Каталог джерел

Королева Польщі Ядвіґа підтверджує та поновлює грамоту колишнього старости руського Яна від 1371 року про надання села Годовиця у Львівському дистрикті каплиці св. Івана та монастирю василіян на передмісті Львова. Це надання було здійснене за упокій душі покійного Петра, колишнього власника цього маєтку.

Спитко з Тарнова і Ярослава, діючи на прохання львівських райців, які виконували заповіт покійного міщанина Леонарда, бере під патронат фундований вівтар у львівській катедрі та забезпечує на його утримання щорічний чинш у розмірі десяти гривень із ярославського мита. Натомість він покладає на вівтарника суворі літургійні обов'язки, зокрема відправлення щотижневих мес за упокій душі фундатора та його близьких.

Король Владислав Ягайло дарує місту Львову зруйновану королівську лазню разом із ділянкою в обмін на щорічний чинш у розмірі 20 гривень. Крім того, він дозволяє райцям і місту зводити наступні лазні на праві власності без обов'язку сплачувати з них будь-які збори на користь монарха.

Король Владислав Ягайло надає львівському міщанинові та збирачеві подимного податку Яншкові Толмачу та його спадкоємцям суконну комору у Львові з правом торгівлі та стриження (краяння) сукна. Крамницю звільнено від сплати щорічного чиншу до королівської скарбниці.

Генеральний руський староста Петро з Харбиновичів засвідчує мирову угоду та заяву шляхтича Станіслава Слідзеня із Сулимова, який підтвердив отримання від райців Львова відшкодування за поранення його та його брата. Натомість потерпілий зобов’язався відмовитися від будь-яких подальших суперечок і претензій до влади та жителів міста.

Король Владислав II Ягайло звільняє міщан та жителів Львова від обтяжливого обов'язку постачання коней і возів (підвід) для королівських урядовців. Єдиним винятком залишається обов'язок надати кухонний віз на час перебування королівського подружжя у Львові до місця першої ночівлі на зворотному шляху.

Король Владислав Ягайло звільняє Львівське архієпископство, його маєтності та підданих від усіх податків, данин, підвід, а також публічних і монарших повинностей. Він також надає йому всі права, вольності та привілеї, якими користується Гнезненська архідієцезія.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують, що львівський міщанин Миколай, син покійного Карнаша, поквитував теребовельського войського Яна Юру з Малехова та Острова з повної сплати боргів. Усі дотеперішні записи та претензії, що тяжіли над маєтностями Малехів та Острів, правомочно скасовано.

Руський воєвода Ян Одровонж на генеральному з'їзді у Львові, розглядаючи скаргу львівських міщан і купців, забороняє безправне затримання та захоплення на дорогах Русі й Поділля худоби, купленої на щорічних ярмарках і позначеної їхніми клеймами. Документ наказує урядовцям і жителям міст неухильно дотримуватися заборони затримувати переганяні стада під загрозою суворих королівських кар.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує давніші записи й надання львівських старост Яна з Тарнова та Яна Кміти з Вішнича щодо села Годовиця у Львівській землі на користь костелу св. Івана Хрестителя на передмісті Львова.

Король Ян Ольбрахт дозволяє колегії вічних вікаріїв Львівської катедри придбати будинок із парцелою у Львові для їхнього спільного осідку. Водночас вилучає цю нерухомість та її мешканців з-під міської юрисдикції та від усяких податків і повинностей, переводячи її під церковну юрисдикцію та імунітет.

Король Сигізмунд I дозволяє магістрові Михайлу, львівському нотаріусу, викупити третину Пекарського млина на львівському передмісті за суму п'ятдесят гривень. Записує йому цю суму та право отримувати третину прибутків із млина із зобов'язанням покривати одну третину витрат на його ремонт.

Король Сигізмунд I на прохання львівського архієпископа Бернарда Вільчека підтверджує вирок короля Владислава Ягайла від 1422 року, що врегульовує розмір щорічних зборів на архієпископський стіл, які сплачують на святого Мартина кметі та поселенці німецького права у Львівській дієцезії. Документ встановлює постійний розмір цієї повинності у шість широких грошів з кожного посіданого лану, за винятком львівських поселенців, які сплачують по одному вярдунку.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує угоду та заяву вікаріїв львівської катедри й виконавців заповіту покійного Станіслава з Пшедбужа щодо суми двохсот флоринів і чиншу на кам'яниці. Документ містить пізніші примітки з генеральних візитацій, що стосуються кам'яниці Григровичевської.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує отримання 100 гривень вікаріями львівського собору від душоприказників Миколая Вагленського на купівлю вічного чиншу. В обмін на отримані кошти вікарії зобов’язалися довічно відправляти щотижневу месу за померлого та щорічні поминальні богослужіння в річницю його поховання.

Фердинанд Енгельгардт повідомляє Роберта Форбса про відправлення сукна через Верушув до Ярослава та про поточне купецьке листування. Він також обговорює питання отримання готівки, терміни сплати боргів і труднощі з придбанням векселів перед лейпцизьким ярмарком.

Король Сигізмунд I Старий на прохання міської влади Львова переносить щорічний ярмарок зі свята Святої Трійці на свято св. Маргарити, звільняючи прибулих купців від сплати мита. Водночас підтверджує проведення ярмарку на свято св. Агнеси зі збереженням чинного обов'язку сплати мита.

