Каталог джерел

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Магістрат Любліна дякує за небайдужість до надзвичайного нещасного випадку та за заступницькі листи. Просить рекомендувати львівському архієпископу справу, яка має надійти на розгляд Трибуналу, а також вручити доданий лист. Саму подію не описано, як і не названо сторін спору.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Ян Одровонж зі Спрови, генеральний староста руський і державець (тенутарій) жидачівський, діючи за велінням короля Казимира Ягеллончика, повертає і передає шляхтичу Федькові Рашковичу колись неправомірно відібраний млин Сопіт разом із належними до нього нивами, водами та луками.

Райці та поспільство Львова подають гетьману декларацію щодо колегіуму. Збережений абзац згадує згоду/рішення короля та містить прохання, що стосується школи або шкільного наставника (прочитання непевне), проте не всі умови позиції міста вдається впевнено розібрати. Приписка на звороті вказує дату 16 листопада 1607 року і стверджує, що гетьман не був задоволений та повернув лист із гнівом.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Альберту Боровському суму 200 польських гривень на королівських селах Козлів, Кропивна, Городище, Вільшанка та Таурів у Теребовельському повіті як винагороду за заслуги та відвагу під час загрози татарського нападу. Ці маєтності мають залишатися у володінні Боровського та його нащадків до повного викупу суми монархом.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму дворянину Войцеху з Боровська сто польських гривень на селах Козлів, Таврів, Кропивна, Красна, Вільшанка та Городище в Теребовельському повіті як винагороду за обтяжливу посольську місію до татар. Ця сума має залишатися забезпеченою на згаданих маєтках аж до її повного викупу монархом або його наступниками.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.

Петро з Браниць та Іван з Високого засвідчують вирок, ухвалений перед лицем короля Казимира Ягеллончика, який забороняє стягнення неправомірних митних зборів у селі Яричів із купців, що прямують на ярмарок. На винуватців незаконного мита накладено вічне мовчання.

Документ засвідчує вирок королівського суду, ухвалений у суперечці Миколая Бжимухи з Михайлом Язловецьким щодо неправомірного стягнення митних зборів. Суд визнав відсутність повноважень у Михайла Язловецького та наклав на нього довічну заборону збирати мито з купців і співземлян у Язловці.

Король Казимир IV Ягеллончик затверджує львівській митрополичій капітулі дві грамоти покійного воєводи і генерального старости руського Андрія Одровонжа зі Спрови за 1466 і 1467 роки. Ці документи стосувалися надання прав на луки, а також доходів і помолу в млинах на забезпечення капітульного столу.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Документ засвідчує вирок короля Казимира Ягеллончика, винесений під час його судового перебування у Львові, який забороняє Ельжбеті зі Жмиґрода стягувати незаконні мита з не обкладених зборами товарів та з худоби, що пасеться в королівських лісах. Суд визнав, що відповідачка не має жодних прав чи привілеїв, які б давали підстави для стягнення цих оплат.

Влада Перемишля просить про виписки з львівських книг щодо королівських рішень у суперечці магістрату з міською громадою (поспільством): звільнення від будь-яких контрибуцій та оцінки звинувачень громади на адресу магістрату. Їх цікавлять записи, що стосуються влади міського уряду. Обіцяють вдячність і подальшу оплату писареві за його працю.

Познань висловлює співчуття через кривду, заподіяну президентові та всьому магістрату Львова, якої вони зазнали, згідно з листом, 5 січня 1738 року. Місто заявляє про спільний захист міських прав і відправлення звістки канцлеру та до королівського двору, просить про подальші відомості та бажає президентові одужання. В оригіналі не зазначено ні винуватців, ні точного перебігу події.

