Каталог джерел

Папа Боніфатій IX доручає перемишльському єпископу домогтися виконання санкцій і стримати галицького архієпископа Бернарда від неправомірних утисків влади та мешканців Львова в майновому спорі. Він також дозволяє зняти незаконний інтердикт і відпустити львівським міщанам накладені архієпископом церковні кари.

Король Владислав Ягайло на прохання Влодка переводить його село Вербіж у Щирецькому повіті з польського та руського права на німецьке середське право. Документ звільняє мешканців села з-під юрисдикції королівських урядників і надає сольтисові повноту судової влади.

Король Владислав Ягайло надає львівському митнику, єврею Волчку, у довічне володіння пустку Вербіж над річкою Щирець із правом її заселення та заснування села. Обдарований отримує повноваження визначати слободу для прибулих поселенців, із обов'язком відбувати повинності, належні за руським правом.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам митрополичої капітули у Львові село Вербіж, яке каноніки викупили в єврея Волошона за суму 150 гривень, збільшену на королівське дарування в розмірі 50 гривень. Документ застерігає виключне право викупу маєтку королем або його наступниками за суму 200 гривень.

Король Владислав Ягайло надає капітулі митрополичої церкви у Львові село Вербіж у Львівському повіті на утримання десяти новофундованих ним каноніків. Документ детально перелічує приналежності маєтку та дозволяє капітулі облаштувати став на річці Дністер.

Король Владислав Ягайло надає у вічну власність деканові та канонікам митрополичого костелу у Львові королівське село Вербіж у Руській землі та Львівському повіті разом із митом, мостовим збором і прилеглостями. Натомість він залишає за собою та наступниками лише щорічний чинш у розмірі двох грошів на день святого Мартина, зобов'язуючи капітулу молитися за благополуччя володаря, його синів і Королівства.

Король Владислав Ягайло надає львівському судді та митнику Волчку пустку Вербіж для викорчовування, заселення людьми та заснування нового села. Надання має дожиттєвий характер, а після смерті обдарованого село повинне повернутися до Корони.

Король Владислав III записує своєму управителю і тенутарію Ланьці суму в сто гривень на селі Зубра у Щирецькому повіті. Заставодержатель та його нащадки мають користуватися селом з усіма прибутками та приналежностями до часу повного повернення боргу монархом або його наступниками.

Руський воєвода Анджей Одровонж засвідчує тимчасове розмежування маєтностей львівської капітули в селі Вербіж та володіння шляхтича Берила в Малій Горожані, здійснене делегованими комісарами під загрозою сплати вадіуму. Остаточне встановлення меж відкладено до особистого огляду воєводи.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек еригує в митрополичій катедрі у Львові вівтар св. Варфоломія Апостола, фундований Ельжбетою, вдовою львівського каштеляна Юрія Струмила з Дмошина. Фундація забезпечується прибутками з вірменської лазні на підставі трансумованих привілеїв короля Яна Ольбрахта від 1494 та 1497 років.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує на прохання львівської катедральної капітули документ королівських комісарів від 1463 року про розмежування капітульного села Вербіж та королівських сіл Рожана і Речичани. Підтвердження закріплює за капітулою спірні землі, ліси, чагарники та доходи згідно з насипаними межовими курганами-копцями.

Король Сигізмунд I підтверджує капітулі Львівської катедри документ комісарів короля Казимира Ягеллончика від 1474 року. Цей акт установлював детальний перебіг меж і насипання межових курганів (копців) між капітульним селом Вербіж та королівськими селами Дроговиже й Устя.

Король Сигізмунд I Старий об'єднує давніші боргові записи на королівське село Гонятичі в одну суму 220 гривень і записує її митрополичій капітулі у Львові. Капітула має утримувати село та користуватися ним у заставі аж до моменту повної сплати боргу монархом або його наступниками.

