Каталог джерел

Король Владислав Ягайло урочисто обіцяє, що місто Львів разом із округом і Львівською землею ніколи не буде відокремлене чи надане жодному князеві або будь-якій іншій особі. Документ гарантує їх вічне збереження при монарху, королеві Ядвізі, їхніх нащадках та Короні Королівства Польського.

Документ є нотаріальною копією вироку судді та комісара Апостольського Престолу, який вирішує спір щодо млина за містом на користь плебана львівського костелу Пресвятої Діви Марії проти влади та громади Львова. Він підтверджує виключне право костелу на згаданий млин і одержувані з нього доходи, а також ухвалює рішення про його повернення після неправомірного захоплення містом.

Король Ян Казимир висловлює здивування з приводу покарання ломжинського старости міською владою Львова за розтрату. Він повідомляє про надання йому залізного листа (ґлейту) та наказує магістрату відрядити до Любліна уповноважених для взаєморозрахунків і видачі квитанції.

Король Ян Казимир наказує владі Львова організувати перевезення трьохсот залишених у місті списів та доправити їх до Любліна. Детальнішу інформацію щодо перевезення зброї та належних до неї прапорців має надати Криштоф Бернатович.

Король Владислав Варненчик надає Янові із Сєнна, підкоморію перемишльському та старості сандомирському, кам'яницю у Львові на вулиці Жидівській біля синагоги, що колись належала митнику єврею Волчку. Це надання здійснюється з повним правом власності навічно на знак визнання вірних заслуг і воєнних трудів у справах Угорського королівства.

Ян із Чижова, намісник Королівства Польського, посвідчує, що Ян із Зубри призначив Миколая з Гологір опікуном своїх малолітніх синів та управителем усього маєтку аж до досягнення ними повноліття.

Король Казимир Ягеллончик наказує урядникам руських земель заборонити купцям оминати Львів новими шляхами та стримати шляхту від свавільного стягнення мит. Порушників належить заарештовувати разом із перевезеним товаром, який має відійти львівським міщанам.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує духовенству та шляхті руських земель чинні права й імунітети, запроваджуючи водночас додаткові постанови щодо, зокрема, місцевого судочинства, митних звільнень і процедури щодо селян-кметів. Він також забороняє стягнення незаконних мит та ухилення купців від визначених торговельних шляхів.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

У відповідь на запит Львова Люблін повідомляє про збори: з бочки вина — злотий для воєводи і три гроші для підвоєводи. Щодо інших товарів аналогічного обтяження не вказує. Згадує про збір із харчів, що привозяться з села, а також про внески купців і цехів під час встановлення цін двічі на рік. Просить зберегти відповідь у таємниці.

Магістрат Любліна скаржиться, що цех різників відмовляється сплачувати поголовне, посилаючись на проживання за межами міської юрисдикції, і позиває місто до каптурових судів. Він просить магістрат Львова надати автентичний документ, який підтверджує, чи сплачують тамтешні цехи тягарі Речі Посполитої та міста навіть тоді, коли їхні члени мешкають під іншими юрисдикціями. У постскриптумі запитує про організацію львівського суду, роль духовних суддів та місце проведення судових засідань.

Президент і радники Любліна повідомляють, що обрали з-поміж себе делегатів до Варшави на 1 вересня 1738 року відповідно до письмового розпорядження підскарбія великого коронного. Делегати мають узяти участь у підготовці інструктажу коронного скарбу. Автори висловлюють сподівання, що магістрат Львова також виконає волю підскарбія.

Влада Любліна повторно звертається з проханням до львівського магістрату надіслати декрет Радомського трибуналу щодо звільнення від обміну червоних злотих. Натомість за допомогу вони заявляють про готовність до взаємних послуг у подібних справах.

Магістрат Любліна посилається на відомості про королівську комісію, яка розглядає справу між владою Львова та євреями, що торгують у місті. Бажаючи наслідувати львівські дії, він просить про засвідчену копію декрету — виключно в пункті щодо виселення євреїв, — аби вона послужила прецедентом. Магістрат висловлює готовність покрити канцелярійні збори.

