Каталог джерел

Король Казимир Великий підтверджує дітям покійного львівського війта Матея спадкове право на млин під Львовом та село Малі Винники разом із фільварком, первісно надані їхньому дідові Бертольду князем Левом. Документ вилучає населення маєтку з-під юрисдикції суддів Руської землі, накладаючи обов'язок виставляти одного арбалетника на військові походи.

Король Казимир Великий затверджує ухвалений львівськими райцями та лавниками порядок і кримінальний статут, що регулює, зокрема, питання вбивства після примирення, допомоги під час гасіння пожеж, носіння зброї під час сутичок та поділу майна після смерті чоловіка.

Король Казимир Великий надає мірошникові Конраду з Пруссії та його законним спадкоємцям третину спорудженого ним млина під Львовом разом із третьою частиною прибутків, регулюючи водночас частки покриття витрат на ремонт і підпорядковуючи його міському праву Львова.

Документ посвідчує купівлю дворища Вацлавом Дмитровичем у Василя Скибича, його брата Гинка та небожа Оленка за суму шість кіп грошей. Правочин було здійснено й затверджено в присутності львівського судді Якуша Блотишевського та численних свідків.

Князь Владислав Опольчик здійснює зі львівським міщанином Григорієм Штехером обмін ґрунтів у селі Малі Винники, усуваючи незручності, спричинені їхнім роздробленням за руським правом. Натомість ділянок Григорія, розташованих на горі та під горою, князь передає йому свої ріллі, луки та судочинство за річкою з правом спадкового володіння.

Звістка про здобуття Кракова шведами; запевнення щодо союзу козаків, Москви та шведів, а також інформація про відрядження Миколая Гродзицького для перемовин.

Король Владислав Ягайло підтверджує і трансумує документ короля Казимира Великого від 1368 року, яким Львову надаються сто франконських ланів німецького права та млин на річці Полтва. Крім того, підтверджує судові вольності львівських міщан і право на полювання в межах наданих земель.

Руський староста Гнєвош із Далевиць засвідчує угоду між Передбором та Станіславом, сином покійного Лемборжа, щодо прав на село Вошниця у Львівському дистрикті. Згідно з домовленістю, Передбір відмовляється від претензій на частину маєтку на користь Станіслава та його спадкоємців.

Наказ про невідкладне виконання судового рішення на користь львівських міщан щодо викупу третьої міри зимноводського млина та пов'язаної з нею нерухомості. Король забороняє подальше зволікання з екзекуцією через апеляції; прибуток має спрямовуватися на зміцнення оборони міста.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей короля Казимира Великого від 1360 року для міста Львова, скасовуючи дотеперішнє правило рівного поділу майна після смерті чоловіка та запроваджуючи нові, детальні правила спадкування і зречення прав на добра між подружжям та їхніми родичами. Документ регулює правові питання щодо віна, привінку, поділу рухомого й нерухомого майна, а також процедури зречення майна перед гаєним судом.

Король засуджує виплату викупу за місто коштом маєтків відсутніх міщан. Він наказує розподілити витрати відповідно до достатку кожного й повернути майно Миколаю Боїму, наголошуючи, що питання конфіскації належить виключно до юрисдикції королівського суду.

Король Ян Казимир висловлює здивування з приводу покарання ломжинського старости міською владою Львова за розтрату. Він повідомляє про надання йому залізного листа (ґлейту) та наказує магістрату відрядити до Любліна уповноважених для взаєморозрахунків і видачі квитанції.

Домініканці придбали будинок біля монастиря і хочуть з'єднати його з монастирським муром. Король вимагає від міста згоди, аргументуючи це тим, що добровільний дозвіл не порушить його привілеїв.

Король Ян Казимир наказує львівському підкоморію Петру Ожзі змусити орендаря Іцька негайно виплатити львівському магістрату 10 000 злотих із чопового податку. Монарх зазначає, що попри попередній рескрипт місто досі не отримало належних йому грошей.

Король Ян Казимир доручає воєводі Станіславові Лянцкоронському очолити комісію, яка має прийняти від львівських міщан звіт щодо чопових коштів, призначених на фортифікації. Водночас монарх звільняє жителів Львова та підпорядкованих йому маєтностей від обов'язку виставляти піхоту на посполите рушення, наказуючи залишити людей на місці як міську залогу.

Король Ян Казимир дякує владі Львова за вірність короні та обіцяє відшкодування за зазнані воєнні збитки. Він також доручає організувати разом із губернатором зимовий одяг для дислокованих вояків, запевняючи про повернення витрачених коштів із державної скарбниці.

Король Ян Казимир наказує владі Львова організувати перевезення трьохсот залишених у місті списів та доправити їх до Любліна. Детальнішу інформацію щодо перевезення зброї та належних до неї прапорців має надати Криштоф Бернатович.

