Каталог джерел

Папа Григорій IX дозволяє братам Ордену Проповідників, які вирушають на місії до земель сарацинів і язичників, сповідати тамтешніх християн, звільняти їх від екскомунік та уділяти диспензу співбратам від канонічних нерегулярностей.

Пріор монастиря домініканців Божого Тіла у Львові дає розписку львівським райцям в отриманні чотирьох брил воску, заповіданих монастирю за тестаментом міщанином Мартином із Вишні, і звільняє їх від будь-яких подальших претензій. Документ складено й засвідчено публічним нотаріусом Миколаєм із Битома у львівській ратуші.

Ян із Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський, засвідчує продаж села Малехів у Львівському дистрикті львівським міщанином Петром на прізвисько Кльорк шляхтичеві Михайлові Ламбацькому. Відчуження відбулося за суму кіп грошей руської лічби з усіма правами та приналежностями.

Папа Боніфацій IX на прохання галицького архієпископа підтверджує заповітний запис покійної Анни, званої Комісою, про передачу млина у Збоїщах парафіяльному костелу Пресвятої Діви Марії у Львові. Доходи від щорічної оренди млина, яким розпоряджаються львівські райці, мають призначатися на утримання та відбудову цієї святині.

Королева Польщі Ядвіґа підтверджує та поновлює грамоту колишнього старости руського Яна від 1371 року про надання села Годовиця у Львівському дистрикті каплиці св. Івана та монастирю василіян на передмісті Львова. Це надання було здійснене за упокій душі покійного Петра, колишнього власника цього маєтку.

Петро з Харбінович, галицький староста, засвідчує, що Агнешка, вдова галицького міщанина Павла Сікірки, передала галицькому архієпископу Якубу та його наступникам село Малий Більшів з усіма прибутками. Ці маєтності були назавжди включені до володінь Галицького архієпископства.

Краківський єпископ Пйотр Виш трансумує буллу папи Григорія XII, якою йому доручено вирішення спору між Іваном Русином, парохом церкви Пресвятої Діви Марії за мурами Львова, та львівськими райцями й міщанами щодо десятини і доходів шпиталю Святого Духа. У зв'язку з цим єпископ як суддя-делегат Апостольського Престолу відкриває судочинство та закликає визначених духовних осіб до здійснення процесуальних дій.

Король Владислав Ягайло на прохання Івана із Зубри переводить його село Зубру з польського права на магдебурзьке. Документ вилучає жителів села з-під юрисдикції королівських урядників і надає повноту судової влади місцевому війтові (сольтису).

Флоріан із Коритниці, львівський староста і віслицький каштелян, засвідчує продаж села Освиця разом із дворищем Юрія, званим Креблово Жечиці, здійснений сандомирським підстолієм Петром Влодковичем із Харбіновиць на користь Яна з Зубри за суму 120 кіп руських грошів.

З огляду на загрозу з боку ворогів король виряджає до Львова артилерію зі спорядженням. Він просить про тимчасове зберігання пороху, ядер і спорядження в міському арсеналі, а також про виділення ділянки під власний арсенал згідно з планом Павла Гродзицького.

Лавники міста Львова посвідчують зречення та відчуження шевцем Павлом півлану ріллі біля гори св. Юра на користь львівського міщанина Кальтарноса. Продавець гарантував покупцеві та його правонаступникам непорушність володіння ґрунтом під міською юрисдикцією.

Король Владислав Ягайло на прохання Влодка переводить його село Вербіж у Щирецькому повіті з польського та руського права на німецьке середське право. Документ звільняє мешканців села з-під юрисдикції королівських урядників і надає сольтисові повноту судової влади.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Рада міста Львова доручає міщанину Павлу Ґольдберґу викорчувати й заселити кметями міські ліси, звані відтинками (abschnit), розташовані між Зуброю, Сокільниками та Скниловом. Натомість за здійснення локації осадчий отримує вільні лани та шостий денарій із чиншів, а поселенцям надається шістнадцять років слободи.

Король Владислав II Ягайло звільняє міщан та жителів Львова від обтяжливого обов'язку постачання коней і возів (підвід) для королівських урядовців. Єдиним винятком залишається обов'язок надати кухонний віз на час перебування королівського подружжя у Львові до місця першої ночівлі на зворотному шляху.

