Каталог джерел

Король забороняє магістрату вдаватися до свавільних дій проти єврейських купців, чиї крамниці було зачинено. Спір має вирішити королівський суд.

Король Владислав III Варненчик передає львівським райцям половину доходів від королівського мита, що стягується між Краковом і Львовом, для погашення монарших боргів. Документ встановлює порядок збирання оплат у захищеній скрині та наказує митникам безперешкодно пропускати львівських купців без стягнення додаткових зборів.

Король повідомляє про укладення шлюбного договору доньки з курфюрстом Баварії та призначення урочистостей у Варшаві на 15 серпня 1694 року.

Нотатка, надіслана з Мюнхена 1873 року, містить відомості про Терезу Кунегунду, дітей від її шлюбу з Максиміліаном Емануелем та частину їхніх подальших нащадків. Дані наведено як твердження автора нотатки, без історичної верифікації.

Волоський воєвода Влад II дозволяє купцям зі Львова та інших міст руських, польських і молдавських земель безпечно й вільно торгувати у своїх володіннях після сплати встановленого мита. З кожного купецького воза встановлено плату розміром у два угорські флорини.

Учні парафіяльної школи, згідно з повідомленням короля, напали на руську школу, нищили книжки й атакували опікунів. Король наказує захистити школу та вжити заходів проти наставника, якщо той підлягає світському судочинству.

Михайло з Бучача, староста снятинський і коломийський, забезпечує заснований ним парафіяльний костел у Михальчому наданням села Репужинці в Коропецькому повіті разом із млином на Дністрі, ланом землі та сноповою десятиною. Ці доходи він передає на користь плебана та його наступників в обмін на вічні молитви за душі фундатора, його дружини та нащадків.

Король повторює невиконаний наказ щодо ремонту дороги від Збоїщ і мостів. Він виряджає наглядача, а міщанам і жителям передмість наказує долучитися до робіт працею та коштами.

Король Владислав III Варненчик на вальному сеймі в Пйотркуві урочисто підтверджує, відновлює та затверджує всі дотеперішні права, вольності, імунітети та привілеї жителів Королівства Польського духовного і світського станів. Правитель зобов'язується непорушно дотримуватися прав, наданих його попередниками, та ефективно їх оберігати.

Августинці через провінціала та королівського проповідника просять про відновлення богослужінь у Лорето. Король наказує місту не перешкоджати їхньому поверненню та служінню.

Михайло на прізвисько Зинко Сочевич, солтис у Чишках, за згодою дідича Яна Димитровського продає і надає кметю Янові на прізвисько Гарма Ланґетер солтиську корчму разом із пляцом, городом і лукою на магдебурзькому праві в обмін на щорічний чинш та визначені оплатні зобов'язання і повинності. Корчма звільняється від обов'язку військової виправи, яку бере на себе солтиство.

Король вимагає швидкого судового поділу спадщини, закидаючи Антонію Сольському, утримувачеві всього майна, ухилення від вирішення справи та безрезультатність медіації.

Рада міста Львова засвідчує добровільний поділ майна після Яна Зоммерштайна та його матері Ядвіги, здійснений третейськими суддями між Миколаєм Солтисом старшим і його дружиною Ядвігою з одного боку та Миколаєм Солтисом молодшим і його дружиною Анною з іншого. Угода визначає поділ кам'яниць на львівській площі Ринок, фільварку біля млина Качеля, селянських чиншів, ставів, городів та рухомого майна.

Король наказує виконувати попередній вирок, що захищає львівських євреїв. Нападники видають себе за студентів; магістрат має запобігати заворушенням, затримувати винних, судити й висилати їх із міста.

Львівські суддя та підсудок засвідчують, що Пашко з Бірави здійснив поділ батьківщини з братом Яном Зубрицьким і зрікся на його користь прав на село Зубра. Пашко зобов'язався не турбувати брата у володінні маєтком, на який Ян отримує повне й вічне право розпоряджання.

Ян III наказує кравецькому цеху припинити утиски ремісників, які працюють для табору, гвардії та двору. Погрожує судовим переслідуванням. Клаузула про їхню підсудність судам потребує подальшої перевірки.

Вінцентій із Шамотул, каштелян мендзижецький і генеральний староста руський, засвідчує угоду, укладену між рідними братами Яном Зубрським і Павлом Гавронкою з Бєрави щодо поділу теперішнього й майбутнього майна та спадщини. За умовами домовленості Ян Зубрський зобов’язується виплатити братові Павлу тридцять гривень обігової монети.

