Nuncios Famatorum Proconsulis et Consulum Ciuitatis nostrae Leopoliensis, literas edicti nostri in papyro scriptas, sigillo nostro maiori communitas, et manu nostra subscriptas. Supplicatumq[ue] nobis esse per eosdem Consules ciuitatis praedictae, vt praenominatas edicti nostri literas in pergameno describere, et sub sigillo nostro in forma vidimus extradere iuberemus. Quorum quidem literarum tenor sequitur eiusmodi. STEPHANVS Dei gratia REX Poloniae, Magnus DVX Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masouiae, Samogitiae, etc. Princeps Transyluaniae. Omnibus et vniuersum ciuitatis nostrae Leopolien[sis] incolis, Proconsuli videlicet Consulibus, Aduocato, Scabinis, Contuberniorum senioribus, totiq[ue] communitati, fidelibus nobis dilectis gratiam nostram Regiam. Fideles nob[is] dilecti. Perfertur ad nos, exoriri factiones et dissensiones quasdam inter vos, adeò, vt nonnulli vestrum eo progressi iam sunt, vt Magistratum suum oppressionis ac non recte administrati officij, exhibito supplico ad nos libello in proxime praeteritis Torunensibus Comitijs accusarint. Quod equidem non sine molestia audiuimus. Etenim cum omnium rerum publicarum atq[ue] ciuitatum foelicitas potissimùm in Ciuium concordia consistat, ea vero ita demum retineatur, si Magistratus recte praesint inferioribus: Contra vero illi debitam reuerentiam Magistratui exhibeant, atq[ue] eius in omnibus authoritatem sequantur, ne pot[est] non fine incommodo maximo esse, vbi quid in alterutra partem peccetur, hoc est si vel Magistratus ab officio discedat, vel si qui parere debent, imperare et praeesse ac M[a]g[ist]ratus acta temere improbare velint. Quare cum n[ost]ri sit muneris, ordini omnium concordiam tueri, maximè vero disciplinam in ciuitatibus n[ost]ris conseruare et retinere: Propterea serio negocy istius statum inspiciendum nobis esse decreuimus, ne scilicet neglecta haec dissensionum et factionum scintilla maius aliquod excitetur incendium. Ciuitasq[ue] illa in hostium finibus posita, odijs et factionibus Ciuium labefactata periculi adeat. Quod itaq[ue] clementiae n[ost]rae fuit, cum ex plebe aliquot in libello supplici, cuius ante mentionem fecimus, nobis Torunia exhibito, peterent a nobis designari Commissarios, coram quibus illi Magistratum conuenirent et accusarent. Nos leniori vsi fimus remedio dedimusq[ue] l[ite]ras ma[n]dati n[ost]ri ad G[e]n[er]osum Nicolaum Herbort loci illius Capitaneum, vt is inquireret ac percunctaretur, an petitio haec omnium esset Ciuium vel nonnulloru[m]. At vero cum ne ita quidem profectum quicqua[m] sit, imo Ciuitas studio partium contentionisq[ue] magis accensa, alij equidem dum in locu[m] Capitanei Vicecapitaneus per commissoriae hac venisset, necessaria esse dissonis vocibus acclamarint: aly vero constanter pernegarint, ad alia nobis consilia descendendum putauimus. Existimamus autem hac in causa non vtendu[m] nobis esse commissionibus, imo omnes, si quae ex Cancellaria n[ost]ra emanarint, antiquamus, abrogamus et cassamus: Mandamusq[ue] omnibus, cuiuscunq[ue] conditionis subditis nostris, ne causae huius iudiciu[m] quisquam sumere et exercere audeat, quamuis id literis n[ost]ris aliquando fortè emanatis vel emanandis facere iuberetur, sed volumus negociu[m] hoc ad n[ost]rum peculiariter pertinere iudiciu[m] et cognitionem, atq[ue] ob id edictum hoc n[ost]rum publicè in ciuitate illa proponi, et ad omnium noticiam deduci volumus. Quo quidem edicto n[ost]ro Magistratui ciuili, vt pote Proconsulibus Consulibusq[ue] Aduocato et Scabinis mandamus, vt se se ad iudiciu[m] et tribunal n[ost]rum Regium pro die Sexta Mensis Maij proximi sequenti, vbicunq[ue] tum Cu[ria] n[ost]ra constitut[a] fuerit, sistant, idq[ue] per aliquos è medio sui atq[ue] ita omnibus de se conquerentibus coram nobis se se iustificent, rationemq[ue] adm[inist]rati officij, si forte inculpati fuerint, reddant. His vero qui Magistratum accusare velint, illum eundem terminum praefigimus, mandamusq[ue], vt quibus constitutum sit Magistratum conuenire, parati et instructi adsint, atq[ue] ita sese comparent, vt non ex