Король Сигізмунд I Старий дозволяє приєднання занедбаного парафіяльного костелу в Семенівці разом з усіма прибутками та приналежностями до костелу у Щирці з метою покращення забезпечення тамтешнього плебана. Водночас монарх застерігає збереження душпастирської опіки та належних релігійних треб у Семенівці згідно з розпорядженням місцевого ординарія.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує грамоту королівських комісарів від 1533 року, яка встановлює детальний розподіл меж між селом Вербіж, належним львівській капітулі, та королівськими маєтностями Демня, Дроговиж і Устя, що перебували в оренді Павла Тарла. Документ описує проходження кордону, позначеного 32 курганами-копцями та зарубками на деревах, а також закріплює за капітулою права на води річок Зубра, Щирець і Дністер.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують запис із гродських книг 1510 року щодо викупу львівською митрополичою капітулою прав на королівське село Черкаси у Дмитра та Онишка за суму 200 гривень. Акт також підтверджує відмову від претензій попередніми володарями та законну інтромісію капітули у володіння цими маєтностями, здійснену возним.

Львівський староста Миколай Гербурт радить бурмистрові та райцям Львова, як у правовий спосіб домагатися справедливості проти пана Чавровського, котрий побив і пограбував міщанина Анджея Габрека. Він вказує на належний спосіб складання позову та протестації, водночас відраджуючи подавати скаргу проти власного старостинського уряду.

Гербурт запевняє райців у допомозі. Про суперечку зі староміським планує дізнатися після приїзду до Львова, а в прикордонній справі наказує своєму урядникові скласти присягу.

Королівські комісарі, призначені королем Сигізмундом I, провели розмежування та насипання межових курганів (копців) між королівськими селами в оренді (тенуті) Миколая Дідушицького та Миколая Одновського й володіннями митрополичої капітули у Львові. Рішення ухвалено на підставі пред'явленого документа про розмежування 1463 року та присяжних свідчень найстаріших свідків.

Маркіз д'Арк'єн висловлює жаль через відсутність підтримки з боку гетьмана Станіслава Яна Яблоновського в суперечці щодо староства, на яку він сподівався з огляду на родинні зв'язки. Проте він запевняє адресата, що сам упорається з претензіями узурпаторів, зауважуючи, що можливі поступки вдарять передусім по майбутніх володарях цих маєтностей.

Король Сигізмунд II Август підтверджує привілей короля Владислава Ягайла від 1433 року, який надає заснованим ним канонікам львівської катедральної капітули село Вербіж у Львівському повіті разом з усіма прибутками, лісами вздовж Дністра та митом. Документ гарантує капітулі вічне володіння цими маєтностями, а також право насипати греблі та будувати стави.

Король Сигізмунд II Август затверджує комісарський акт, що встановлює лінію кордонів між королівськими селами та маєтностями львівської митрополичої капітули. Документ надає вічної юридичної сили постановам комісарів, призначених раніше Сигізмундом I Старим.

Король Сигізмунд II Август підтверджує на прохання львівської митрополичої капітули документ Яна з Тарнова від 1396 року, який вирішує суперечку про маєтності в Ямному та над річкою Годовицею на користь церкви св. Івана Хрестителя на львівському передмісті та села Годовиця проти Дмитра Вечері.

Король Сигізмунд II Август зобов'язується під королівським словом, що протягом дванадцяти років не викупить і не відбере в митрополичої капітули у Львові села Гонятичі та Черкаси у Щирецькому повіті. Він підтверджує непорушність спокійного володіння цими маєтностями разом з усіма прибутками аж до закінчення цього терміну.

Миколай Нарайовський, суддя, та Ян Бжоздовський, львівський підсудок, засвідчують перебіг межового процесу між львівською митрополичою капітулою та спадкоємцями покійного Миколая Лешньовського за маєток Глинна. Через неявку відповідачів та пред'явлення мандата короля Сигізмунда Августа суд ухвалює рішення на користь капітули.

