Каталог джерел

Документ підтверджує сплату Ячком з Дідушиць боргу в розмірі шістдесяти трьох гривень, що тяжив на селі Лешнів, на користь Юрія Нагвазди зі Станькова. Після перевірки записів у жидачівських земських книгах та вироків королівських радників боржник сплатив належну суму й отримав повне квитування.

Ботті надсилає Дідушицькому скриньку з трьома книгами та листом їхнього автора. Згадує про вдовуючу королеву, яка перебуває у Венеції напівінкогніто, а також про приготовані для неї знаки пошани.

Перед львівським земським судом Ядвіга з Олеська, дружина подільського воєводи Мартина Каменецького, записала львівському архієпископу Бернарду Вільчеку щорічний видеркафовий чинш у розмірі 10 гривень із суми 400 флоринів. Цей дохід, забезпечений митом і ставами в Залізцях та Олеську, призначався на утримання лампади перед вівтарем святого Юрія у львівській катедрі.

Король Сигізмунд I дозволяє львівському підсудкові Янові Дідушицькому та його наступникам стягувати визначене мостове мито на сімнадцятьох переправах у маєтностях Дідушиці та Млиниці. В обмін на привілей збирання мита власники зобов'язуються постійно утримувати й ремонтувати дороги та мости.

Софія, вдова по Станіславові Гинку, підкоморію ленчицькому, дарує своєму двоюрідному братові Миколаєві Голомбку, підсудкові львівському, усю свою спадкову частку в селі Зимна Вода, за винятком частини, належної її синам. Документ засвідчує здійснення інтромісії та зобов'язання дарувальниці надати правовий захист обдарованому від будь-яких претензій.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує грамоту королівських комісарів від 1533 року, яка встановлює детальний розподіл меж між селом Вербіж, належним львівській капітулі, та королівськими маєтностями Демня, Дроговиж і Устя, що перебували в оренді Павла Тарла. Документ описує проходження кордону, позначеного 32 курганами-копцями та зарубками на деревах, а також закріплює за капітулою права на води річок Зубра, Щирець і Дністер.

Францішек Зигмунт Галецький сповіщає шваґра про щасливе народження сина, довіряючи немовля та всю родину його опіці. Він також згадує про свій відхід від двору й тривожні вісті, що доходять, про взаємну недовіру серед магнатів.

Королівські комісарі, призначені королем Сигізмундом I, провели розмежування та насипання межових курганів (копців) між королівськими селами в оренді (тенуті) Миколая Дідушицького та Миколая Одновського й володіннями митрополичої капітули у Львові. Рішення ухвалено на підставі пред'явленого документа про розмежування 1463 року та присяжних свідчень найстаріших свідків.

Київський каштелян Ян Дідушицький заявляє львівським райцям про намір і надалі орендувати кам'яницю покійного пана Юзефовича та сплачувати за неї попередній чинш. Водночас він звертає увагу на вкрай незадовільний технічний стан будівлі й наголошує на необхідності термінового ремонту, щоб запобігти її руйнації.

Тадеуш Дідушицький закликає львівський магістрат терміново відремонтувати під'їзну дорогу до монастиря василіян до настання зими. Він наголошує, що відсутність проїзду унеможливить забезпечення ченців дровами та харчами.

Коронний чашник Тадеуш Дідушицький звертається до влади Львова з проханням надати йому можливість придбати виставлені на продаж руїни на вулиці Вірменській, заявляючи про готовність сплатити визначену суму. Він також повідомляє, що щодо вибору конкретної нерухомості вже розмовляв із паном Франком.

Єжи Дідушицький рекомендує Яну Станіславу Яблоновському пана Звольського, колишнього бранця, викупленого в Константинополі, який прислужився під час переписування польських невільників. Він просить підтримати його перед великим коронним гетьманом для отримання паспорта та рекомендаційних листів на зворотну дорогу до Туреччини.

Єжи Дідушицький заступається перед руським воєводою Яном Станіславом Яблоновським за поручника свого батька, просячи врахувати його під час розподілу винагород та визнання заслуг. Він зазначає, що робить це з огляду на попередню обіцянку, дану офіцерові адресатом.

Коронний конюший Єжи Дідушицький заступається перед владою Львова за майстра-цирулика Антонія та його челядника, які відбувають покарання ув'язненням, просячи дарувати їм решту терміну з огляду на їхні заслуги в лікуванні його здоров'я. При цьому він висловлює переконання, що кількатижневий арешт став достатньою наукою, яка остудила їхнє зухвальство і принесла виправлення на майбутнє.

Ян Замойський закликає львівського бурмистра та райців вирішити справу пана Дідушицького, вказуючи на збитки та зволікання, яких той зазнає у своєму фільварку. Він звертається до міської влади з проханням припинити подальше турбування шляхтича.

Якуб Мєшковський повідомляє львівського бурмистра та райців про наїзд людей панів Дідушицьких на Зубру, пограбування худоби та побиття підданих. Він просить негайно направити постраждалих до ґроду для огляду та фіксації ран, а також з'ясувати, чи не подала протилежна сторона протестації в замку.

Міська влада Львова, духовенство та капітула укладають пам'ятний меморіал на згадку про воєнні лихоліття, пожежі, моровиці й буревії, що вражали місто в 1672–1708 роках. Документ засвідчує ґрунтовну реставрацію шпиля ратушної вежі та фігури лева, здійснену під орудою райці Томаша Ґордона, та містить перелік тогочасних урядовців і молитву за порятунок Львова.

Документ королівських комісарів, призначених Сигізмундом I для вирішення межових суперечок між королівськими маєтностями (Сарни, Моранці, Любині), орендованими Пйотром Кмітою, та володіннями братів Фредрів (Краковець, Гнійниця, Передвір). Містить трансумповані монарші мандати, а також звіт про проведення розмежувальних дій на місцевості біля річки Шкло.