Каталог джерел

Молдавський господар Стефан Великий підтверджує львівським купцям, а також купцям руських і подільських земель давні торговельні вольності та встановлює детальні митні тарифи в митницях на території Молдови. Документ також надає їм право утримувати купецький дім у Сучаві та гарантує захист товарів від конфіскації.

Краків отримав лист зі Львова від 5 серпня разом із протоколом допиту Шевельє. Кредитори не вимагають його перевезення, оскільки він не має коштів для повернення боргів. Вони готові відшкодувати витрати на харчування та працю урядовців, але не збираються сплачувати його львівські борги.

Магістрат Кракова просить розшукати у Львові та ув'язнити француза на ім'я Шевеле, відомого також як Риттер. Йому закидають обман кредиторів, утечу з понад сімома сотнями червоних злотих і залишення вагітної дружини. Звістку про двох попередніх дружин подано як чутку.

Кредитори не знайшли в затриманого очікуваних грошей. Краків залишає місцевому суду розгляд боргів і звинувачень, просить провести допит за доданими запитаннями та надіслати завірений протокол. Кредитори обіцяють покрити канцелярійні збори та скромне харчування від початку ув'язнення.

Після отримання листа від 26 числа попереднього місяця магістрат спонукав кредиторів Шевельєра покрити витрати на його харчування та працю урядовців. Повідомляє про передачу 282 тимфів через Стобковського [?] і дякує Львову за зусилля та витрати.

Краків дякує за розшук та ув'язнення Шевелі на прізвисько Риттер. Місто відкладає відправлення людини за затриманим, оскільки Львів зажадав прибуття комісара та сплати місцевих боргів і витрат. Краків просить деталізувати їх, щоб посланець міг прибути з необхідною сумою грошей.

Миколай Білецький визнає перед львівським земським судом борг у розмірі сімдесяти угорських флоринів перед львівським архієпископом Григорієм і віддає йому в заставу своє дідичне село Біла. Документ визначає суворі умови захисту володіння та негайного задоволення вимог кредитора у разі невиконання угоди.

Краків дякує за різдвяні та новорічні привітання й відповідає щодо вроцлавських тимфів. Повідомляє про дотримання універсалу підскарбія великого коронного, згідно з яким тимф має курс у два польські шостаки, затверджений декретом Коронного трибуналу. Обіцяє додати копію відповідного пункту.

Руський воєвода Анджей Одровонж обмежує кількість ремісників, які можуть селитися під львівським замком, забороняє тамтешні торги та підпорядковує приміських вірмен і чужоземних купців міському судочинству. Крім того, він підтверджує право магістрату призначати товмачів (перекладачів) і регулює правила помелу зерна у млинах та користування королівськими лісами.

Краків дякує магістрату Львова за лист від 8 серпня з відомостями про пошесні хвороби на Поділлі, в Україні, у Кам'янці-Подільському та Жовкві й про вжиті заходи перестороги. Просить про подальші новини та заявляє про відшкодування витрат на перевезення листів.

Лавники міста Львова засвідчують, що після скасування попереднього запису на користь онуків Дорота Каффоффен передала половину своєї кам'яниці на Ринку Анні, дружині Шимона Кушніра. Другу половину нерухомості дарувальниця зберегла для власного довічного утримання.

Магістрат Кракова виряджає свого міщанина задля отримання докладних відомостей про заразні хвороби, що ширяться на Русі, в Україні та на Поділлі. Він просить Львів поінформувати посланця, затримувати подорожніх і купців із місцевостей, охоплених пошестю, перевіряти паспорти та свідоцтва про здорове походження людей і товарів. Також вимагає засвідчувати належне походження документів урядовим підписом і печаткою міста перед тим, як дозволити подальший проїзд.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

Краків довідався, що Львів відправив двох цирульників в околиці Тернополя для перевірки повідомлень про заразні хвороби. Місто просить надати їхній звіт, аби мати змогу завчасно вжити запобіжних заходів. Сам відправник висловлює сподівання, що чутки не підтвердяться.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Коросно пояснює, що щоденні утиски з боку військових хоругов унеможливили швидкий збір і пересилання донативи. Згадує отриману звістку про продовження терміну сплати до 20 листопада і просить Львів про якомога більше полегшення у скрутному становищі.

