Каталог джерел

Август II переказує коронному стражнику Потоцькому скаргу Львова на створення окремої юрисдикції на передмісті, захоплення міських земель і насильство орендаря. Король вимагає перевірити права власності, залишатися в межах придбаних земель та вгамувати орендаря, а також застерігає про можливість судового процесу у належному суді.

Президент і радники міста Львова запевняють львівського земського підсудка Лося, що в судовому спорі за кам'яницю Осмульську, порушеному канівським старостою, вони не допустять порушення його прав. Міська влада заявляє про цілковите дотримання справедливості та повагу до гідності адресата.

Арно переказує Яну Станіславу Яблоновському слова вдячності королеви Марії Казимири за його твір і за схиляння Потоцьких на бік двору. Він також повідомляє про стан здоров'я монархині, яка страждає від болю в боці, і просить адресата датувати свої листи.

Юрій Балабан повідомляє раду міста Львова про своє заступництво перед краківським воєводою щодо звинувачень, пов’язаних із заарештованими євреями. Він закликає райців підготуватися до засідання слідчої комісії, яка має довести їхню невинність, попри неприязнь воєводи та звинувачення пана Тарнавського.

Юрій Балабан повідомляє львівських райців, що краківський воєвода через поганий стан здоров'я не прибуде до Львова на жалобні урочистості. Він радить адресатам, попри цю відсутність, невідкладно виконати всі заплановані обов'язки.

Єжи Балабан повідомляє владі Львова про свої зусилля перед гетьманом і воєводою краківським Станіславом Реверою Потоцьким задля успішного вирішення міських справ і підписання рескриптів. Він інформує про подолання опору гетьмана, відправлення міського писаря з документами та засвідчує готовність і надалі допомагати місту.

Юрій Балабан повідомляє львівських райців, що краківський воєвода обурився через те, що вони ведуть переговори у важливій справі через листування, а не особисто. Автор передає це зауваження на розсуд міської влади, знову засвідчуючи свою готовність надавати подальші послуги.

Копія, приписана Матею Басарабу, переказує Яношу Кемені чутки про козаків, татар і польські війська. Відправник розмежовує непевні звістки й те, що зміг перевірити особисто, а також згадує про прибуття посла від хана.

Маршалок Коронного трибуналу Станіслав Казимир Бєнєвський докоряє львівському магістрату за ув'язнення пораненої шляхти у в'язниці для злодіїв, розцінюючи це як образу лицарського стану. Він закликає міську владу припинити ці дії з огляду на триваючий трибунальський процес і виказує їй за невдячність за попереднє заступництво перед королем.

Юзеф Бжезницький просить гетьмана Станіслава Яна Яблоновського про заступницькі листи до краківських можновладців для виплати належних йому грошей з податків. Він також скаржиться на відіслання його почту з корогви та заявляє про готовність служити під час сейму.

Владислав Бєрнацький просить руського воєводу Яна Станіслава Яблоновського про протекцію та рекомендаційні листи до маршалка й трибунальських депутатів у судовому процесі проти пана Збоцького. Він також повідомляє про заходи, вжиті в Києві задля залучення коштів для воєводи на майбутній сейм.

Службові записи галицької канцелярії за 1794–1795 роки, що підтверджують сплату гербового мита та проведення звірки (колаціонування) сторінок книги судовими урядовцями.

Константин Ваповський просить руського воєводу Яна Яблоновського поновити наказ про видачу жидачівському войському підданого-втікача із села Ляцька Воля. Попереднє розпорядження з цього приводу було призупинене краківським хорунжим через оманливі скарги тамтешніх селян.

Перемишльський єпископ Михал Водзіцький повідомляє львівський магістрат про направлення листа до блонського старости з вимогою повернути Катажині Георгієвичовій незаконно захоплену кам'яницю. Копію листа під печаткою він надсилає міській владі до відома, сподіваючись на успішне вирішення справи.

Перемишльський єпископ Михайло Водзіцький звертається до гетьмана Яна Клеменса Браницького з проханням про заступництво та захист Львова від сваволі блонського старости Потоцького, який збройною силою захоплює міські кам'яниці. Посилаючись на конституцію 1678 року, що забороняє силове захоплення міщанського майна, він просить гетьмана зупинити беззаконня, яке загрожує місту занепадом.

Бродівський адміністратор Я. Волянський просить президента Львова передати підофіцерові Трембецькому ув'язненого у львівській ратуші втікача, слюсаря Григорія, який утік із Бродів, набравши багато боргів. Запевняє у своїй вдячності та обіцяє повідомити гетьманові великому коронному про успішне вирішення справи.

Францішек Зиґмунт Ґалецький надсилає гетьману Яблоновському звіт короля щодо місії холмського старости в Ковелі. Згадує про пересторогу уникати розпалювання війни та триматися правового шляху.