Магістрат Любліна дякує за небайдужість до надзвичайного нещасного випадку та за заступницькі листи. Просить рекомендувати львівському архієпископу справу, яка має надійти на розгляд Трибуналу, а також вручити доданий лист. Саму подію не описано, як і не названо сторін спору.

Король Казимир IV Ягеллончик надає львівському архієпископу Григорію із Сянока та містечку Дунаїв право на проведення щорічного восьмиденного ярмарку та щотижневого торгу. Документ гарантує купцям, які прибуватимуть, вільне й безпечне пересування разом із товарами.

Король Казимир IV Ягеллончик наказує урядовцям руських і подільських земель, а особливо львівському старості Станіславу з Ходча, заарештовувати купців та конфісковувати товари, що перевозяться в обхід примусу львівського права складу. Документ надає львівським міщанам повноваження затримувати винних задля захисту міських привілеїв і доходів королівської скарбниці.

Король Казимир IV Ягеллончик звільняє мешканців Львова на шість років від усіх податків, контрибуцій та зборів на знак визнання зусиль і витрат, понесених на зведення міських мурів та оборонних ровів. Водночас він наказує збирачам податків безумовно поважати наданий імунітет.

Король Александр Ягеллончик звільняє підданих села Гонятичі, належного до львівської капітули, на 15 років від будь-яких повинностей і стацій на користь львівського замку через спустошення, завдані турками й татарами. Він наказує львівському старості Станіславу з Ходча та його наступникам неухильно дотримуватися цієї пільги.

Маршалок Коронного трибуналу Станіслав Казимир Бєнєвський докоряє львівському магістрату за ув'язнення пораненої шляхти у в'язниці для злодіїв, розцінюючи це як образу лицарського стану. Він закликає міську владу припинити ці дії з огляду на триваючий трибунальський процес і виказує їй за невдячність за попереднє заступництво перед королем.

Король Александр Ягеллончик засновує у Львівській катедрі канонікат і пребенду, призначену для постійного проповідника, з метою поширення віри та проповідування Божого слова. Право патронату й обрання відповідного священника на цю посаду монарх навічно передає архієпископу Бернарду та львівській капітулі.

Король Александр Ягеллончик підтверджує митрополичій капітулі у Львові привілей Владислава Ягайла від 1432 року. Він надає десятьом канонікам нової фундації право на щорічне отримання чотирьох возів солі з дрогобицьких жуп.

Король Александр Ягеллончик надає бурмистрові, раді та місту Львову право вічного збору мостового в розмірі одного польського гроша з кожного навантаженого воза, що в'їжджає до міста. Отримані доходи міщани зобов'язані повністю спрямовувати на ремонт навколишніх публічних доріг і міських укріплень.

Король Сигізмунд I дозволяє магістрові Михайлу, львівському нотаріусу, викупити третину Пекарського млина на львівському передмісті за суму п'ятдесят гривень. Записує йому цю суму та право отримувати третину прибутків із млина із зобов'язанням покривати одну третину витрат на його ремонт.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує привілей короля Казимира IV Ягеллончика 1472 року, що встановлює у Львові два щорічні ярмарки на свята Пресвятої Трійці та святої Агнеси. Документ регулює детальні торговельні привілеї, право складу, митні збори, випас купецької худоби та судову юрисдикцію щодо купців.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку про компетенцію між радою міста Львова та вірменською громадою, скасовуючи уряд окремого вірменського війта й підпорядковуючи вірмен міській юрисдикції у справах про нерухомість та у чотирьох кримінальних артикулах. В інших вірменських справах має судити міський війт разом із шістьма вірменськими старшинами за їхнім батьківським правом, із правом апеляції безпосередньо до королівського маєстату.

Станіслав Богуславський звітує Войцеху Зімницькому про перебіг проваджень у Трибуналі в Пйотркуві проти Вєлького та повідомляє про перенесення справи до Любліна. Він звертається з терміновим проханням надіслати належні гродські довіреності й оригінальні королівські декрети, необхідні для захисту панів Сєкєжинських і Лангіша.