Король просить зменшити податковий тягар Львова, встановлений у розмірі восьмисот димів. Він вказує на зубожіння, зменшення людності міста, а також вилучення численних маєтностей з-під міського оподаткування на користь духовенства та шляхти.

Петро, кустош і адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії, транссумує лист собору в Базелі та наказує духовенству дієцезії оголошувати зазначені в ньому відпусти, а також збирати кошти на унію з греками.

Король наказує дозволити боніфратрам придбати дві сусідні земельні ділянки для розширення раніше заснованого шпиталю після їхньої оцінки та зі збереженням ґрунтового чиншу.

Фридерик Гербуртович із Фельштина підтверджує купівлю будинку на вулиці Єврейській у Львові у Маргарити, вдови пана Миндельбея, зобов'язуючись сплачувати з нього всі податки та відбувати повинності нарівні з львівськими міщанами. Крім того, він заявляє, що в разі наміру продати цю нерухомість, її можна буде відчужити виключно на користь львівського міщанина.

Крамарський цех скаржиться на оскарження близько столітнього володіння власною кам'яницею, вимоги оренди та ув'язнення його членів. Король наказує надати можливі претензії комісії, а цех бере під свій захист.

Документ підтверджує, що панна Катерина, донька Яна Зубрицького, добровільно зреклася перед львівським земським судом своїх прав на батьківські та материнські маєтності в селі Зубра на користь батька й рідного брата. Вона вчинила це на таких самих засадах, на яких раніше від своїх часток майна відмовилися її заміжні сестри.

Король вимагає покарати Вацлава Лянцкоронського та його спільника за свавільне викрадення двох пекарів із львівського передмістя через майнові претензії щодо боргу. Будь-які претензії мають розглядатися в належному львівському суді.

Король Владислав III наказує урядникам руських земель привселюдно оголосити про заборону купцям оминати Львів, а також заборонити шляхті незаконно стягувати нові митні збори. Непокірних належить карати конфіскацією майна, що перевозиться, та арештом.

Король докоряє за нехтування опікою над сиротами і наказує обрати опікунів для Терези, доньки покійного Бартоломея Зиморовича, скласти інвентар, перевірити рахунки, сплатити доведені борги, а також зберегти майно та забезпечити дівчинці утримання й виховання.

Львівські суддя та підсудок посвідчують, що шляхетна Ядвіга отримала від свого батька Яна Зубрицького належне матеріальне задоволення з батьківських і материнських маєтностей та зреклася щодо них будь-яких прав.

Король призупиняє стягнення вибранецької суми з міських земель Клепарова. Назва, пов'язана з прізвиськом селянина, не є підставою вважати ниви солтиськими. Справу має остаточно вирішити король.

Райці міста Львова засвідчують, що Ян зі Снятина поручився за свого пасинка Міхеліна щодо щорічної сплати чиншу Янові Зубрському з двох з половиною ланів у селі Зубра. Натомість власник села звільнив ці землі від будь-яких повинностей і панщини, за винятком королівських податків.

Ян Убальдіні представляв місто на сеймі поза своєю чергою, замінивши Бартоломея Зиморовича на його прохання. Король наказує владі Львова посприяти йому в отриманні належної винагороди від колеги, якого він заступив.

Станіслав із Давидова, львівський земський суддя, та Ян із Зимної Води, львівський підсудок, засвідчують, що Дорота, дружина Голомбка із Зембівки, добровільно квитувала свого батька Яна Зубрського з посагу та материнських дібр.

Король наказує обом комісіям взаємодіяти задля повернення срібла жовківського костелу, забраного з депозиту у львівській катедрі під час турецької облоги. Необхідно повернути речі або їхній справедливий еквівалент і покарати осіб, винних у незаконній торгівлі ними.

Рада міста Львова засвідчує мирову угоду, укладену між райцею Миколаєм Солтисом та Касею Тойффелін у суперечці щодо чотирьох городів, розташованих перед Галицькою брамою. Визначено умови виплати компенсації та вічної передачі річного чиншу на користь убогих львівського шпиталю після смерті Тойффелін.

Король забороняє комендантові Еліашу Лонцькому стягувати нові побори з міщан та приїжджих. Той має задовольнитися встановленою винагородою у тридцять злотих від міста та поважати міське судочинство.

Райці міста Львова засвідчують, що Андрій та його син Петро відмовилися на користь Дороти, вдови Андрія Клоппера, від виноградника та частини ґрунту перед Поганською брамою. Натомість Дорота Клопперова знизила належний із них річний чинш із купленого раніше півланка землі до пів вярдунка польського.