odio diffamasse, sed ex legitimis causis atq[ue] serio accusasse Magistratum iudicari possint. Iam vero vt causas suas quisq[ue] melius proponere valeat, mandamus illis, qui contra Magistratum causam habent, vt omnia et singula grauamina tam publica quàm priuata quibusuis documentis, testimonijs, inscriptionibus et alijs iuris remedijs coram nobis liquidanda et enucleanda describant, eaq[ue] plenipotenti[bus] aliquot ex numero sui assi[g]natis ad nos perferenda dent, vt sciamus, quomodo de singulis iudiciu[m] instituere ac decernere possimus, in quo à M[a]g[ist]ratu impediri non debent, neq[ue] illis aditus ad publica acta prohibeatur. Magistratus etia[m] ciuiles omnes et singulas res, quibus se grauatu[m] à populo sentit, contentaq[ue] omnia priuilegioru[m] et praerogatiuaru[m] suaru[m], tum et alia, siue ad defendendam suam causa[m], siue ad declaranda[m] innocentia[m] sua[m] adeo ad demonstrandam aliquoru[m], si fortè tales fuerint, temeritatem et insolentia[m], docum[en]ta etia[m] allatis ex ijs publicis et rege[st]ris rationu[m] defensat, et ijsdem pro termino superius assignato secu[m] per plenipotentes suos adferat, ac vtraq[ue] partes causam sua[m] ita proferant, vt locus dubitationi aut tergiuersationi nullus relinquatur. Interim autè[m] donec de causa hac cognoscatur, praecipimus, vt o[mn]es concordes viuant, M[a]g[ist]ratus in loco suo authoritate permaneat, populu[m] in causis, de quibus ad p[rae]se[n]s controuertitur, no[n] exagitet, nullaq[ue] ipsis iniuria[m] aut praeiudiciu[m] no[m]i[n]e faciat, populus etiá[m] M[a]g[ist]ratum reuerenter habeat, intra metas off[ici]ij sui se co[n]tineat, nil pendente hoc edicto n[ost]ro innouet, sed vtriq[ue] ab o[mn]ibus controuersijs et contentionib[us] seorsu[m] huiusmo[d]i differentiaru[m] tantu[m] su[per]sedeat. Interponimus aute[m] pro his o[mn]ibus rebus, tu[m] etia[m] pro securitate et tra[n]quillitate cuiusq[ue], tam publice q[uam] priuatim, qui aliq[ui]d co[ntra] aliquos attentare p[re]su[m]pserint, vadiu[m] quindecim milliu[m] Ducatoru[m] in auro, fisco n[ost]ro medietate, altera v[er]o parti in offenso continenti succumbendu[m]. Nemo etia[m] incolaru[m] ciuitatis illius, quicunq[ue] sunt iurisdictio[n]i eauli[?] subiecti, cum sciant p[ro]posita[m] sibi esse poenam iure co[n]ueniendi M[a]g[ist]ratus authoritat[em] ab obedientia et iurisdictio[n]e illius fu[n]gere sese aut alia quamcu[m]q[ue] praeter illoru[m] iurisdictionem sequi, negocio etia[m] hoc cu[m] M[a]g[ist]ratu ne alibi quam cora[m] n[ost]ro tribunali prosequatur: sub poena quindecim milliu[m] ducatoru[m]. Sciantq[ue] eos, qui secus fecerint, tanq[uam] pacis et tranquillitatis publicae turbatores punire nos velle. Atq[ue] in horu[m] o[mn]iu[m] fidem hasce manu n[ost]ra subscriptas. Datum Bydgostiae die vigesima mensis Februarij, Anno Domini Millesimo Quingentesimo Septuagesimo Septimo, Regni vero n[ost]ri anno primo. Stephanus Rex s[ubscripsit]. Nos itaq[ue] Rex memoratus supplicationi praefata[e] ciuium nostrorum Leopolien[sium] vti iustae benignè annuentes, literas superius descriptas in forma vidimus extradere iussimus, easdem et omnia earum contenta fuisse de verbo ad verbum habere, quemadmodum hic sunt descriptae testamur, et vt illis non secus ac originalibus fides habeatur volumus. In cuius rei fidem et euidentius testimonium sigillu[m] n[ost]rum praesentibus est appensum. Datum Mariemburgi die vigesima nona Mensis Maij Anno Domi[ni] Millesimo Quingentesimo Septuagesimo septimo, REGNI vero nostri Anno secundo. [Nota kancelaryjna po prawej:] Relatio R[eueren]di Petri Dunin Volski, Nominati Epi[scopi] Plocen[sis] et R[egni] P[oloniae] ViceCANCELL[arii] [Podpis z lewej:] Petrus [...] Not[arius?] [Pieczęć:] [Wielka pieczęć koronna Stefana Batorego w woskowej misce na jedwabnych sznurach, z herbem Orła Białego w centrum i herbami ziemskimi w otoku] [Verso:] [Ręką XVII/XVIII w.:] L[itte]rae Edicti seu Aduocationis, quibus sublata p[er] Commissiones [...] contentatio [...] inter communitatem et Magistratum [...]; [inne sygnatury archiwalne:] L.us 218; Fasc. 5; Nro 15; V.