Король Казимир IV Ягеллончик надає львівському архієпископу Григорію із Сянока та містечку Дунаїв право на проведення щорічного восьмиденного ярмарку та щотижневого торгу. Документ гарантує купцям, які прибуватимуть, вільне й безпечне пересування разом із товарами.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму вірному Войцеху з Боровська суму 200 польських гривень на королівському селі Козлів з усіма приналежностями. Це надання має характер застави й чинне доти, доки зазначену суму не поверне володар або його законні наступники.

Магістрат Рогатина виряджає представників на сейм до Кракова, просячи Войцеха Зімницького про підтримку в підтвердженні давніх привілеїв та звільненні від мит у Короні. Допускає обмеження дії пільги, якщо загальне звільнення виявиться неможливим. Обіцяє винагороду за працю та відшкодування витрат.

Королівські комісари здійснюють вимірювання та насипання межових копців, що розділяють село львівської капітули Басівку від архієпископських, королівських та деканських маєтностей. Відміряні землі та межі присуджуються митрополичій капітулі у Львові.

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Войцеху Боровському суму 50 гривень, забезпечену на королівських маєтках Козлів і Таурів у Галицькій землі. Це надання має заставний характер за вірну службу та гарантує одержувачу спокійне володіння маєтками й отримання прибутків аж до повної виплати боргу монархом або його наступниками.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують зізнання Ельжбети з Гологір, яка записала львівському архієпископу Григорію із Сянока 200 гривень боргу на селі Віцинь. Цей запис збільшив попередню суму, що обтяжувала цей маєток, до загального розміру 800 гривень.

Король Казимир IV Ягеллончик звільняє Львів та його мешканців від усіх податків і поборів строком на вісім років. Заощаджені кошти місто зобов’язане спрямувати на лагодження та зміцнення мурів, валів і ровів з огляду на татарську й турецьку загрозу.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян Коцежинський із дружиною Магдаленою заставили свою спадкову частку в селі Сороки Янові Ланці за суму п'ятдесят гривень. Акт визначає умови володіння маєтком, проживання в садибі, а також правила й терміни викупу заставленого майна.

Суддя Ґюнтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян із Зимної Води визнав борг перед Єжи, сином покійного Фридерика, і записав йому під заставу половину села Зимна Вода разом із млином і корчмою терміном на шість років. Документ визначає умови користування маєтком, термін і правила повернення грошової суми та обов'язок захисту прав кредитора на заставлені маєтності.

Король Казимир IV Ягеллончик продовжує жителям Львова звільнення від королівських податків на додаткові два роки понад раніше надані вісім років. Цей привілей було надано на знак визнання тягарів і витрат, які місто несе на відновлення та зведення оборонних мурів, валів і ровів.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє галицькому каштеляну Якубу з Бучача заснувати й забезпечити вівтар у митрополичій кафедрі у Львові чиншем із суми 800 гривень. Надання також передбачає вилучення майна пребенди з-під юрисдикції світських судів.

Бурмистр і райці Яворова засвідчують отримання від влади Львова королівського універсалу з Варшави від 20 березня 1629 року, яким наказується сплатити місцеву суму (попередньо прочитану як 500 злотих) на донативу. Загальна сума, ухвалена сеймом для коронних міст, становить 100 тисяч злотих. Документ не засвідчує здійснення самої сплати.

Руський воєвода Ян Одровонж на генеральному з'їзді у Львові, розглядаючи скаргу львівських міщан і купців, забороняє безправне затримання та захоплення на дорогах Русі й Поділля худоби, купленої на щорічних ярмарках і позначеної їхніми клеймами. Документ наказує урядовцям і жителям міст неухильно дотримуватися заборони затримувати переганяні стада під загрозою суворих королівських кар.

Влада Язловця засвідчує скарги східних купців на тягарі, які на них покладають львівські перекладачі. За словами купців, стягнення виходять за межі мит, занесених до реєстрів, а перевірки проводяться повторно. Магістрат Язловця просить владу Львова припинити зловживання, наголошуючи, що вони шкодять також і самому місту, та скріплює грамоту печаткою і підписами.