Король Зигмунд II Август підтверджує три давні комісарські документи 1440, 1442 та 1464 років щодо розмежування маєтностей львівської митрополичої капітули (Вербіж і Кагуїв) із королівськими селами Гонятичі та Черкаси. Внесені акти присуджують спірні землі капітулі та зобов'язують їхніх держателів до довічного мовчання.

Львівський архієпископ Ян Замойський затверджує нову фундацію пребенди шостого мансіонарія при Львівській катедрі, встановлену аптекарем Мацеєм Ясліковським та його дружиною Мартою з Пайончків. Утримання мансіонарія забезпечено на половині кам'яниці Пайончковської у Львові сумою 400 польських злотих із річним видеркафовим чиншем у розмірі 24 злотих.

Пелагія Потоцька звертається до ректора львівського колегіуму єзуїтів із проханням виплатити Юзефу Кумановському належні кошти за фураж для російських військ із сіл Підтемне та Раковець. Вона пояснює, що уповноважила Кумановського стягнути кошти з боржників і врегулювати зобов'язання за її відсутності.

Роберт Росс повідомляє Артура Форбса про обтяжливу сплату векселя, розрахунки з митниками та фінансові розпорядження, які виконує слуга. Він також переказує новини про настрої у Львові, пересування військ і чутки про татарську загрозу.

Маршалок Лицарського кола Самуель Свідерський звертається до влади Львова у справі поручника Дембковського, який судиться зі спадкоємцями Кваснєвського. Він просить про якнайшвидше та справедливе вирішення суперечки згідно із законом і декретом, без подальшого затягування розгляду.

Маршалок Лицарського кола Самуель Свідерський реагує на відхилення львівською владою прохання майора Лорента про задоволення потреб іноземних вояків. Попри розчарування відмовою, він заявляє про підпорядкування волі райців і відкладення справи на майбутнє.

Маршалок Лицарського кола Самуель Свідерський заступається перед львівським магістратом за прибулого до міста генерал-майора іноземних військ у справі найму та фінансових розрахунків. Він запевняє у швидкому поверненні належних коштів і підкреслює важливість цієї справи задля блага війська та всієї Речі Посполитої.

Маршалок Лицарського кола Ян Самуель Свідерський звертається до влади Львова щодо покарання винних у пораненні челяді товариша галицького старости. Він також просить задовольнити фінансові претензії товариша Пахурського до бурмистра Козловського.

Адам Миколай Сенявський перепрошує, що пише листа через секретаря через недугу, і критикує поведінку ксьондза Гомолінського та Серадзького воєводства щодо шведської загрози. Він також просить адресата оперативно передавати політичні новини щодо монарха та справи пана Огінського.

Ротмістр Фаленський від імені сконфедерованого війська закликає львівських райців особисто прибути до табору під Щирцем із підготовленими грошима замість того, щоб вести переговори через посередників. Він обіцяє, що після сплати належної суми негайно видасть ординанс із наказом солдатам залишити зайняті території.

Войцех Ценський повідомляє Яна Яблоновського про отримані накази щодо концентрації хоругов під Щирцем та про труднощі з виступом у похід через невиплату воякам гіберни. Він просить запевнити у швидкій виплаті належних коштів і радить, щоб підстолина Яблоновська на час кампанії переїхала до Львова.

Ротмістри коронних військ, які стояли табором під Щирцем, закликають владу Львова негайно виплатити обіцяну винагороду без подальших зволікань і суперечок. Вони відкидають попередні безрезультатні запевнення магістрату, погрожуючи проведенням військових екзекуцій у львівських передмістях.

М. Лукавський від імені щирецького старости вимагає від президента Львова стягнути з перекупки Янової Бекєрової обіцяний посаг для мельника із села Дмитре. У разі відмови погрожує затриманням львівських купців, які торгують на місцевих ярмарках.