Каталог джерел

Папа Григорій IX дозволяє братам Ордену Проповідників, які вирушають на місії до земель сарацинів і язичників, сповідати тамтешніх християн, звільняти їх від екскомунік та уділяти диспензу співбратам від канонічних нерегулярностей.

Руський староста Ян Кміта надає село Годовиця костелу св. Івана та монастирю св. Василія на передмісті Львова за упокій душі колишньої власниці. В обмін на передані маєтності та доходи духовенство зобов'язане відправляти меси.

Опольський князь і господар Руської землі Владислав Опольчик надає та підтверджує місту Львову сто франконських ланів разом із лісами, луками та річкою Полтвою, визначаючи їхні межі. Міщани та поселенці отримують десятирічну слободу від будь-яких чиншів і звичаєвих оплат, після закінчення якої вони будуть зобов’язані вносити щорічні платежі.

Опольський князь і господар Русі Владислав Опольчик надає київському єпископові Якову, а після його смерті — церкві св. Івана Хрестителя у Львові та василіянам, покинутий каноніцький двір і міські парцели. Надане нерухоме майно водночас звільняється від усіх податків, тягарів і повинностей на користь міста Львова.

Князь Владислав Опольчик здійснює зі львівським міщанином Григорієм Штехером обмін ґрунтів у селі Малі Винники, усуваючи незручності, спричинені їхнім роздробленням за руським правом. Натомість ділянок Григорія, розташованих на горі та під горою, князь передає йому свої ріллі, луки та судочинство за річкою з правом спадкового володіння.

Король Владислав Ягайло надає теслі Адамові та його нащадкам третю мірку з королівського млина біля Галицької брами у Львові. Привілей є винагородою за сумлінну працю ремісника на королівських будівництвах і теслярських роботах.

Ян із Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський, засвідчує продаж села Малехів у Львівському дистрикті львівським міщанином Петром на прізвисько Кльорк шляхтичеві Михайлові Ламбацькому. Відчуження відбулося за суму кіп грошей руської лічби з усіма правами та приналежностями.

Наказ про невідкладне виконання судового рішення на користь львівських міщан щодо викупу третьої міри зимноводського млина та пов'язаної з нею нерухомості. Король забороняє подальше зволікання з екзекуцією через апеляції; прибуток має спрямовуватися на зміцнення оборони міста.

Документ є нотаріальною копією вироку судді та комісара Апостольського Престолу, який вирішує спір щодо млина за містом на користь плебана львівського костелу Пресвятої Діви Марії проти влади та громади Львова. Він підтверджує виключне право костелу на згаданий млин і одержувані з нього доходи, а також ухвалює рішення про його повернення після неправомірного захоплення містом.

Папа Боніфацій IX на прохання галицького архієпископа підтверджує заповітний запис покійної Анни, званої Комісою, про передачу млина у Збоїщах парафіяльному костелу Пресвятої Діви Марії у Львові. Доходи від щорічної оренди млина, яким розпоряджаються львівські райці, мають призначатися на утримання та відбудову цієї святині.

Королева Польщі Ядвіґа підтверджує та поновлює грамоту колишнього старости руського Яна від 1371 року про надання села Годовиця у Львівському дистрикті каплиці св. Івана та монастирю василіян на передмісті Львова. Це надання було здійснене за упокій душі покійного Петра, колишнього власника цього маєтку.

Король Владислав Ягайло вирішує майнові та правові суперечки між львівськими міщанами та плебаном парафіяльного костелу у Львові Яном. Документ регулює питання оплат мешного, утримання та призначення очільника школи й захристянина, участі духовенства при складанні заповітів, прав на чинші з будинків та власності на млин Пресвятої Діви Марії.

Петро з Харбінович, галицький староста, засвідчує, що Агнешка, вдова галицького міщанина Павла Сікірки, передала галицькому архієпископу Якубу та його наступникам село Малий Більшів з усіма прибутками. Ці маєтності були назавжди включені до володінь Галицького архієпископства.

Лавники міста Львова засвідчують, що міщанин Ганько Гебамир разом із вдовою Родстока продали та законно поступилися галицькому архієпископу Якову та його наступникам міською ділянкою, що сусідить із його будинком, за суму одинадцять львівських гривень.

Галицький архієпископ Якуб затверджує львівському міщанинові Петру Штехеру зречення та передачу частки млина під Львовом разом із правом патронату й колації, здійснені Нарцизом із Клодна та Коженьова. Доходи з цієї частки млина мають призначатися на утримання та обслуговування заснованого вівтаря.

Король Владислав Ягайло переводить села Годовиця та Жидатичі, що належать галицькому офіціалу та госпітальнику львівському Якубу, з польського права на магдебурзьке. Надає сольтисам повну судову юрисдикцію над мешканцями, звільняючи їх з-під влади королівських урядників.

Документ містить завірений трансумпт процесуальних актів щодо апеляції та приєднання (adhesio), поданої повноважними представниками райців і хліборобів міста Львова проти вироку Римської курії, що зобов’язував сплачувати десятини плебану Янові Русину. Архієпископ Якуб Стрепа засвідчує автентичність поданих інструментів і видає їхній відпис разом із клопотанням про надання апостолів.