Король Сигізмунд I на прохання львівського архієпископа Бернарда Вільчека підтверджує вирок короля Владислава Ягайла від 1422 року, що врегульовує розмір щорічних зборів на архієпископський стіл, які сплачують на святого Мартина кметі та поселенці німецького права у Львівській дієцезії. Документ встановлює постійний розмір цієї повинності у шість широких грошів з кожного посіданого лану, за винятком львівських поселенців, які сплачують по одному вярдунку.

Король Сигізмунд I наказує коронним урядовцям надавати допомогу представникам Львова у конфіскації товарів і затриманні купців, які оминають львівський склад. Він також попереджає урядовців, що будь-які збитки, спричинені відсутністю їхньої співпраці, будуть стягнені з їхніх власних маєтків.

В. С. Бужинський повідомляє про труднощі з отриманням інквізиції в Любліні через запеклий опір пана Добжанського, який вимагає виплати битими талерами. Він наполегливо закликає Станіслава Глоговського особисто прибути на найближчу трибунальську каденцію, щоб урятувати справу й відвернути небезпеку.

Автор рекомендує бурмистрові справу Казимира Папроцького, цехмістра люблінських сідлярів і римарів, звинуваченого в образі львівських сідлярів. Просить про справедливий розгляд та відшкодування кривди.

Суддя та підсудок краківської землі засвідчують декрет короля Сигізмунда I, що вирішує спір митників із купцями щодо шляхів перегону худоби та перевезення товарів із Русі, Поділля, Волині та Молдавії (Волощини). Згідно з вироком, волів і товари з Русі, Поділля та Молдавії слід направляти через Львів, Городок і Перемишль до Сандомира, натомість із Волині — через Люблін і Радом, під загрозою конфіскації.

Король Сигізмунд I Старий на прохання міської влади Львова переносить щорічний ярмарок зі свята Святої Трійці на свято св. Маргарити, звільняючи прибулих купців від сплати мита. Водночас підтверджує проведення ярмарку на свято св. Агнеси зі збереженням чинного обов'язку сплати мита.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує на прохання львівських міщан вирок короля Олександра Ягеллончика від 1506 року. Він підтверджує звільнення львів'ян від сплати люблінського мита і забороняє люблінським митникам його стягувати.

Висоцька тішиться відновленому контакту і просить про подальші новини про здоров’я адресата. Вона пояснює, що лист передав фактор; на майбутнє можна писати поштою або через капітана.

Король Сигізмунд I розв'язує суперечку між орендарем мит Анджеєм із Тенчина та львівськими міщанами, дозволяючи львівським купцям їздити через Краків і Сандомир до Любліна й далі в обхід митниць у Белзі, Холмі та Грубешеві, але наказуючи повертатися цією дорогою в разі відмови від подальшого маршруту. Водночас він призупиняє митне звільнення Львова в цих трьох митницях виключно на час дії застави маєтностей Тенчинським, підтверджуючи загальний митний привілей короля Александра.

Король Сигізмунд I Старий наказує коронним і міським урядникам надавати допомогу львівським міщанам у затриманні купців, які оминають львівський склад товарів. Він забороняє незаконне перевезення волів, воску та інших товарів із Русі та Поділля в обхід Львова й належних мит під загрозою майнових покарань.

Король Сигізмунд I відкладає остаточне вирішення суперечки між містами Львовом і Любліном щодо проїзду купців зі Сходу. До ретельного вивчення привілеїв обох сторін монарх наказує зберегти львівське право складу та затримувати турецьких, татарських і волоських купців.

Король Сигізмунд I Старий на вальному сеймі в Кракові навічно надає місту Львову право стягувати торговий збір із кожного воза з товарами, наданий колись тимчасово королем Яном Ольбрахтом. Отримані в такий спосіб прибутки призначаються на відновлення та утримання міських укріплень.

Король Сигізмунд I Старий, зваживши на розташування Львова на загроженому прикордонні та заслуги тамтешніх ремісників в обороні міських мурів, вилучає львівські цехи із загального наказу про касацію братств у Короні й урочисто підтверджує всі їхні дотеперішні права, статути та привілеї.

Патрік Ґордон пояснює Артуру Форбсу, що передав посланцеві гроші на сплату зобов'язань за товари, і просить не звинувачувати його за затримку платежу. Водночас він повідомляє про можливість погашення заборгованості перед Альбертом Ватсоном, слугою адресата у Кракові.