Львівські земські судді засвідчують, що Миколай з Гологорів, галицький каштелян, подарував своїй доньці Ельжбеті село Чорнушовичі разом із правами на грошові суми, записані на селі Оленичі. Запис виключає ці маєтності з майбутніх майнових поділів між спадкоємцями каштеляна.

Міська влада Лежайська засвідчує отримання королівського універсалу, переданого бурмистром і райцями Львова, щодо донативи у сто тисяч злотих з Руського воєводства. Повідомляє про прийняття покладеної на нещодавно спалене містечко суми в шістдесят злотих.

Молдавський господар Стефан Великий гарантує львівським купцям вільний в'їзд і безпечну торгівлю на території Молдови. Забезпечує недоторканність їхнього майна та наказує стягувати митні збори відповідно до наданих пільг.

У відповідь на запит Львова Люблін повідомляє про збори: з бочки вина — злотий для воєводи і три гроші для підвоєводи. Щодо інших товарів аналогічного обтяження не вказує. Згадує про збір із харчів, що привозяться з села, а також про внески купців і цехів під час встановлення цін двічі на рік. Просить зберегти відповідь у таємниці.

Львівська катедральна капітула зобов’язує себе та своїх наступників щороку відправляти вігілії та заупокійну месу за каноніка Станіслава Баса у винагороду за його заслуги та витрати на освоєння села Дуброва. Нагляд за звершенням цього богослужіння покладено на управителя капітули та сакристіяна.

Магістрат Любліна скаржиться, що цех різників відмовляється сплачувати поголовне, посилаючись на проживання за межами міської юрисдикції, і позиває місто до каптурових судів. Він просить магістрат Львова надати автентичний документ, який підтверджує, чи сплачують тамтешні цехи тягарі Речі Посполитої та міста навіть тоді, коли їхні члени мешкають під іншими юрисдикціями. У постскриптумі запитує про організацію львівського суду, роль духовних суддів та місце проведення судових засідань.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Президент і радники Любліна повідомляють, що обрали з-поміж себе делегатів до Варшави на 1 вересня 1738 року відповідно до письмового розпорядження підскарбія великого коронного. Делегати мають узяти участь у підготовці інструктажу коронного скарбу. Автори висловлюють сподівання, що магістрат Львова також виконає волю підскарбія.

Провінціал францисканців Миколай із Карнева затверджує трансумований документ дарування львівського підкоморія Юрія Струмила з Дмошина. На підставі цього акта монастир францисканців у Львові отримує село Чижки разом із маєтностями в обмін на заснування каплиці та молитви за померлих.

Влада Любліна повторно звертається з проханням до львівського магістрату надіслати декрет Радомського трибуналу щодо звільнення від обміну червоних злотих. Натомість за допомогу вони заявляють про готовність до взаємних послуг у подібних справах.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Магістрат Любліна посилається на відомості про королівську комісію, яка розглядає справу між владою Львова та євреями, що торгують у місті. Бажаючи наслідувати львівські дії, він просить про засвідчену копію декрету — виключно в пункті щодо виселення євреїв, — аби вона послужила прецедентом. Магістрат висловлює готовність покрити канцелярійні збори.

Миколай, Петро, Сцибор, Андрій та Ян, сини покійного львівського підкоморія Петра Внучка, надають холмському кафедральному препозитові та пароху в Бібрці Мацею місце під став із греблею в селі Стрілків на користь тамтешнього костелу. Натомість священнослужитель та його наступники зобов'язуються відправляти меси за душі жертводавців та їхніх померлих предків.

Магістрат Любліна дякує за небайдужість до надзвичайного нещасного випадку та за заступницькі листи. Просить рекомендувати львівському архієпископу справу, яка має надійти на розгляд Трибуналу, а також вручити доданий лист. Саму подію не описано, як і не названо сторін спору.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Магістрат просить своїх послів про втручання та пораду у справі міських лісів, повинностей, русинів, які тримають шинки, забраної риби, нерухомості, пасовищ, підвід, розслідування щодо боргів перед ґданщанами та чуток про татар. Друга частина сповіщає про суперечку щодо виконання рішення стосовно млина, внесення суми 1500 та заперечення Гінків і Сєрадзького. Автори скаржаться на дії підстарости та брак постійної правничої допомоги; обіцяють надіслати подальші документи й передають копію листа вишенського сеймику.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Автор нотатки повідомляє про відправлення пану Залеському квитанції від старости. Документ був підтвердженням сплати кам'янецьким райцею Миколаєм мита львівському митникові в розмірі 72 флоринів та 18 грошів.

