Суперечки та права багатоетнічного Львова

Євреї, вірмени й русини в королівських листах: затримані товари, зачинені крамниці, порушені привілеї, напад на школу. Джерела показують, як міські громади залучали королівську владу у спорах із магістратом і як відповідав король.

Місто крізь призму скарг

Ранньомодерний Львів був містом кількох громад із відмінним правовим статусом. Повноту міських прав мали католики, переважно поляки та сполонізовані німці; вірмени й русини утворювали «нації» з власними судами та привілеями, проте з обмеженим доступом до урядів і торгівлі. Євреї мали дві громади — міську та передміську — з окремим кагальним управлінням і постійно узгоджуваним обсягом торговельних прав. Цей устрій, найповніше описаний Мироном Капралем, породжував постійні суперечки з магістратом, а шляхом їх розв’язання найчастіше було королівське втручання.

Отже, листи монархів до Львова показують місто через конкретні конфлікти. Зазвичай вони починаються зі скарги, поданої королю, а завершуються наказом урядові. Це частина конфлікту, а не неупереджений опис. Це не означає, що скаргам слід відмовляти в довірі, але видання наказу треба відрізняти від підтвердження звинувачення. Означення «євреї», «вірмени», «руська релігія» та «грецький обряд» ужито в правовому й конфесійному контекстах; вони не є відповідниками сучасних декларацій національності.

Привілей ще треба було реалізувати

17 листопада 1567 року Сигізмунд Август нагадує магістратові (132/1/22), що вже надіслав два накази у справі євреїв, які прибули з Туреччини. Вони мали зберегти свободи та звільнення, надані за клопотанням султана. Лист не встановлює нових вольностей, а вимагає виконання попередніх: король наказує усунути причини скарг або надіслати письмове пояснення через подавача листа. Місцевий конфлікт набуває дипломатичного виміру, хоча документ не називає султана й не перелічує пільг. Присутність сефардських купців з Османської держави у Львові другої половини XVI століття описав Маєр Балабан.

Інший механізм бачимо 29 липня 1600 року (132/1/29). Сигізмунд III підтримує продовження торговельної угоди між львівськими євреями та магістратом, строк якої добігає кінця, бо отримав повідомлення, що вона не шкодить правам і доходам міста. Це аргумент на користь згоди, а не результат незалежного підрахунку. Єврейська торгівля у Львові діяла в межах послідовних угод із містом, відомих у літературі починаючи з угоди 1581 року; сам лист не подає ані умов, ані нової дати завершення її чинності.

Binas iam mandatorum nostrorum literas ad fidelitates vestras dedimus

ani prawom Wier[ności] Wa[szych] szkodzić, ani w pożytkach uymy żadney czynić ta zgoda nie może

Забрані товари, зачинені крамниці

У січні 1637 року Владислав IV реагує на скаргу щодо товарів, привезених на львівський ярмарок (132/1/61). Магістрат, за скаргою, затримав їх, перш ніж король вирішив спір. Наказ практичний: повернути товари й не перешкоджати торгівлі до подальшого рішення. Ми не довідуємося про асортимент, вартість або кількість потерпілих, натомість бачимо розрізнення між захистом повсякденної діяльності й остаточним визначенням прав.

Той самий механізм повторюється в червні 1699 року (132/1/114). Август II отримує скаргу, що магістрат зачиняє орендовані єврейськими купцями крамниці разом із товаром, хоча справа вже перебуває в королівському надвірному суді. Король забороняє самовільно чинити правосуддя до вироку. Тлумачення цього листа як безстрокового торговельного привілею усунуло б його найважливішу подробицю: захист діє на час процесу. Суперечка про право євреїв торгувати в місті, на відміну від передмість, тривала протягом усього XVII століття й становить головну тему праці Балабана про єврейську дільницю.

przed dekretem et lite pendente sprawiedliwości sobie nie czynili

Насильство й відповідальність за порядок

Лист від 30 жовтня 1641 року (132/1/65) передає скаргу євреїв передмістя: студенти та інші «свавільні» люди напали на будинки й завдали втрат у товарах, речах та готівці. Владислав IV нагадує магістратові про обов’язок охороняти безпеку. Він не називає школи, імен нападників або суми збитків, тож цих подробиць не слід дописувати на підставі загального уявлення про конфесійні напруження.

