Каталог джерел

Флоріан із Коритниці, староста землі руської, засвідчує, що Ян Сиховський разом зі своєю дружиною Офанною продав село Сихів у Львівському окрузі Петрові з Харбіновиць за 50 кіп грошів. Покупець отримав повні права власності та розпорядження цим маєтком.

Король Сигізмунд III Ваза відповідає на супліку львівських міщан, визнаючи їхні скарги достатньо роз'ясненими міським урядом. Він закликає владу міста та поспільство зберігати спокій і згідно дотримуватися чинних привілеїв, декретів і давніх звичаїв.

Флоріан із Коритниці, львівський староста і віслицький каштелян, засвідчує продаж села Освиця разом із дворищем Юрія, званим Креблово Жечиці, здійснений сандомирським підстолієм Петром Влодковичем із Харбіновиць на користь Яна з Зубри за суму 120 кіп руських грошів.

Король докоряє Львову за ненадіслання представників до сеймової комісії з встановлення цін. Аргументи, викладені в листі, належало представити через делегатів. Окремо запевняє про нагляд комісарів за поведінкою жовнірів і наказує владі дбати про безпеку міста.

Документ посвідчує продаж і вічну поступку (резигнацію) села Освиця разом із дворищем Креблово Станіславом Ламбертовичем на користь сандомирського підстолія Петра Влодковича з Харбиновичів за 120 кіп руських грошей. Львівський староста Флоріан із Коритниці затверджує правочин та взяте продавцем зобов'язання юридично захистити покупця від можливих претензій з боку родичів.

Король призначає майно померлого бездітним слюсаря на завершення будівництва ратушної вежі. Вимагає використати кошти для загального добра і скласти звіт перед комісарами.

Король Сигізмунд III Ваза закликає белзького каштеляна Станіслава Жоравінського врегулювати межову суперечку між його маєтностями та містом Львовом. Він наказує йому, згідно з трибунальським декретом, посприяти беззбитковому та справедливому розмежуванню спірних земель.

Ян з Обіхова, генеральний староста руський, посвідчує продаж спадкового села Сихів сандомирським підстолієм Петром із Харбіновиць на користь Яна із Зубри за суму 130 кіп білих грошів. Покупець отримує село з усіма приналежностями і правами у вічне володіння.

Гнєзненський архієпископ Миколай Тромба як третейський суддя розв'язує майнові та правові суперечки між плебаном львівського парафіяльного костелу Яном Русином і радою та громадою міста Львова. Угода регулює взаємні фінансові претензії, участь у зведенні міських мурів та обов'язки, пов'язані з утриманням костелу.

Король Сигізмунд III Ваза інструктує свого посла Адама Кисіля перед повітовим сеймиком у Житомирі. Він закликає його схилити тамтешню шляхту до згоди з іншими воєводствами та до дій задля порятунку Вітчизни перед лицем нагальної державної потреби.

Король очікує мирного залагодження суперечок між доктором Мартином Кампіаном, членом львівського магістрату, та урядами й приватними особами. Сторони мають спільно призначити доброчесних міщан, які приведуть справу до згоди без порушення прав міста. Король також повідомляє про окремий лист до львівського архієпископа.

На прохання русинів-уніатів та неуніатів король призначає генеральний синод у Львові на 28 жовтня 1629 року. Міська влада має гарантувати учасникам безпеку, запобігати заворушенням, співпрацювати з королівським посланцем і допомагати київському митрополитові. Їй належить завчасно визначити кватири та місця перебування для духовенства й решти учасників.

Король розглядає скаргу міщан Львова на люстраційних комісарів, які під приводом нової кварти накладають раніше невідомі тягарі та обов'язки на користь замку. Він роз'яснює, що люстрації підлягають маєтності старост і орендарів, а не міська власність та її доходи. Король наказує скасувати неправомірні обтяження або пояснити причини їхнього накладення, нагадуючи про попередні застереження.

Король реагує на скаргу львівських міщан щодо нових повинностей, внесених до люстрації. Він наказує не обтяжувати купців і ремісників понад закон, а також вилучити такі записи, попри те, що витяги з них уже видано старості.

Король дозволяє використати готівку з депозиту київського воєводи для покриття нестачі коштів на військо. Видача потребує забезпечення з боку комісарів та згоди коронного підкоморія як опікуна; коштовності та решта речей мають залишитися в депозиті.

Король наказує старості надати деревину з лісів староства на палісади та рогатки. Він вимагає дієвої допомоги магістрату в збиранні внесків на фортифікацію також із мешканців шляхетських і духовних будинків.

