Каталог джерел

Лавники міста Львова засвідчують, що після скасування попереднього запису на користь онуків Дорота Каффоффен передала половину своєї кам'яниці на Ринку Анні, дружині Шимона Кушніра. Другу половину нерухомості дарувальниця зберегла для власного довічного утримання.

Краків дякує магістрату Львова за лист від 8 серпня з відомостями про пошесні хвороби на Поділлі, в Україні, у Кам'янці-Подільському та Жовкві й про вжиті заходи перестороги. Просить про подальші новини та заявляє про відшкодування витрат на перевезення листів.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

Магістрат Кракова виряджає свого міщанина задля отримання докладних відомостей про заразні хвороби, що ширяться на Русі, в Україні та на Поділлі. Він просить Львів поінформувати посланця, затримувати подорожніх і купців із місцевостей, охоплених пошестю, перевіряти паспорти та свідоцтва про здорове походження людей і товарів. Також вимагає засвідчувати належне походження документів урядовим підписом і печаткою міста перед тим, як дозволити подальший проїзд.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Краків довідався, що Львів відправив двох цирульників в околиці Тернополя для перевірки повідомлень про заразні хвороби. Місто просить надати їхній звіт, аби мати змогу завчасно вжити запобіжних заходів. Сам відправник висловлює сподівання, що чутки не підтвердяться.

Львівські земські судді засвідчують, що Миколай з Гологорів, галицький каштелян, подарував своїй доньці Ельжбеті село Чорнушовичі разом із правами на грошові суми, записані на селі Оленичі. Запис виключає ці маєтності з майбутніх майнових поділів між спадкоємцями каштеляна.

Коросно пояснює, що щоденні утиски з боку військових хоругов унеможливили швидкий збір і пересилання донативи. Згадує отриману звістку про продовження терміну сплати до 20 листопада і просить Львів про якомога більше полегшення у скрутному становищі.

Молдавський господар Стефан Великий гарантує львівським купцям вільний в'їзд і безпечну торгівлю на території Молдови. Забезпечує недоторканність їхнього майна та наказує стягувати митні збори відповідно до наданих пільг.

Міська влада Лежайська засвідчує отримання королівського універсалу, переданого бурмистром і райцями Львова, щодо донативи у сто тисяч злотих з Руського воєводства. Повідомляє про прийняття покладеної на нещодавно спалене містечко суми в шістдесят злотих.

Львівська катедральна капітула зобов’язує себе та своїх наступників щороку відправляти вігілії та заупокійну месу за каноніка Станіслава Баса у винагороду за його заслуги та витрати на освоєння села Дуброва. Нагляд за звершенням цього богослужіння покладено на управителя капітули та сакристіяна.

У відповідь на запит Львова Люблін повідомляє про збори: з бочки вина — злотий для воєводи і три гроші для підвоєводи. Щодо інших товарів аналогічного обтяження не вказує. Згадує про збір із харчів, що привозяться з села, а також про внески купців і цехів під час встановлення цін двічі на рік. Просить зберегти відповідь у таємниці.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Магістрат Любліна скаржиться, що цех різників відмовляється сплачувати поголовне, посилаючись на проживання за межами міської юрисдикції, і позиває місто до каптурових судів. Він просить магістрат Львова надати автентичний документ, який підтверджує, чи сплачують тамтешні цехи тягарі Речі Посполитої та міста навіть тоді, коли їхні члени мешкають під іншими юрисдикціями. У постскриптумі запитує про організацію львівського суду, роль духовних суддів та місце проведення судових засідань.

Провінціал францисканців Миколай із Карнева затверджує трансумований документ дарування львівського підкоморія Юрія Струмила з Дмошина. На підставі цього акта монастир францисканців у Львові отримує село Чижки разом із маєтностями в обмін на заснування каплиці та молитви за померлих.