Казимир Глоговський звертається до посла Юзефа Потоцького з проханням про підтримку на сеймі та затвердження шляхом сеймової конституції прав на спірне майно зі здійсненого заповіту. Натомість за допомогу він запевняє Потоцького у своїй повній вдячності та готовності до взаємних послуг.

Автор протестує проти перейняття кам'яниці Катерини П'єрґєвичової через цесію боргу. Посилаючись на конституцію 1678 року, він вимагає повернення нерухомості до міського обігу за відповідну ціну.

Ф. С. Годлевський передає президентові та владі Львова відповідь і копію листа до блонського старости щодо супліки скривдженої пані Георгієвичової. Він просить передати ці документи зацікавленій жінці.

Станіслав Матеуш Жевуський пояснює белзькому каштеляну Александру Куропатницькому, що хоругва коронного хорунжого вже отримала наказ виступити в роз'їзд і не повинна стояти в його маєтках. Він зазначає, що зосередження військ зумовлене наказами та суспільною необхідністю, а воякам у шляхетських маєтках належить виключно дах над головою.

Філіп де Заглі повідомляє волинському воєводі про завершення вимушеного перебування в Ерзурумі та запланований виїзд до двору шаха з посольством. Він наполягає на надісланні королівського листа для перського правителя, застерігаючи водночас від доручення дипломатичних місій духовенству.

Канцлер Анджей Станіслав Залуський висловлює львівському магістрату співчуття з приводу лихоліть, що спіткали місто, і запевняє у відновленій королівській опіці. Він також повідомляє про лист до гетьмана з вимогою подбати про повну безпеку міста.

Вармінський єпископ і канцлер Анджей Хризостом Залуський надсилає з Торуня руському воєводі новорічні віншування. Він також повідомляє про прибуття хелмінських єпископа та воєводи на аудієнцію до короля та про спільний обід при монаршому дворі.

Єпископ Анджей Хризостом Залуський нарікає на незаконне призначення зимових квартир для конфедерованого війська в його резиденції та байдужість влади. Він також наводить варшавську проповідь, яка закликає до рішучого силового придушення солдатського бунту за литовським зразком.

Вармінський єпископ Анджей Хризостом Залуський повідомляє руському воєводі Яну Станіславу Яблоновському про зрив генерального сеймика Королівської Пруссії в Мальборку, до чого призвели взаємна неприязнь і суперечки за маршалківську палицю. Він також згадує про напруження навколо призначення комісарів для гліберни та питання індигенату.

Анна Замойська звертається до волинського воєводи Яна Януша Конєцпольського з проханням врахувати компенсацію за руйнування, заподіяні військом у її маєтностях, під час переговорів про його розпуск. Вона також просить його про заступництво та отримання протекції у краківського воєводи.

Автор розповідає про перебіг місії польського посла у Стамбулі, аудієнцію в муфтія та зусилля щодо звільнення польських полонених. Він також описує пересування вельмож у Львові, затримання під Кам'янцем відомого шахрая, який видавав себе за данського королевича, та руйнування після сильної бурі в Перемишлі.

Зигмунт Камінський повідомляє краківського каштеляна Фелікса Потоцького про отримання з гданської ратуші після багатомісячних суперечок декларації щодо виплати суми поголовного податку частинами. Він обіцяє надати деталі в наступному листі після призначеної на понеділок аудієнції.

Сигізмунд Камінський повідомляє краківському каштеляну про безрезультатність дотеперішніх зусиль через непоступливу позицію ґданщан. Він висловлює побоювання, що якщо це питання не вирішиться успішно під час перебування адресата у Варшаві, подальші переконування та листи виявляться марними.

Король Сигізмунд III Ваза підтверджує та наказує внести на тривкий пергамент сім угод, укладених між львівськими міщанами й райцями та навколишньою шляхтою, щодо стягнення мит і плати за випас худоби (спасного). На підставі цих домовленостей шляхта зобов’язалася дотримуватися королівських торговельних імунітетів Львова й не стягувати неправомірних зборів.

Миколай Коссаковський, чесник землі львівської, запрошує владу міста Львова взяти участь у церемонії свого вінчання з донькою покійного підскарбія надвірного коронного Потоцького, запланованого на 18 червня 1684 року у Львові. Він також висловлює вдячність опікунам нареченої за згоду та запевняє райців у своїй пам'яті й пошані.

Катажина Коссаковська докоряє львівському магістрату за видану заборону монастирям здавати помешкання шляхті, яка з'їжджається на контракти. Вона застерігає райців, що відчуження шляхти призведе до бойкоту львівських з'їздів і перенесення контрактів до іншого міста.

Щенсний Креховський після перейняття управління вакантним Хелмінським єпископством звертається до Яна Яблоновського з проханням узяти дієцезію під свою вельможну протекцію. Особливо він доручає його опіці місто Хелмно, що межує зі Свецьким староством.