Король Владислав Ягайло на прохання люблінського архідиякона Станіслава Ерпісски переводить село Годовицю, що належить до львівської пребенди св. Івана, з польського та руського права на німецьке магдебурзьке право. Документ надає жителям імунітет від судів земських урядників та визначає межі юрисдикції війта (сольтиса).

Король Владислав IV наказує владі Львова затримувати та арештовувати будь-які транспорти селітри, що вивозяться всупереч чинному законодавству й без королівського дозволу. Товар має залишатися під міською вартою аж до надходження подальших розпоряджень монарха.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей короля Казимира Великого від 1360 року для міста Львова, скасовуючи дотеперішнє правило рівного поділу майна після смерті чоловіка та запроваджуючи нові, детальні правила спадкування і зречення прав на добра між подружжям та їхніми родичами. Документ регулює правові питання щодо віна, привінку, поділу рухомого й нерухомого майна, а також процедури зречення майна перед гаєним судом.

Папський нунцій Петро Вольфрам затверджує третейський вирок перемишльського єпископа Матея, що врегульовує спір щодо парафіяльних прав і доходів між плебаном Іваном Русином та львівськими монастирями домініканців і францисканців.

Король Владислав IV Ваза напоумляє львівський магістрат у зв’язку зі скаргою тамтешніх вірмен, чиї права та привілеї, надані монархами, зазнають утисків. Він наказує міській владі непорушно зберігати вірменські свободи, а також утриматися від завдання їм будь-якої шкоди та створення перешкод.

Король Владислав Ягайло на прохання Влодка переводить його село Вербіж у Щирецькому повіті з польського та руського права на німецьке середське право. Документ звільняє мешканців села з-під юрисдикції королівських урядників і надає сольтисові повноту судової влади.

Місто має відправити до Варшави на 27 травня 1643 р. представників, які знаються на вартості іноземних товарів. Вони нададуть допомогу сеймовій комісії, що співпрацює з підскарбіями при встановленні цін.

Король засуджує виплату викупу за місто коштом маєтків відсутніх міщан. Він наказує розподілити витрати відповідно до достатку кожного й повернути майно Миколаю Боїму, наголошуючи, що питання конфіскації належить виключно до юрисдикції королівського суду.

Король Ян Казимир висловлює здивування з приводу покарання ломжинського старости міською владою Львова за розтрату. Він повідомляє про надання йому залізного листа (ґлейту) та наказує магістрату відрядити до Любліна уповноважених для взаєморозрахунків і видачі квитанції.

Домініканці придбали будинок біля монастиря і хочуть з'єднати його з монастирським муром. Король вимагає від міста згоди, аргументуючи це тим, що добровільний дозвіл не порушить його привілеїв.

Король Ян Казимир наказує львівському підкоморію Петру Ожзі змусити орендаря Іцька негайно виплатити львівському магістрату 10 000 злотих із чопового податку. Монарх зазначає, що попри попередній рескрипт місто досі не отримало належних йому грошей.

Король Владислав Ягайло надає львівському міщанинові та збирачеві подимного податку Яншкові Толмачу та його спадкоємцям суконну комору у Львові з правом торгівлі та стриження (краяння) сукна. Крамницю звільнено від сплати щорічного чиншу до королівської скарбниці.

Король Ян Казимир доручає воєводі Станіславові Лянцкоронському очолити комісію, яка має прийняти від львівських міщан звіт щодо чопових коштів, призначених на фортифікації. Водночас монарх звільняє жителів Львова та підпорядкованих йому маєтностей від обов'язку виставляти піхоту на посполите рушення, наказуючи залишити людей на місці як міську залогу.

Генеральний руський староста Петро з Харбиновичів засвідчує мирову угоду та заяву шляхтича Станіслава Слідзеня із Сулимова, який підтвердив отримання від райців Львова відшкодування за поранення його та його брата. Натомість потерпілий зобов’язався відмовитися від будь-яких подальших суперечок і претензій до влади та жителів міста.

Король Ян Казимир дякує владі Львова за вірність короні та обіцяє відшкодування за зазнані воєнні збитки. Він також доручає організувати разом із губернатором зимовий одяг для дислокованих вояків, запевняючи про повернення витрачених коштів із державної скарбниці.

Король Ян Казимир наказує владі Львова організувати перевезення трьохсот залишених у місті списів та доправити їх до Любліна. Детальнішу інформацію щодо перевезення зброї та належних до неї прапорців має надати Криштоф Бернатович.

Міська влада, цехмістри та все поспільство Львова складають омаж і присягу на вірність королю Владиславу Ягайлу, а після його смерті — його синові Владиславу або дочці Ядвізі. Вони також зобов'язуються коритися королеві Софії та великому князю Вітовту як призначеним опікунам малолітнього королевича.