Король дякує Львову за опір військам семигородського воєводи та просить про позику в 100 000 злотих. Заставою мають стати митні доходи, взяті в оренду; подробиці повідомить підскарбій.

Король Ян Казимир закликає владу міста Львова відшкодувати витрати та компенсувати збитки Янові Торосовичу, який раніше орендував руські мита й акциз. Монарх зазначає, що обов'язок задовольнити вимоги попереднього орендаря випливає з умов договору, укладеного писарем коронного скарбу.

Король бере під свій захист Мартина Ранішевського, який підпорядкований владі магістрату Львова, і рекомендує обрати його на посаду місцевого писаря та до лави. Збережений текст уривається перед завершенням листа.

Ян Студницький та Анджей Зделейзик скаржаться на ув'язнення та накладення секвестру, попри те, що трирічний термін оренди прибутків Львова ще не закінчився. Король наказує звільнити їх, урахувати воєнні лиха і міське звільнення від сплати, а також зберегти дію контракту до завершення зазначеного терміну.

Король Ян Казимир наказує владі Львова дотриматися та продовжити ще на три роки контракт товмача (перекладача) з Миколаєм Байдуловичем, відрядженим у закордонну місію на королівській службі, а також затвердити визначеного ним заступника. Водночас монарх оголошує недійсними будь-які суперечні цьому рішенню розпорядження, що могли б надійти з королівської канцелярії.

Король просить кардинала Вірджиніо Орсіні отримати від Папи Римського судову комісію у справі між бурмистром Львова та францисканцями. Конфлікт виник через затримання винуватця смертельного поранення та оскарження світської юрисдикції під приводом порушення церковного імунітету.

Король наказує владі Львова залишити за вдовою та дітьми Андрія Дальчинського, доктора і львівського райці, договір на шпитальне село Малехів. Він наказує не відбирати в них село і не укладати угоду з іншим орендарем.

Король Ян Казимир закликає бурмистра й райців Львова негайно організувати підводи під залишене в місті артилерійське спорядження та відправити його до королівського війська, гарантуючи оплату візникам від генерала артилерії. Монарх застерігає магістрат від суворих наслідків і відповідальності перед Річчю Посполитою в разі зволікання, яке загрожує затримкою походу.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Король укотре наказує владі Львова надати потрібну кількість підвід для вивезення амуніції, що залишилася в місті. Капітан артилерії має сплатити готівкою. Король погрожує, що подальше зволікання вважатиме міською впертістю і застосує екзекуцію проти осіб та маєтків урядовців.

Король засуджує владу Львова за нехтування його порадою та допущення вбивств і грабунків. Він вимагає суворого розслідування, затримання всіх винуватців і спільників та утримання їх під вартою до приїзду комісії. Наголошує, що не можна чинити кривди євреям та невірним і проливати невинну кров, та передбачає покарання винних для прикладу іншим.

Король Ян Казимир повідомляє владу Львова про доручення львівському войському Олевінському командування містом і замком задля гарантування громадської безпеки. Він наказує магістрату тісно співпрацювати з новим комендантом і беззастережно підпорядковуватися його розпорядженням.

Після нападів татар і козаків король доручає оборону Львова Яну Беренсу, підполковнику регіменту руського воєводи. Він наказує прийняти його з вояками, привести до присяги, забезпечити допомогу в обороні та виділити кошти з чопового збору на потреби гарнізону. Витрати мають бути зараховані під час сплати міських податків.

Король Владислав Ягайло засновує десять канонічних пребенд при кафедральному соборі у Львові, зобов'язуючи їхніх бенефіціарів до постійних молитов за благополуччя монарха та спочилих королев. На їхнє утримання він призначає річний дохід у розмірі 100 гривень, що виплачується щоквартальними частками порівну з соляних жуп у Дрогобичі та з львівського мита.

Король Владислав Ягайло звільняє маєтності митрополичої церкви у Львові, архієпископа та духовенства від усяких повинностей, поборів, підвід і мит. Водночас надає Львівському архієпископству всі права, привілеї та свободи, тотожні тим, якими володіє Гнєзненське архієпископство.

Король Владислав Ягайло звільняє Львівське архієпископство, його маєтності та підданих від усіх податків, данин, підвід, а також публічних і монарших повинностей. Він також надає йому всі права, вольності та привілеї, якими користується Гнезненська архідієцезія.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам митрополичої капітули у Львові село Вербіж, яке каноніки викупили в єврея Волошона за суму 150 гривень, збільшену на королівське дарування в розмірі 50 гривень. Документ застерігає виключне право викупу маєтку королем або його наступниками за суму 200 гривень.