Президент і радники Любліна повідомляють, що обрали з-поміж себе делегатів до Варшави на 1 вересня 1738 року відповідно до письмового розпорядження підскарбія великого коронного. Делегати мають узяти участь у підготовці інструктажу коронного скарбу. Автори висловлюють сподівання, що магістрат Львова також виконає волю підскарбія.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Влада Любліна повторно звертається з проханням до львівського магістрату надіслати декрет Радомського трибуналу щодо звільнення від обміну червоних злотих. Натомість за допомогу вони заявляють про готовність до взаємних послуг у подібних справах.

Миколай, Петро, Сцибор, Андрій та Ян, сини покійного львівського підкоморія Петра Внучка, надають холмському кафедральному препозитові та пароху в Бібрці Мацею місце під став із греблею в селі Стрілків на користь тамтешнього костелу. Натомість священнослужитель та його наступники зобов'язуються відправляти меси за душі жертводавців та їхніх померлих предків.

Магістрат Любліна посилається на відомості про королівську комісію, яка розглядає справу між владою Львова та євреями, що торгують у місті. Бажаючи наслідувати львівські дії, він просить про засвідчену копію декрету — виключно в пункті щодо виселення євреїв, — аби вона послужила прецедентом. Магістрат висловлює готовність покрити канцелярійні збори.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Магістрат Любліна дякує за небайдужість до надзвичайного нещасного випадку та за заступницькі листи. Просить рекомендувати львівському архієпископу справу, яка має надійти на розгляд Трибуналу, а також вручити доданий лист. Саму подію не описано, як і не названо сторін спору.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Магістрат просить своїх послів про втручання та пораду у справі міських лісів, повинностей, русинів, які тримають шинки, забраної риби, нерухомості, пасовищ, підвід, розслідування щодо боргів перед ґданщанами та чуток про татар. Друга частина сповіщає про суперечку щодо виконання рішення стосовно млина, внесення суми 1500 та заперечення Гінків і Сєрадзького. Автори скаржаться на дії підстарости та брак постійної правничої допомоги; обіцяють надіслати подальші документи й передають копію листа вишенського сеймику.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Радники відповідають на лист посланців, датований у Варшаві 4 січня. Вони просять довести до кінця справу з паном Пачком, надсилають документи та 70 злотих через Мартина, слугу міського писаря. Також наполягають, щоб посланці залишилися і запобігли шкоді міським інтересам.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Львів прагне заручитися підтримкою воєводи перед королівським судом у суперечці зі Станіславом Шембеком. За словами райців, місто викупило ґрунти за кілька тисяч злотих у коронного підчашого, тоді як Шембек заявляє на них права через попередника своєї дружини (саме так зазначено в листі). Це аргументація однієї зі сторін, а не судове рішення.

Ян Одровонж зі Спрови, генеральний староста руський і державець (тенутарій) жидачівський, діючи за велінням короля Казимира Ягеллончика, повертає і передає шляхтичу Федькові Рашковичу колись неправомірно відібраний млин Сопіт разом із належними до нього нивами, водами та луками.

Райці дякують маршалкові за опіку над посланцями Львова і просять його про підтримку перед королем у суперечці зі Станіславом Шембеком щодо земель, викуплених містом. Вони згадують про попередні права батьків дружини Шембека та сплату кількох тисяч злотих. Це звернення є паралельним до листа 190, адресованого воєводі.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Райці та поспільство Львова подають гетьману декларацію щодо колегіуму. Збережений абзац згадує згоду/рішення короля та містить прохання, що стосується школи або шкільного наставника (прочитання непевне), проте не всі умови позиції міста вдається впевнено розібрати. Приписка на звороті вказує дату 16 листопада 1607 року і стверджує, що гетьман не був задоволений та повернув лист із гнівом.