1 червня 1688 року Ян III (132/1/108) пише про нападників, які діють «під приводом» того, що вони студенти. Ця формула не встановлює, чи справді вони були учнями. Король посилається на попередній декрет Міхала Корибута й закидає міському урядові недостатній захист громади; наказ затримувати й судити нападників указує, хто відповідає за реакцію. Напади школярів на єврейську дільницю, відомі в літературі як Schülergelauf, повторювалися у Львові та Кракові; Балабан зібрав їхню послідовність від XVI століття. Окремий лист 1626 року (132/1/50) про заборону вивезення та ввезення монети згадує євреїв, шотландців та інших людей, що провадять грошові операції. Він документує мову регулювання та групи, які виокремлює влада, а не колективну провину названих людей.

Вірмени: спільні права, окремі інтереси

У липні 1642 року Владислав IV наказує зберігати львівських вірмен при їхніх правах і звичаях (132/1/66), відповідаючи на скаргу про шкоду від магістрату. Він не перелічує конкретних прав, а день у даті залишено невписаним. Із цього листа не можна виводити нового привілею; натомість видно спосіб захисту наявного статусу через звернення до надань попередників. Львівські вірмени від XIV століття мали власний суд і право, які підтверджували наступні королі; збірку цих привілеїв видав Капраль, а історію громади описав Кшиштоф Стопка.

Вірмени виступають не лише як єдина сторона проти міста. У листі від 19 липня 1605 року (132/1/30) вірмени стоять по обидва боки договірного спору: Аведик та Ян Бернатовичі й Захаріаш Івашкович. Сигізмунд III рекомендує призначити посередників, щоб затягування справи не розорило сторони, із застереженням, що угода не повинна перешкодити виконанню попередніх декретів.

abyście pomienionych Ormian przy prawach i zwyczajach ich cale zachowali

Руська школа й зачинений цвинтар

27 квітня 1694 року Ян III описує напад учнів парафіяльної школи на руську школу при Успенській церкві (132/1/112), тобто школу Ставропігійського братства. За повідомленням, отриманим королем, у дітей відбирали книжки й нападали на їхніх опікунів; завчасне зачинення цвинтаря, тобто території навколо храму, мало запобігти поширенню сутички. Документ не повідомляє про жертви; слово «цвинтар» означає тут простір навколо церкви, а не місце поховання загиблих.

Король пов’язує захист навчання та прав грецького обряду з громадською безпекою й згадує іноземного посланця, який спостерігав за подією. Керівник парафіяльної школи має відповідати перед міським судом, якщо він світська особа. Інституційний контекст дають праці Ісаєвича про братства та Цвікли про їхнє шкільництво.

libero exercitio literarum non impediendo

Відома справа не завжди означає виданий лист

Маєр Балабан описав багато цих справ ще 1906 та 1909 року, а привілеї громад зібрав Капраль. Однак розпізнання події — не те саме, що ідентифікація документа. Щодо товарів, затриманих 1637 року, Балабан подає іншу дату наказу, ніж 17 січня, зазначене в одиниці 61; щодо нападу 1641 року збігається тема й є посилання на міську книгу, проте друк саме листа 65 не підтверджено. Відсутність знайденого відповідника ще не робить лист неопублікованим.

Найбільшу користь дає зіставлення втручання з відповіддю магістрату, судовим записом або рахунком повернення товару; лише тоді можна перевірити виконання наказу. Нинішнє зіставлення розкриває способи дії: скаргу, посередництво, захист привілею та вимогу охорони під час процесу. Воно також показує, що у спорах із магістратом євреї, вірмени й русини зверталися до того самого інструмента — королівської влади.

Література

Видання привілеїв і дослідження, присвячені громадам Львова.