Галицький архієпископ Якуб трансумує та засвідчує буллу папи Григорія XI від 1374 року для братів Ордену Проповідників. Папський документ надає домініканцям, які вирушають на місії до невірних народів, та їхнім помічникам привілей обрання сповідника й отримання повного відпущення гріхів у годину смерті.

Краківський єпископ Пйотр Виш трансумує буллу папи Григорія XII, якою йому доручено вирішення спору між Іваном Русином, парохом церкви Пресвятої Діви Марії за мурами Львова, та львівськими райцями й міщанами щодо десятини і доходів шпиталю Святого Духа. У зв'язку з цим єпископ як суддя-делегат Апостольського Престолу відкриває судочинство та закликає визначених духовних осіб до здійснення процесуальних дій.

Миколай, перемишльський декан і суддя, субделегований за папським мандатом, викликає владу та жителів Львова до суду в Кракові у спорі з парохом Іваном Русином щодо церковних доходів. На звороті засвідчено вручення й оголошення позову у Львові в присутності галицького архієпископа Якова.

Король Владислав Ягайло надає Янові з Бирави та його законним спадкоємцям село Зубра у Львівській землі на праві вічного володіння. Натомість отримувач пожалування зобов'язується до військової служби з одним списом і двома лучниками, а піддані — до сплати звичних дотепер повинностей.

Король Владислав Ягайло на прохання Івана із Зубри переводить його село Зубру з польського права на магдебурзьке. Документ вилучає жителів села з-під юрисдикції королівських урядників і надає повноту судової влади місцевому війтові (сольтису).

Флоріан із Коритниці, староста землі руської, засвідчує, що Ян Сиховський разом зі своєю дружиною Офанною продав село Сихів у Львівському окрузі Петрові з Харбіновиць за 50 кіп грошів. Покупець отримав повні права власності та розпорядження цим маєтком.

Флоріан із Коритниці, львівський староста і віслицький каштелян, засвідчує продаж села Освиця разом із дворищем Юрія, званим Креблово Жечиці, здійснений сандомирським підстолієм Петром Влодковичем із Харбіновиць на користь Яна з Зубри за суму 120 кіп руських грошів.

Документ посвідчує продаж і вічну поступку (резигнацію) села Освиця разом із дворищем Креблово Станіславом Ламбертовичем на користь сандомирського підстолія Петра Влодковича з Харбиновичів за 120 кіп руських грошей. Львівський староста Флоріан із Коритниці затверджує правочин та взяте продавцем зобов'язання юридично захистити покупця від можливих претензій з боку родичів.

Ян з Обіхова, генеральний староста руський, посвідчує продаж спадкового села Сихів сандомирським підстолієм Петром із Харбіновиць на користь Яна із Зубри за суму 130 кіп білих грошів. Покупець отримує село з усіма приналежностями і правами у вічне володіння.

Лавники міста Львова підтверджують, що Йокуш Чипсер продав і поступився своїм наріжним будинком, розташованим навпроти цвинтаря Пресвятої Діви Марії, львівському міщанинові Петрові Чанферу. Продавець гарантував покупцеві повне право володіння нерухомістю в її давніх межах, а також захист від правових претензій.

Рафал із Соботи засвідчує вирішення спору й укладення мирової угоди між райцями міста Львова та шляхтичами Станіславом Сулімовським, його братом Вичком і львівським бурграбієм Гримком із Богуславиць. На підставі рішення арбітрів потерпілим має бути виплачене відшкодування в розмірі 140 гривень.

Войцех та Станіслав із Сулимова засвідчують отримання від львівських райців і міщан 30 гривень відшкодування за побиття та завдані рани, присуджених за вироком третейського суду під головуванням львівського архієпископа Яна. Укладачі зобов'язуються відмовитися від будь-яких подальших претензій до міста та зберігати вічний мир.

Гримко з Богуславиць засвідчує отримання від львівських райців і міщан десяти гривень півгрошів відшкодування за завдані рани, побиття та витрати на лікування, призначених йому за вироком третейського суду. Укладач грамоти від свого імені та від імені своїх близьких відмовляється від будь-яких подальших претензій і спорів щодо влади та мешканців Львова.

Папський нунцій Петро Вольфрам затверджує третейський вирок перемишльського єпископа Матея, що врегульовує спір щодо парафіяльних прав і доходів між плебаном Іваном Русином та львівськими монастирями домініканців і францисканців.

Генеральний руський староста Петро з Харбиновичів засвідчує мирову угоду та заяву шляхтича Станіслава Слідзеня із Сулимова, який підтвердив отримання від райців Львова відшкодування за поранення його та його брата. Натомість потерпілий зобов’язався відмовитися від будь-яких подальших суперечок і претензій до влади та жителів міста.