Король Сигізмунд I Старий надає владі та міщанам Львова право стягувати нове мостове мито в розмірі двох денаріїв з кожного вола, якого женуть на продаж, звільняючи від цієї сплати львівських міщан. Отримані доходи мають призначатися на постійне утримання та ремонт мостів довкола міста задля забезпечення безпечного проїзду купців і подорожніх.

Король Сигізмунд I Старий надає владі Львова будівлю міської ваги та стригальню сукна разом з усіма прибутками на потреби оборони та спільного блага міста. Привілей забороняє створення конкурентних приватних майстерень такого типу в місті та на передмістях під загрозою конфіскації.

Гордон повідомляє Тельєру про банкрутство та вилучення товарів і хатнього майна. Він ставить під сумнів розмір збитків, заявлених золотарем, і радить дійти мирової угоди.

Висока вода затримує подорож Г’юсона. Він просить продавати товари навіть дешевше, стягує борги з Вольфа Гіршеля, Янася та Бера Шмуля й обмірковує розрахунки через Вроцлав і наумбурзький ярмарок.

Не отримавши боргів вчасно, Г’юсон обмірковує поїздку на ярмарок до Наумбурга. Просить продати залишки товарів навіть дешевше й скаржиться на лінивого слугу Джорджа Ліндсея.

Г’юсон відмовляє в кредиті клієнтці з поганою платіжною репутацією. Нагадує Берові Шмулю про обіцянку сплатити 400 [валюту не вказано] та просить товари для ярмарку в Кросні.

Купець просить Форбса надіслати тканину й широкі срібні позументи для зацікавленої шляхтянки. Дозволяє продавати власні товари дешевше від зазначеної ціни, щоб отримати готівку.

Король Сигізмунд II Август підтверджує давній звичай стягнення міськими брамниками у Львові плати у вигляді одного поліна дров та в'язки сіна чи соломи з кожного воза і саней, що в'їжджають до міста. Натомість вартові брам зобов'язані підтримувати чистоту проїздів і забезпечувати зручний в'їзд до Львова.

Король Сигізмунд II Август затверджує вирок краківського вального сейму, який скасував позов шляхтича Васька Лагодовського проти міської влади Львова, поданий до ґродського суду. Документ підтверджує привілей, що вилучає львівських міщан з-під чужої юрисдикції, і наказує позивати їх виключно до міського суду.

Король Сигізмунд II Август підтверджує два давніші документи 1417 та 1499 років щодо розмежування Львова з маєтностями Зубря та Сихів і правил користування тамтешніми лісами. Акт надає вічної юридичної сили попереднім угодам і насипаним межовим курганам (копцям).

Київський воєвода князь Костянтин Василь Острозький надає Яцьку, синові Головчича, солтиство з вільним ланом у селі Мала Тухля та дозволяє Іванові, зятеві Василя Головчича, збудувати церкву. На документі міститься пізніший припис-підтвердження онука видавця, князя Владислава Домініка Заславського-Острозького.

Князь Владислав Домінік на Острозі та Заславі затверджує статут і порядкові артикули спільного цеху шевців та чинбарів у Степані. Документ регулює функціонування ремісничого братства, грошові штрафи та цехові справи, що вирішуються в ратуші.

Джон Мюррей просить купця Артура Форбса відправити до Вєлької Всі возом пана Чалмерса товари, привезені з Вроцлава, а також каразею від Александра Голла. Він зобов'язується відшкодувати всі понесені витрати та просить повідомити останні новини.

Джон Мюррей просить купця Артура Форбса забрати у Волтера Іннеса боргову розписку за здійснений платіж або ж отримати письмове підтвердження сплати боргу. Він також порушує питання щодо домовленості з паном Ґалбрейтом стосовно перевезення риби.

Джон Мюррей описує труднощі зі стягненням плати від Джона Патона та сповіщає про зустріч із Форбсом на ярмарку в Ярославі. Він також звертається з проханням надіслати потрібні товари, за які обіцяє розрахуватися.

Джон Мюррей повідомляє Артура Форбса, що надіслана для нього бочка риби так і не надійшла, оскільки візник повіз її до Кракова. У приписці відправник також просить отримати від пана Іннеса письмове підтвердження відтермінування.

Джон Мюррей пише з Тарнова до львівського купця Артура Форбса щодо недоставленої бочки риби, яку візник свавільно повіз до Кракова, та просить придбати дві варнінки. Він також замовляє тридцять пар чобіт із червоного сап'яну, пропонуючи відіслати їх без сплати мита чи витрат, сховавши в бочці з-під риби.

Францішек Смолька надсилає Морґенбессу конфіскований номер «Дзєнніку Львовського», схований в іншому часописі, і заохочує його до газетної полеміки. Він також коментує загострення політичного конфлікту з урядом, заявляючи про рішучий опір діям міністерства.

Джон Тейлор повідомляє Артура Форбса про труднощі подорожі до Кракова, а також про передчасну смерть і поховання свого сина у Вельканоці. Він також звертається з проханням про допомогу у здійсненні вексельної операції в Ряшеві та про передачу доданої кореспонденції.

Георг Стерлінг дякує Мацею Гайдеру за надіслану рибу, обговорює труднощі з перевезенням бочок вина й просить виплатити 400 злотих панові Томашу. Він також розпитує про козацьку загрозу та моровицю, наводячи тривожні звістки про смерті у Львові.

Зофія Стерлінґова просить львівського райцю Мацея Гайдера заопікуватися залишеною у Львові торговельною яткою її покійного чоловіка, стягнути належні кошти та придбати провізію. Вона також висловлює готовність допомогти в пошуках зниклого годинника адресата.