Король заступається за підкухмістра Пшемислава [?] Дзюрського й наказує негайно розглянути його позов до міщанки Краузової [?].

Король Владислав Ягайло надає у вічну власність деканові та канонікам митрополичого костелу у Львові королівське село Вербіж у Руській землі та Львівському повіті разом із митом, мостовим збором і прилеглостями. Натомість він залишає за собою та наступниками лише щорічний чинш у розмірі двох грошів на день святого Мартина, зобов'язуючи капітулу молитися за благополуччя володаря, його синів і Королівства.

Король Владислав Ягайло надає львівському судді та митнику Волчку пустку Вербіж для викорчовування, заселення людьми та заснування нового села. Надання має дожиттєвий характер, а після смерті обдарованого село повинне повернутися до Корони.

Король Михайло Корибут Вишневецький повідомляє владу Львова про наказ Еліашу Лонцькому залишатися на посаді коменданта фортеці до подальших розпоряджень. Водночас він запевняє магістрат, що комендант отримав наказ не обтяжувати міщан і приїжджих безпідставними повинностями та не робити поблажок євреям.

Король Владислав Ягайло надає капітулі митрополичої церкви у Львові село Вербіж у Львівському повіті на утримання десяти новофундованих ним каноніків. Документ детально перелічує приналежності маєтку та дозволяє капітулі облаштувати став на річці Дністер.

Король Михайло Корибут Вишневецький наказує руському воєводі Янові Станіславу Яблоновському покласти край грабункам і свавіллю двох хоругов повітового побору, які завдають шкоди мешканцям львівських передмість. Монарх наголошує, що жовніри вже отримують платню й повинні постачатися з навколишніх маєтків згідно з військовим правом, не обтяжуючи вбоге населення.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам катедрального костелу у Львові чотири вози солі щорічно з жуп у Дрогобичі. Надання є подякою за радісні вісті про перемогу над татарами, турками і волохами під Брацлавом.

Король запевняє, що пам'ятає про вірність Львова, та повідомляє про свої зусилля проти ворога. Він сповіщає, що наказав гетьманові невідкладно виділити місту належний гарнізон і коменданта, а також простежити за спрямуванням чопового збору на фортифікації. Король сповіщає про власне прибуття, яке залежить від збору посполитого рушення.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам митрополичої капітули у Львові село Вербіж, яке каноніки викупили в єврея Волошона за суму 150 гривень, збільшену на королівське дарування в розмірі 50 гривень. Документ застерігає виключне право викупу маєтку королем або його наступниками за суму 200 гривень.

Король Михайло Корибут Вишневецький наказує великому гетьману коронному Янові Собеському терміново призначити відповідного коменданта та гарнізон для оборони Львова від ворога. Він також зобов'язує його простежити за тим, щоб міські доходи від чопового податку були повністю спрямовані на фортифікації та оборонне забезпечення міста.

Король Владислав Ягайло надає львівському митрополичому катедральному костелу та місцевій капітулі сорок ланів землі й лісів, розташованих між Скниловом, Оброшином і Годовицею. Документ надає обдарованим повні права розчищати ґрунти, заселяти людей та вічно отримувати прибутки з наданої території.

Король нагадує магістрату про субсидію, ухвалену сеймом і розписану на Львів універсалом. Скарбниця не отримала належної виплати, тому король поновлює вимогу негайно передати 12 тисяч польських злотих, зазначаючи, що не може відмовитися від цієї суми.

Король Владислав Ягайло підтверджує добровільний обмін земельними маєтностями, укладений між львівським архієпископом Яном та шляхетним Якушем із Поточан. Унаслідок угоди архієпископ передав столове село Явче взамін за село Поточани, розташоване в Подільському повіті.

Король висловлює жаль через невдалі переговори, які мали відвернути загрозу від руських земель. Він сповіщає про збір посполитого рушення та свій власний похід. До прибуття допомоги він вимагає від Львова мужньої та пильної оборони, згадуючи також про швидку підтримку піхотою.

Маршалок Королівства Польського Ян з Олесниці вирішує суперечку щодо митних прибутків у селі Вербіж, затверджуючи повноваження львівського митника Волчка та відновлюючи його у володінні ними. Водночас він наказує Теодорику Бучацькому, його родичам та місцевим кметям припинити чинити подальші перешкоди у стягненні мита.