Перемишльський єпископ Ян разом із капітулою звільняє та квитує львівських райців і міщан від сплати боргу, взятого в покійного єпископа Матея, з огляду на передачу цих коштів безпосередньо королю Владиславу Ягайлу. Видавці грамоти зрікаються будь-яких подальших фінансових претензій і визнають попередні боргові зобов’язання нечинними та анульованими.

Міська влада, цехмістри та все поспільство Львова складають омаж і присягу на вірність королю Владиславу Ягайлу, а після його смерті — його синові Владиславу або дочці Ядвізі. Вони також зобов'язуються коритися королеві Софії та великому князю Вітовту як призначеним опікунам малолітнього королевича.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Рада міста Львова доручає міщанину Павлу Ґольдберґу викорчувати й заселити кметями міські ліси, звані відтинками (abschnit), розташовані між Зуброю, Сокільниками та Скниловом. Натомість за здійснення локації осадчий отримує вільні лани та шостий денарій із чиншів, а поселенцям надається шістнадцять років слободи.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Львівський архієпископ Ян Жешовський затверджує фундаційний привілей дідича Делієва Яна Коли, який наново зводить місцевий парафіяльний костел. Документ детально визначає надання ґрунтів, рибних ставів, десятини, а також повинності та збори на користь плебана й парафії.

Руський староста Ян Менжик із Домброви разом з асесорами підтверджує зречення та вічний продаж солтиства в селі Вербіж (Кєж), здійснений львівським митником, євреєм Волчком, на користь Яна Лінка зі Сморжа за суму 48 гривень. У документі трансумовано привілей короля Владислава Ягайла від 1407 року, який надав Волчкові зазначене солтиство та перевів село на шредське право.

Король Владислав Ягайло надає львівському митрополичому катедральному костелу та місцевій капітулі сорок ланів землі й лісів, розташованих між Скниловом, Оброшином і Годовицею. Документ надає обдарованим повні права розчищати ґрунти, заселяти людей та вічно отримувати прибутки з наданої території.

Король Владислав Ягайло надає у вічну власність деканові та канонікам митрополичого костелу у Львові королівське село Вербіж у Руській землі та Львівському повіті разом із митом, мостовим збором і прилеглостями. Натомість він залишає за собою та наступниками лише щорічний чинш у розмірі двох грошів на день святого Мартина, зобов'язуючи капітулу молитися за благополуччя володаря, його синів і Королівства.

Райці міста Львова засвідчують, що Ян зі Снятина поручився за свого пасинка Міхеліна щодо щорічної сплати чиншу Янові Зубрському з двох з половиною ланів у селі Зубра. Натомість власник села звільнив ці землі від будь-яких повинностей і панщини, за винятком королівських податків.

Петро, кустош і адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії, транссумує лист собору в Базелі та наказує духовенству дієцезії оголошувати зазначені в ньому відпусти, а також збирати кошти на унію з греками.

Львівські суддя та підсудок засвідчують, що Пашко з Бірави здійснив поділ батьківщини з братом Яном Зубрицьким і зрікся на його користь прав на село Зубра. Пашко зобов'язався не турбувати брата у володінні маєтком, на який Ян отримує повне й вічне право розпоряджання.

Михайло на прізвисько Зинко Сочевич, солтис у Чишках, за згодою дідича Яна Димитровського продає і надає кметю Янові на прізвисько Гарма Ланґетер солтиську корчму разом із пляцом, городом і лукою на магдебурзькому праві в обмін на щорічний чинш та визначені оплатні зобов'язання і повинності. Корчма звільняється від обов'язку військової виправи, яку бере на себе солтиство.

Михайло з Бучача, староста снятинський і коломийський, забезпечує заснований ним парафіяльний костел у Михальчому наданням села Репужинці в Коропецькому повіті разом із млином на Дністрі, ланом землі та сноповою десятиною. Ці доходи він передає на користь плебана та його наступників в обмін на вічні молитви за душі фундатора, його дружини та нащадків.

Львівський архієпископ Ян Одровонж підтверджує отримання 337,5 польської гривні із заповітного легату купця Миколая Гехта, переданого львівськими райцями. Цю суму він призначає на будівельні роботи при львівській катедрі та на забезпечення каноніків в обмін на відправлення двох щотижневих святих мес.

Король Владислав Варненчик надає Янові із Сєнна, підкоморію перемишльському та старості сандомирському, кам'яницю у Львові на вулиці Жидівській біля синагоги, що колись належала митнику єврею Волчку. Це надання здійснюється з повним правом власності навічно на знак визнання вірних заслуг і воєнних трудів у справах Угорського королівства.

Король Владислав III звільняє міщан і жителів Львова від сплати мита за всі ввезені товари, а особливо за рибу, аж до часу свого прибуття до міста. Правитель наказує львівському воєводі й старості Петрові Одровонжу зі Спрови та митникам неухильно дотримуватися наданого привілею.

Провізори будівництва кафедрального костелу у Львові засвідчують повний розрахунок львівських райців за сумою, призначеною в заповіті Миколая Гехта на будівництво храму. Сплата була здійснена готівкою та будівельними матеріалами, такими як цегла і вапно.