Король Владислав Ягайло надає львівському митнику, єврею Волчку, у довічне володіння пустку Вербіж над річкою Щирець із правом її заселення та заснування села. Обдарований отримує повноваження визначати слободу для прибулих поселенців, із обов'язком відбувати повинності, належні за руським правом.

Король Ян Казимир закликає владу міста Львова відшкодувати витрати та компенсувати збитки Янові Торосовичу, який раніше орендував руські мита й акциз. Монарх зазначає, що обов'язок задовольнити вимоги попереднього орендаря випливає з умов договору, укладеного писарем коронного скарбу.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Ян Студницький та Анджей Зделейзик скаржаться на ув'язнення та накладення секвестру, попри те, що трирічний термін оренди прибутків Львова ще не закінчився. Король наказує звільнити їх, урахувати воєнні лиха і міське звільнення від сплати, а також зберегти дію контракту до завершення зазначеного терміну.

Король Ян Казимир наказує владі Львова дотриматися та продовжити ще на три роки контракт товмача (перекладача) з Миколаєм Байдуловичем, відрядженим у закордонну місію на королівській службі, а також затвердити визначеного ним заступника. Водночас монарх оголошує недійсними будь-які суперечні цьому рішенню розпорядження, що могли б надійти з королівської канцелярії.

Король Владислав II Ягайло звільняє міщан та жителів Львова від обтяжливого обов'язку постачання коней і возів (підвід) для королівських урядовців. Єдиним винятком залишається обов'язок надати кухонний віз на час перебування королівського подружжя у Львові до місця першої ночівлі на зворотному шляху.

Король Ян Казимир закликає бурмистра й райців Львова негайно організувати підводи під залишене в місті артилерійське спорядження та відправити його до королівського війська, гарантуючи оплату візникам від генерала артилерії. Монарх застерігає магістрат від суворих наслідків і відповідальності перед Річчю Посполитою в разі зволікання, яке загрожує затримкою походу.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Король укотре наказує владі Львова надати потрібну кількість підвід для вивезення амуніції, що залишилася в місті. Капітан артилерії має сплатити готівкою. Король погрожує, що подальше зволікання вважатиме міською впертістю і застосує екзекуцію проти осіб та маєтків урядовців.

Король засуджує владу Львова за нехтування його порадою та допущення вбивств і грабунків. Він вимагає суворого розслідування, затримання всіх винуватців і спільників та утримання їх під вартою до приїзду комісії. Наголошує, що не можна чинити кривди євреям та невірним і проливати невинну кров, та передбачає покарання винних для прикладу іншим.

Руський староста Ян Менжик із Домброви разом з асесорами підтверджує зречення та вічний продаж солтиства в селі Вербіж (Кєж), здійснений львівським митником, євреєм Волчком, на користь Яна Лінка зі Сморжа за суму 48 гривень. У документі трансумовано привілей короля Владислава Ягайла від 1407 року, який надав Волчкові зазначене солтиство та перевів село на шредське право.

Король Ян Казимир повідомляє владу Львова про доручення львівському войському Олевінському командування містом і замком задля гарантування громадської безпеки. Він наказує магістрату тісно співпрацювати з новим комендантом і беззастережно підпорядковуватися його розпорядженням.

Після нападів татар і козаків король доручає оборону Львова Яну Беренсу, підполковнику регіменту руського воєводи. Він наказує прийняти його з вояками, привести до присяги, забезпечити допомогу в обороні та виділити кошти з чопового збору на потреби гарнізону. Витрати мають бути зараховані під час сплати міських податків.

Король Михайло Корибут Вишневецький повідомляє владу Львова про укладення шлюбної угоди з ерцгерцогинею Елеонорою Австрійською та заплановане на початок березня весілля у Варшаві. Монарх закликає представників міста урочисто прибути до столиці, щоб привітати нову королеву.

Король закидає владі Львова підтримку осіб, які завдають шкоди митним прибуткам, розгін вартових і пропуск товарів без митного огляду. Наказує припинити зловживання та карати також купців, які діють під протекцією панів. Погрожує судовим переслідуванням коронного інстигатора перед королівським судом.

На підставі донесення маршалка надвірного коронного, адміністратора мит, король звинувачує львівського перекладача Миколая Байдуловича у завданні шкоди митним прибуткам і підбурюванні інших. Вимагає усунути його з посади та призначити наступника; у разі зволікання він сам призначить відповідну особу.

Маршалок Королівства Польського Ян з Олесниці вирішує суперечку щодо митних прибутків у селі Вербіж, затверджуючи повноваження львівського митника Волчка та відновлюючи його у володінні ними. Водночас він наказує Теодорику Бучацькому, його родичам та місцевим кметям припинити чинити подальші перешкоди у стягненні мита.