Король Владислав Ягайло засновує десять канонічних пребенд при кафедральному соборі у Львові, зобов'язуючи їхніх бенефіціарів до постійних молитов за благополуччя монарха та спочилих королев. На їхнє утримання він призначає річний дохід у розмірі 100 гривень, що виплачується щоквартальними частками порівну з соляних жуп у Дрогобичі та з львівського мита.

Вінцентій із Шамотул, каштелян мендзижецький і генеральний староста руський, засвідчує угоду, укладену між рідними братами Яном Зубрським і Павлом Гавронкою з Бєрави щодо поділу теперішнього й майбутнього майна та спадщини. За умовами домовленості Ян Зубрський зобов’язується виплатити братові Павлу тридцять гривень обігової монети.

Львівський архієпископ Ян Одровонж підтверджує отримання 337,5 польської гривні із заповітного легату купця Миколая Гехта, переданого львівськими райцями. Цю суму він призначає на будівельні роботи при львівській катедрі та на забезпечення каноніків в обмін на відправлення двох щотижневих святих мес.

Король Владислав Варненчик надає Янові із Сєнна, підкоморію перемишльському та старості сандомирському, кам'яницю у Львові на вулиці Жидівській біля синагоги, що колись належала митнику єврею Волчку. Це надання здійснюється з повним правом власності навічно на знак визнання вірних заслуг і воєнних трудів у справах Угорського королівства.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Львівські земські судді Петро з Брані та Ян із Височиць підтверджують вирок короля Казимира Ягеллончика, який забороняє міщанину Павлу Клюсу неправомірно стягувати мито в Кросні на шкоду Миколаю Бжималі з Берваців.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.

Петро з Браниць та Іван з Високого засвідчують вирок, ухвалений перед лицем короля Казимира Ягеллончика, який забороняє стягнення неправомірних митних зборів у селі Яричів із купців, що прямують на ярмарок. На винуватців незаконного мита накладено вічне мовчання.

Документ засвідчує вирок королівського суду, ухвалений у суперечці Миколая Бжимухи з Михайлом Язловецьким щодо неправомірного стягнення митних зборів. Суд визнав відсутність повноважень у Михайла Язловецького та наклав на нього довічну заборону збирати мито з купців і співземлян у Язловці.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Документ засвідчує вирок короля Казимира Ягеллончика, винесений під час його судового перебування у Львові, який забороняє Ельжбеті зі Жмиґрода стягувати незаконні мита з не обкладених зборами товарів та з худоби, що пасеться в королівських лісах. Суд визнав, що відповідачка не має жодних прав чи привілеїв, які б давали підстави для стягнення цих оплат.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують зізнання Ельжбети з Гологір, яка записала львівському архієпископу Григорію із Сянока 200 гривень боргу на селі Віцинь. Цей запис збільшив попередню суму, що обтяжувала цей маєток, до загального розміру 800 гривень.

Прокіп із Гвіздця, галицький підчаший, фундує та забезпечує маєтностями костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії, св. Івана Хрестителя і Знайдення Святого Хреста в містечку Остапківці. Він записує святині та її плебану землю, луки, ліси, право риболовлі й вирубування лісу, а також десятини та збори від жителів Остапківців і Гвіздця.

Львівський архієпископ Ян Вонтрубка зі Стрільців затверджує зобов’язання катедральної капітули у Львові відправляти вічні меси та богослужіння у кожні Сухі дні за душу Павла Юрковського з Чорторії. Це зобов’язання було взяте в обмін на 150 гривень, виплачених виконавцем заповіту, каштеляном і сандомирським старостою Рафалом із Ярослава.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Юдихим із Високого засвідчують запис 1473 року, за яким Ельжбета з Гологір заставила львівському архієпископу Григорію із Сянока своє село Віцинь за суму 600 гривень. Заставодавиця зобов'язалася захищати архієпископа від будь-яких правових претензій та відшкодувати можливі збитки.

Львівські земські суддя та підсудок посвідчують здійснений у 1473 році заставний запис села Віцин, яке Ельжбета з Гологорів віддала львівському архієпископу Григорію із Сянока в рахунок боргу розміром 600 гривень.

Документ засвідчує, що Ян Кунат із Дзєнґлова продав і зрезиґнував на користь Яна, званого Янушем, із Малечковичів своє дідичне село Жидатичі у Львівському повіті за суму 250 гривень польської монети.