Сандомирський воєвода і львівський староста Спитко з Ярослава, діючи за мандатом короля Казимира Ягеллончика, розглядає судову справу між Ельжбетою та львівським архієпископом Яном щодо маєтку Витень.

В актах лавничого суду Ярослава записано реляцію возного про оголошення на чотирьох рогах ринку наказу привозити товари звичними шляхами до Львова та дотримуватися права складу. Наказ оголошено під час ярмарку на вимогу влади Львова, за уповноваженням коронних станів та Миколая Гербурта з Фульштина. Він передбачає затримання осіб, які оминають закон, та конфіскацію їхніх товарів.

Король Казимир IV Ягеллончик наказує урядовцям руських і подільських земель, а особливо львівському старості Станіславу з Ходча, заарештовувати купців та конфісковувати товари, що перевозяться в обхід примусу львівського права складу. Документ надає львівським міщанам повноваження затримувати винних задля захисту міських привілеїв і доходів королівської скарбниці.

Король Казимир IV Ягеллончик звільняє мешканців Львова на шість років від усіх податків, контрибуцій та зборів на знак визнання зусиль і витрат, понесених на зведення міських мурів та оборонних ровів. Водночас він наказує збирачам податків безумовно поважати наданий імунітет.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишебиць засвідчують, що Софія, донька Яна Зубрського та дружина Яна Кната, продала свою спадкову частку в Зубрі та половину села Сихів Янові, війту із Сокільників, за суму 250 гривень. Продавчиня відмовилася від усіх прав на ці маєтності, допустила покупця до введення у володіння і зобов'язалася юридично захищати правочин.

Львівський архієпископ Ян Вонтрубка зі Стрільців затверджує зобов’язання катедральної капітули у Львові відправляти вічні меси та богослужіння у кожні Сухі дні за душу Павла Юрковського з Чорторії. Це зобов’язання було взяте в обмін на 150 гривень, виплачених виконавцем заповіту, каштеляном і сандомирським старостою Рафалом із Ярослава.

Львівський архієпископ Ян Вонтрубка підтверджує надання короля Казимира IV Ягеллончика щодо млина на річці Полтва на користь мансіонаріїв каплиці св. Катерини у Львові. Документ містить нотаріальну формулу, а також пізніші архівні та візитаційні примітки XVII та XVIII століть.

Документ львівського суду засвідчує, що Прокіп Карава визнав борг у розмірі 90 гривень перед Миколаєм зі Жмиґроду, перемишльським старостою. Для забезпечення виплати Карава заставив і відступив кредиторові половину свого села Малехів разом із приналежностями.

Альберті запевняє воєводу Яна Станіслава Яблоновського, що найближчим часом звернеться з проханням до короля задля отримання потрібного листа і негайно перешле його адресатові. Він також засвідчує свою повагу воєводині та просить передати доданий лист зазначеному одержувачу.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Юдихим із Високого засвідчують запис 1473 року, за яким Ельжбета з Гологір заставила львівському архієпископу Григорію із Сянока своє село Віцинь за суму 600 гривень. Заставодавиця зобов'язалася захищати архієпископа від будь-яких правових претензій та відшкодувати можливі збитки.

Львівські земські суддя та підсудок посвідчують здійснений у 1473 році заставний запис села Віцин, яке Ельжбета з Гологорів віддала львівському архієпископу Григорію із Сянока в рахунок боргу розміром 600 гривень.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє львівським бурмистрові та райцям стягувати цизу з мешканців міста на покриття будівельних робіт біля міських ровів і передмур'їв. Він наказує поборці Яну Кровницькому допустити міську владу до цих надходжень, водночас квитуючи їх щодо стягненого податку.

Король Казимир IV Ягеллончик, компенсуючи Львову податки, стягнуті попри попереднє звільнення, передає місту два наступні шоси з призначенням на його відбудову. Правитель квитує міщан з цих оплат і наказує урядникам не перешкоджати їм у їх зборі.