Лавники міста Львова засвідчують учинення присяжним війтом Юрієм кушніром та його дружиною Барбарою взаємної ресигнації і запису всього майна на випадок смерті з виключенням родичів. Кожен із подружжя застеріг собі лише суму в десять кіп грошей для розпорядження за життя на спасіння душі.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Лавники міста Львова засвідчують, що прикута до ліжка Ядвіга, вдова по Миколі Солтису старшому, продала міщанинові Петру Лінднеру свою половину будинку на львівському Ринку. Продавчиня заявила перед судом про отримання повної оплати і відмовилася від будь-яких подальших претензій на нерухомість.

Райці Львова закидають бургграфу нацьковування замкових гайдуків, грабунки, вимагання поборів на передмісті та порушення міської юрисдикції. Вони просять старосту застерегти його, відшкодувати збитки місту й припинити ці свавільні дії.

Райці міста Львова засвідчують угоду між крамарем Сташком і Петром Німандом щодо перенесення паркана, який розмежовував їхні луку та сад. Згідно з домовленістю, Сташко та його нащадки зобов'язалися самостійно звести й утримувати огорожу власним коштом.

Райці Львова описують забезпечення рухомого майна Вижиковського, клопотання про кадук через відсутність підтверджених родичів та повернення речей після його повернення з табору. Вони рекомендують використати розписку для захисту від пізнішого позову. Також надсилають матеріали справи з капітулою щодо дороги та споруди за Галицькою брамою, просячи про активний захист і повернення документів.

Львівські земські суддя та підсудок зобов'язують Яна Зубрського виплатити Янові Голомбку із Зимної Води сто десять гривень боргу та три гривні кари у чотиритижневий термін. У разі недотримання терміну кредитор отримає право введення у володіння маєтком боржника в Зубрі.

Райці посилаються на королівські привілеї, які дозволяють їм представляти кандидатів у священнослужителі для церков на міській землі. Вони просять холмського єпископа про побожного священника, прихильника унії, який би очолив одну з цих церков. Міська влада очікує на його якнайшвидший приїзд, бажано впродовж двох тижнів, та обіцяє йому захист і підтримку.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Райці надсилають Вахловичу лист коронного інстигатора і радять дотримуватися його порад у суперечці з ломжинським старостою. Вони також просять дізнатися думку інстигатора щодо татарської суми та простежити за позовом. У приписках згадується про вручення документів і витрати на гінця; частина з них залишається непрочитаною.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Райці підтверджують готовність надати королю сто тисяч злотих у зв'язку з контрактом щодо оренди львівської акцизи та руських мит. Вони пояснюють, що від'їзд wąchockiego (вонхоцького) абата та дії ворога затримали переговори. Вони просять адміністратора скарбу виділити з цієї суми провіант для залоги Львова, оскільки його відсутність загрожує безпеці міста.

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Альберту Боровському суму 200 польських гривень на королівських селах Козлів, Кропивна, Городище, Вільшанка та Таурів у Теребовельському повіті як винагороду за заслуги та відвагу під час загрози татарського нападу. Ці маєтності мають залишатися у володінні Боровського та його нащадків до повного викупу суми монархом.

Райці просять королівського секретаря Єжи Янушевича про допомогу при дворі. Вони підтверджують пропозицію надати сто тисяч злотих на потреби Речі Посполитої за умови зарахування цієї суми через зменшення орендних платежів за львівський акциз і руські мита. Відправлення делегатів затримала воєнна небезпека. Місто очікує на безпечний шлях і звістки про місце перебування короля.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму дворянину Войцеху з Боровська сто польських гривень на селах Козлів, Таврів, Кропивна, Красна, Вільшанка та Городище в Теребовельському повіті як винагороду за обтяжливу посольську місію до татар. Ця сума має залишатися забезпеченою на згаданих маєтках аж до її повного викупу монархом або його наступниками.

Автор шкодує, що змушений перебувати поза ратушею і не бере участі в громадських справах. Його присутності вимагає справа з паном Подгурським. Він просить колег зберегти матеріали процесу на випадок його розгляду в королівському суді та захистити права, пов'язані з покійним паном Жидкевичем [?].