Документ містить останню волю тяжкохворої шляхтянки Анни Куліковської, яка відписує конвенту домініканців у Львові 60 гривень та дві селянські садиби в селі Передримихи. Цей запис призначено на вічні меси та річницю за упокій душі заповідачки та її покійного чоловіка.

Якуб, званий Завіша, разом із рідною сестрою Катажиною, спадкоємці покійного Мартина Важного, продають Мартину Тлустому та його дружині Маргариті спадковий млин перед Галицькою брамою у Львові за суму триста гривень. Угоду та умови виплати частинами затверджує і вносить до актів генеральний руський староста Петро Мишковський.

Барбара Мітульчина заявляє перед львівським ґродським судом, що квитує отримання 90 гривень і відступає королівський млин перед Галицькою брамою у Львові на користь Мартина Тлустого та його дружини Малґожати під вадієм 300 гривень. Правочин посвідчує генеральний староста руський і подільський Станіслав із Ходча разом зі свідками.

Станіслав із Ходча, каштелян львівський і староста генеральний руський, засвідчує продаж та зречення прав на королівський млин перед Галицькою брамою у Львові Якубом Завішею та Анною Важною на користь Мартина Тлустого та його дружини Малгожати за суму триста гривень. Продавці передають млин разом із давнім привілеєм та зобов'язуються захищати й звільняти покупців від будь-яких претензій третіх осіб.

Документ львівського земського суду засвідчує вічний і добровільний поділ дідичних та заставних маєтностей у Зимній Воді після покійного батька між рідними сестрами Барбарою та Малґожатою. Акт детально розмежовує кметівські лани, пустки, двір, стави, луки, що відійшли обом сестрам, а також визначає засади спільного користування лісами й пасовищами.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек затверджує надання канонії та проповідницької пребенди магістру Станіславу з Кракова, а також долучає до її посагу 300 флоринів за записом міщанина Петра Стричка. Акт детально регламентує проповідницькі обов’язки, умови екзаменування й резиденції та забороняє обмін цього бенефіція на інший.

Третейські судді на чолі з подільським воєводою Павлом Колою та маршалком Станіславом із Ходча вирішують спір щодо насильства та поранень між шляхтичем Ієронімом Добростанським і райцями та міською громадою Львова.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку між орендарями снятинського мита та львівськими райцями, підтверджуючи документи Яна з Чижова та Михайла Мужила Бучацького від 1444 року, якими було скасовано незаконне мито в Коломиї та визначено справедливі ставки митних зборів у Снятині.

Королівські комісари під головуванням архієпископа Бернарда Вільчека вирішують багаторічні суперечки між митрополичою капітулою та владою міста Львова, врегульовуючи питання польського та німецького проповідників, кафедральної школи та посади захристиянина. Угода також унормовує управління майном і тестаментними записами, функціонування міського млина та забезпечення кафедри водою.

Документ є арбітражним вироком, що врегульовує багаторічні суперечки між львівською катедральною капітулою та магістратом міста Львова, зокрема щодо польськомовного та німецькомовного проповідників, управління катедральною школою, депозитів і заповітних записів, а також прав на Вільховий млин та міський водогін. Під загрозою штрафу у дві тисячі угорських флоринів він зобов'язує сторони вічно дотримуватися узгодженого порядку.

Перед львівським земським судом Ядвіга з Олеська, дружина подільського воєводи Мартина Каменецького, записала львівському архієпископу Бернарду Вільчеку щорічний видеркафовий чинш у розмірі 10 гривень із суми 400 флоринів. Цей дохід, забезпечений митом і ставами в Залізцях та Олеську, призначався на утримання лампади перед вівтарем святого Юрія у львівській катедрі.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек підтверджує і трансумує документ львівського земського суду щодо продажу подільським воєводою Мартином Каменецьким та його дружиною Ядвігою річного чиншу з мит і рибальства в Залізцях та Олеську. Архієпископ призначає та фундує цей дохід на утримання вічної лампади перед Пресвятими Дарами у Львівській катедрі, святі меси та забезпечення церковної служби.

Король Сигізмунд I Старий на прохання міської влади Львова переносить щорічний ярмарок зі свята Святої Трійці на свято св. Маргарити, звільняючи прибулих купців від сплати мита. Водночас підтверджує проведення ярмарку на свято св. Агнеси зі збереженням чинного обов'язку сплати мита.