Теодор Любомирський перепрошує краківського каштеляна за те, що не зміг особисто попрощатися перед від’їздом з Варшави, і передає вияви поваги через гінця. Він звертається з покірним проханням про подальшу ласку та опіку над ним і його хоругвою, заявляючи про готовність стати у пригоді.

Гетьман Станіслав Лянцкоронський повідомляє львівським радникам про догану панові Яницькому та накладення арешту на його платню через кривди, завдані передміщанам. Він також закликає міську владу заготувати взимку матеріали, необхідні для весняного будівництва фортифікацій замку та Львова.

Станіслав Малаховський бідкається через розлуку з адресатом і згадує про скупі звістки з галицького сеймика, сподіваючись отримати його діяріуш. Він також повідомляє, що очікує на документ про евікцію, який має привезти брацлавський воєвода.

Король Ян Казимир на знак визнання вірності та жертовності Львова під час воєн зрівнює місто та його громадян у правах, вольностях і шляхетських привілеях із Краковом і Вільном. Львівські міщани отримують право брати участь у королівських елекціях, бути присутніми на сеймах, а також вільно набувати у власність і посідати земельні маєтності.

Львівський архієпископ Ян Тарновський здійснює ерекцію, наділення маєтностями та юридичне затвердження препозитури при каплиці Пресвятої Діви Марії (Домагаличівській) при львівській катедрі, об'єднуючи фундації та грошові легати на загальну суму 10 200 польських злотих. Документ визначає месальні обов'язки препозита і двох священників, розподіл прибутків від чиншів, а також установлює почергове право патронату між архієпископом і львівським магістратом.

Великий коронний канцлер Анджей Млодзейовський пересилає львівському магістрату прохання київського воєводи та наказує швидко вирішити суперечку за кам'яницю між вдовою Кухарською та міщанином Ферштером. До листа додано копію листа київського воєводи, який заступається за скривджену вдову.

Єпископ Анджей Млодзейовський рекомендує львівському магістрату розсудливо владнати скаргу вдови Кухарської, підтримуваної київським воєводою, та вимагає роз'яснень із цього приводу. Він також наказує надіслати інформацію щодо блокування будівельних робіт львівським бернардинам.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує на прохання сеньйорів вірменської нації привілей Яна Казимира 1661 року, який зрівняв місто Львів та його громадян римо-католицького, вірменського і грецького обрядів у правах та прерогативах із Краковом і Вільном. Львівські міщани отримують і зберігають шляхетські права, зокрема право брати участь у королівських виборах, купувати земельні маєтності та мати сеймове представництво.

Пйотр Ожга надсилає владі Львова проєкт протестації проти скликання сеймика в час татарської загрози разом із незапечатаними листами до канцлера й регента для ознайомлення. Він також повідомляє про свій виїзд на зустріч із гетьманом у Підгайцях і посилається на усні домовленості з паном Контським.

Островський звертається до президента Львова Веніна з проханням звільнити з-під арешту пана Меретина, який дійшов згоди зі своєю процесуальною опоненткою. Він зазначає, що відбутий арешт є достатнім покаранням, а подальше ув'язнення руйнує справи Меретина.

Островський клопоче перед президентом Львова Веніном від імені канівського старости щодо незаконного тримання у в'язниці сина архітектора Меретина. Він вимагає його звільнення, наголошуючи, що той уже відбув призначене покарання, а подальше ув'язнення через несплачені штрафи є безправним.

Станіслав Потоцький надає жителям Отинії право обирати міську владу та детально регулює їхні панщинні обов'язки, податки, орендні платежі й десятини. Документ також визначає правила надання ділянок під забудову разом із терміном слободи для нових поселенців.

Учень станиславівської гімназії Данило Богаченко пропонує Науковому товариству ім. Шевченка знайдений в Отинії пергамент 1753 року, що стосується повинностей підданих старости Потоцького, просячи натомість про невелику грошову винагороду.

Михайло Постемпський виправдовує свою відсутність на засіданні міської влади терміновим дорученням, покладеним на нього львівським каштеляном, і просить про прихильність магістрату. Він запевняє у своїх попередніх заслугах, а також згадує про понесені у зв'язку з ними витрати.

Анна Потоцька звертається до львівських райців із проханням про лагідніше ставлення до ув'язненого подружжя Бялковських та про їхнє звільнення під заставу (поруку). Вона також повідомляє про відмову від власних претензій до ув'язнених, зазначаючи, що справжній винуватець уже покараний.

Ігуменя Елеонора Потоцька просить президента Львова Кароля Шмелінга захистити Стефана Ласковського від судових претензій лівського стольника Росновського щодо придбаної у монастиря кам'яниці. Вона наголошує, що Ласковський придбав нерухомість цілком законно та сплатив усі належні кошти, а тому не повинен зазнавати жодних судових вироків.