Король Владислав Ягайло надає капітулі митрополичої церкви у Львові село Вербіж у Львівському повіті на утримання десяти новофундованих ним каноніків. Документ детально перелічує приналежності маєтку та дозволяє капітулі облаштувати став на річці Дністер.

Король Владислав Ягайло надає у вічну власність деканові та канонікам митрополичого костелу у Львові королівське село Вербіж у Руській землі та Львівському повіті разом із митом, мостовим збором і прилеглостями. Натомість він залишає за собою та наступниками лише щорічний чинш у розмірі двох грошів на день святого Мартина, зобов'язуючи капітулу молитися за благополуччя володаря, його синів і Королівства.

Король вимагає покарати Вацлава Лянцкоронського та його спільника за свавільне викрадення двох пекарів із львівського передмістя через майнові претензії щодо боргу. Будь-які претензії мають розглядатися в належному львівському суді.

Вінцентій із Шамотул, каштелян мендзижецький і генеральний староста руський, засвідчує угоду, укладену між рідними братами Яном Зубрським і Павлом Гавронкою з Бєрави щодо поділу теперішнього й майбутнього майна та спадщини. За умовами домовленості Ян Зубрський зобов’язується виплатити братові Павлу тридцять гривень обігової монети.

Король Казимир Ягеллончик наказує урядникам руських земель заборонити купцям оминати Львів новими шляхами та стримати шляхту від свавільного стягнення мит. Порушників належить заарештовувати разом із перевезеним товаром, який має відійти львівським міщанам.

Папа Миколай V, прихильно ставлячись до прохання короля Казимира Ягеллончика, видає розпорядження для львівського архієпископа та інших польських ієрархів з огляду на загрозу з боку татар. Документ пов'язаний із наданням індульгенцій та церковних приписів у зв'язку з боротьбою проти загарбників.

Руський воєвода Анджей Одровонж засвідчує тимчасове розмежування маєтностей львівської капітули в селі Вербіж та володіння шляхтича Берила в Малій Горожані, здійснене делегованими комісарами під загрозою сплати вадіуму. Остаточне встановлення меж відкладено до особистого огляду воєводи.

Руський воєвода Анджей Одровонж і львівський суддя Ян Ґоломбек вирішують за королівським мандатом межовий спір між митрополичою капітулою у Львові та дітьми Вінцентія Лонки з Унятичів. На підставі давніших документів вони присуджують спірні межові знаки та маєтності села Вербіж капітулі, накладаючи на протилежну сторону обов’язок вічного мовчання.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує духовенству та шляхті руських земель чинні права й імунітети, запроваджуючи водночас додаткові постанови щодо, зокрема, місцевого судочинства, митних звільнень і процедури щодо селян-кметів. Він також забороняє стягнення незаконних мит та ухилення купців від визначених торговельних шляхів.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє лицареві Янові із Сенна викупити королівське село Ценів у Львівському повіті з рук шляхетного Яна Давидовського. Монарх записує село Янові із Сенна на суму викупу, гарантуючи йому спокійне володіння до повного повернення суми короною.

Комісари Ян із Високого та Станіслав Шихра зі Срок засвідчують юридичне й фактичне введення львівських каноніків у володіння пусткою розміром у двадцять ланів, розташованою між королівськими й церковними селами: Скниловом, Оброшином, Ставчанами, Годовицею та Сокільниками. Дії здійснено на підставі мандата короля Казимира Ягеллончика та за дорученням воєводи й старости руського Анджея Одровонжа зі Спрови.

Король Казимир IV Ягеллончик відхиляє повторні домагання Петра Бончка та його сина Яна до львівських райців, наказуючи позивачам вічне мовчання і звільняючи райців від обов'язку з'являтися в суді у цій справі. Монарх одночасно скасовує будь-які можливі заочні вироки та забороняє переслідувати райців чи накладати арешт на їхнє майно.

Король Казимир IV Ягеллончик вирішує суперечку між райцями Львова та міщанами Галича, Коломиї і Стрия, наказуючи останнім неухильно дотримуватися львівського генерального права складу та забороняючи оминати Львів на шляху до інших міст. Документ підтверджує право львів'ян конфісковувати товари купців, які порушують дорожній примус, та фіксує підпорядкування цьому праву міщан Кам'янця-Подільського.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує раді та міщанам львівським локаційний привілей короля Казимира Великого від 1356 року, який гарантує місту магдебурзьке право, судовий імунітет та земельні надання.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує, що ухвалений владою та жителями Львова податок (циза) на нагальні потреби держави та прусської війни має добровільний характер і обмежується одним роком. Монарх зобов'язується королівським словом, що цей збір не перетвориться на постійну повинність і жодним чином не порушить привілеїв та вольностей міста.