Каталог джерел

Лист до магістрату та мешканців Львова. Хмельницький заявляє, що ніколи не прагнув пролиття християнської крові, згадує розгром коронних військ під Городком і вимагає швидкої відповіді та підпорядкування. Точне формулювання кількох речень потребує подальшого прочитання.

Повторний заклик до визначення та капітуляції; обіцянка збереження вольностей і маєтностей, згадка про московські війська та про попередні привілеї.

Заклик до підкорення міста та відмова надати заручників для забезпечення безпеки його делегації. Обіцянка зберегти життя і здоров'я за умови виявлення покори.

Прихильний прийом міської делегації, усна перша відповідь і заклик до представників повернутися наступного дня вранці. Зафіксовано розбіжність у даті заголовка в публікації.

Відкладення відповіді на наступний день після нічної наради з усією військовою старшиною; заклик до міської делегації знову прибути якомога раніше вранці.

Галицький архієпископ Якуб трансумує та засвідчує буллу папи Григорія XI від 1374 року для братів Ордену Проповідників. Папський документ надає домініканцям, які вирушають на місії до невірних народів, та їхнім помічникам привілей обрання сповідника й отримання повного відпущення гріхів у годину смерті.

Король повторює невиконаний наказ щодо ремонту дороги від Збоїщ і мостів. Він виряджає наглядача, а міщанам і жителям передмість наказує долучитися до робіт працею та коштами.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Галицькі комісари засвідчують укладення угоди між львівським архієпископом Григорієм із Сянока та Миколаєм Карнковським із Медухи щодо спорудження, використання та ремонту греблі й рибних ставів між Библом і Медухою під заставою 600 гривень.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє Єлизаветі з Подошиць, удові львівського каштеляна Юрія Струмила, придбати ренту й чинші в Королівстві з метою фундування та забезпечення вівтаря за спасіння душі її та її покійного чоловіка. Крім того, монарх звільняє це забезпечення від усяких юрисдикційних тягарів, ленних зборів і військової повинності.

Король Ян Ольбрахт дозволяє колегії вічних вікаріїв Львівської катедри придбати будинок із парцелою у Львові для їхнього спільного осідку. Водночас вилучає цю нерухомість та її мешканців з-під міської юрисдикції та від усяких податків і повинностей, переводячи її під церковну юрисдикцію та імунітет.

Король Сигізмунд I Старий, зваживши на розташування Львова на загроженому прикордонні та заслуги тамтешніх ремісників в обороні міських мурів, вилучає львівські цехи із загального наказу про касацію братств у Короні й урочисто підтверджує всі їхні дотеперішні права, статути та привілеї.

Король Сигізмунд I Старий відновлює втрачені під час пожежі привілеї львівських сукнарів, підтверджуючи їхнє виключне право краяти й продавати сукно на лікті у місті Львові та забороняючи цю діяльність іншим купцям під загрозою конфіскації товару. Володар наказує старості та міській владі Львова надавати цеху сукнарів усіляку допомогу й захист у здійсненні цих прав.

Станіслав Борек, діючи як суддя-комісар краківського єпископа Самуеля Мацейовського, приймає зречення Марціна Слапа та урочисто вводить Станіслава Сломовського на посаду пароха парафіяльного костелу в Дзялошицях. Він наказує вікаріям і парафіянам визнати нового плебана, виявляти йому належний послух і передавати всі належні прибутки.

Король Сигізмунд II Август затверджує вирок краківського вального сейму, який скасував позов шляхтича Васька Лагодовського проти міської влади Львова, поданий до ґродського суду. Документ підтверджує привілей, що вилучає львівських міщан з-під чужої юрисдикції, і наказує позивати їх виключно до міського суду.

Львівський архієпископ Ян Тарновський затверджує фундаційні записи братів Мартина та Матея Жеховських і урочисто еригує та забезпечує пребенду при костелі і шпиталі св. Варвари на передмісті Рогатина. Документ детально регулює літургійні обов'язки пребендаря, управління коштами вбогих, а також право патронату, що належить фундаторам, їхнім католицьким спадкоємцям у маєтку Кутче та рогатинському магістрату.