Магістрат повідомляє, що Миколай Вільчек тяжко поранив цирулика Лоренца, що викликало обурення міщан. Описує небажання підстарости допомогти в затриманні винуватця, підтримку шляхти для Вільчека та спробу заспокоїти ситуацію. Просить представити справу королю. Далі розглядає невидачу актів процесу про млин, чотири протестації, суперечку про належний порядок екзекуції та отримання чергової правової консультації. Згадує про шкоду стадам і ґрунтам, комісію щодо ґданських боргів і смерть старого писаря Яна.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Радники відповідають на лист посланців, датований у Варшаві 4 січня. Вони просять довести до кінця справу з паном Пачком, надсилають документи та 70 злотих через Мартина, слугу міського писаря. Також наполягають, щоб посланці залишилися і запобігли шкоді міським інтересам.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Львів прагне заручитися підтримкою воєводи перед королівським судом у суперечці зі Станіславом Шембеком. За словами райців, місто викупило ґрунти за кілька тисяч злотих у коронного підчашого, тоді як Шембек заявляє на них права через попередника своєї дружини (саме так зазначено в листі). Це аргументація однієї зі сторін, а не судове рішення.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Райці дякують маршалкові за опіку над посланцями Львова і просять його про підтримку перед королем у суперечці зі Станіславом Шембеком щодо земель, викуплених містом. Вони згадують про попередні права батьків дружини Шембека та сплату кількох тисяч злотих. Це звернення є паралельним до листа 190, адресованого воєводі.

Ян Одровонж зі Спрови, генеральний староста руський і державець (тенутарій) жидачівський, діючи за велінням короля Казимира Ягеллончика, повертає і передає шляхтичу Федькові Рашковичу колись неправомірно відібраний млин Сопіт разом із належними до нього нивами, водами та луками.

Райці та поспільство Львова подають гетьману декларацію щодо колегіуму. Збережений абзац згадує згоду/рішення короля та містить прохання, що стосується школи або шкільного наставника (прочитання непевне), проте не всі умови позиції міста вдається впевнено розібрати. Приписка на звороті вказує дату 16 листопада 1607 року і стверджує, що гетьман не був задоволений та повернув лист із гнівом.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Лавники міста Львова засвідчують учинення присяжним війтом Юрієм кушніром та його дружиною Барбарою взаємної ресигнації і запису всього майна на випадок смерті з виключенням родичів. Кожен із подружжя застеріг собі лише суму в десять кіп грошей для розпорядження за життя на спасіння душі.

Райці Львова закидають бургграфу нацьковування замкових гайдуків, грабунки, вимагання поборів на передмісті та порушення міської юрисдикції. Вони просять старосту застерегти його, відшкодувати збитки місту й припинити ці свавільні дії.

Лавники міста Львова засвідчують, що прикута до ліжка Ядвіга, вдова по Миколі Солтису старшому, продала міщанинові Петру Лінднеру свою половину будинку на львівському Ринку. Продавчиня заявила перед судом про отримання повної оплати і відмовилася від будь-яких подальших претензій на нерухомість.

Райці Львова описують забезпечення рухомого майна Вижиковського, клопотання про кадук через відсутність підтверджених родичів та повернення речей після його повернення з табору. Вони рекомендують використати розписку для захисту від пізнішого позову. Також надсилають матеріали справи з капітулою щодо дороги та споруди за Галицькою брамою, просячи про активний захист і повернення документів.

Райці міста Львова засвідчують угоду між крамарем Сташком і Петром Німандом щодо перенесення паркана, який розмежовував їхні луку та сад. Згідно з домовленістю, Сташко та його нащадки зобов'язалися самостійно звести й утримувати огорожу власним коштом.