Каталог джерел

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує раді та міщанам львівським локаційний привілей короля Казимира Великого від 1356 року, який гарантує місту магдебурзьке право, судовий імунітет та земельні надання.

Руський воєвода Анджей Одровонж обмежує кількість ремісників, які можуть селитися під львівським замком, забороняє тамтешні торги та підпорядковує приміських вірмен і чужоземних купців міському судочинству. Крім того, він підтверджує право магістрату призначати товмачів (перекладачів) і регулює правила помелу зерна у млинах та користування королівськими лісами.

Молдавський господар Стефан Великий гарантує львівським купцям вільний в'їзд і безпечну торгівлю на території Молдови. Забезпечує недоторканність їхнього майна та наказує стягувати митні збори відповідно до наданих пільг.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Миколай, Петро, Сцибор, Андрій та Ян, сини покійного львівського підкоморія Петра Внучка, надають холмському кафедральному препозитові та пароху в Бібрці Мацею місце під став із греблею в селі Стрілків на користь тамтешнього костелу. Натомість священнослужитель та його наступники зобов'язуються відправляти меси за душі жертводавців та їхніх померлих предків.

Лавники міста Львова засвідчують учинення присяжним війтом Юрієм кушніром та його дружиною Барбарою взаємної ресигнації і запису всього майна на випадок смерті з виключенням родичів. Кожен із подружжя застеріг собі лише суму в десять кіп грошей для розпорядження за життя на спасіння душі.

Радці Перемишля відкладають усі процеси зі Львовом перед королівським реляційним та асесорським судом до 6 березня 1595 року, сподіваючись на мирову угоду та зберігаючи права сторін. Згадують аналогічне зобов'язання львів'ян.

Радці Перемишля декларують призупинення міських, приватних та цехових справ проти львів'ян до спливу трьох тижнів від початку майбутнього сейму. Метою є сприяння мировій угоді; Львів мав надати аналогічне зобов'язання.

Королівські комісари здійснюють вимірювання та насипання межових копців, що розділяють село львівської капітули Басівку від архієпископських, королівських та деканських маєтностей. Відміряні землі та межі присуджуються митрополичій капітулі у Львові.

Король Казимир IV Ягеллончик продовжує жителям Львова звільнення від королівських податків на додаткові два роки понад раніше надані вісім років. Цей привілей було надано на знак визнання тягарів і витрат, які місто несе на відновлення та зведення оборонних мурів, валів і ровів.

Влада Язловця засвідчує скарги східних купців на тягарі, що накладаються львівськими перекладачами. За словами купців, оплати виходять за межі вписаних до реєстру мит, а контроль повторюється. Магістрат Язловця просить владу Львова припинити зловживання, аргументуючи, що вони шкодять також самому місту, і підтверджує лист печаткою та підписами.

Лавники міста Львова посвідчують, що Григорій разом із родиною продав Янові Вайсганнесу, львівському міщанинові та лавникові, спадкове солтиство в підміському селі Ґольдберґ. Продаж відбувся за згодою міської ради з повною відмовою відчужувачів від своїх прав.

В актах лавничого суду Ярослава записано розповідь возного про оголошення на чотирьох рогах ринку наказу про припровадження товарів звичайними шляхами до Львова та дотримання права складу. Наказ оголосили під час ярмарку на вимогу влади Львова, за уповноваженням коронних станів та Миколая Гербурта з Фульштина. Він передбачає затримання осіб, що обходять право, та конфіскацію їхніх товарів.

Король Казимир IV Ягеллончик наказує урядовцям руських і подільських земель, а особливо львівському старості Станіславу з Ходча, заарештовувати купців та конфісковувати товари, що перевозяться в обхід примусу львівського права складу. Документ надає львівським міщанам повноваження затримувати винних задля захисту міських привілеїв і доходів королівської скарбниці.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишебиць засвідчують, що Софія, донька Яна Зубрського та дружина Яна Кната, продала свою спадкову частку в Зубрі та половину села Сихів Янові, війту із Сокільників, за суму 250 гривень. Продавчиня відмовилася від усіх прав на ці маєтності, допустила покупця до введення у володіння і зобов'язалася юридично захищати правочин.

Король Казимир IV Ягеллончик на прохання декана Яна Чохранського підтверджує давні королівські та урядові привілеї 1415–1478 років для підданих деканату церкви св. Івана у Львові. Документ санкціонує переведення тамтешніх вірмен та інших мешканців на вірменське право й цілковито звільняє їх від юрисдикції ґродських урядників та будь-яких замкових повинностей.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек підтверджує заснування та забезпечення вівтаря у Львівській катедрі, здійснене деканом Яном Кровицьким. Забезпечення становить річний чинш у розмірі 22 флоринів, викуплений у влади Львова на маєтностях села Двориська, трансумований у тексті документа.

Король Сигізмунд I Старий надає Станіславу з Ходча, маршалку Королівства Польського, частки в селах Жидатичі та Малечковичі, конфісковані у львівських каноніків за невиконання обов’язку військового походу проти волоського господаря. Надання є нагородою за військові заслуги маршалка, виявлені у цьому поході.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує привілей короля Казимира IV Ягеллончика 1472 року, що встановлює у Львові два щорічні ярмарки на свята Пресвятої Трійці та святої Агнеси. Документ регулює детальні торговельні привілеї, право складу, митні збори, випас купецької худоби та судову юрисдикцію щодо купців.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку про компетенцію між радою міста Львова та вірменською громадою, скасовуючи уряд окремого вірменського війта й підпорядковуючи вірмен міській юрисдикції у справах про нерухомість та у чотирьох кримінальних артикулах. В інших вірменських справах має судити міський війт разом із шістьма вірменськими старшинами за їхнім батьківським правом, із правом апеляції безпосередньо до королівського маєстату.

Полковник виступає за Шимона Гребінку, слугу краківського стольника. Просить магістрат про вигідну зміну вироку у суперечці з кс. Феліціаном Кубінським, якому закидає прагнення захопити майно Гребінки.

Королівські комісари Станіслав із Ходча та Миколай Лянцкоронський видають Яну Волечку трансумпт привілею короля Владислава III від 1440 року на локацію села Іздебник на магдебурзькому праві та надання війтівства Влодкові зі Свемич. Документ підтверджує солтиське забезпечення двома ланами землі, луками, млином і корчмою, а також обов'язок кінної військової служби з арбалетом.

Документ посвідчує здійснення перед львівським лавничим судом обміну нерухомості між Катажиною Бєчаркою та львівським райцею Станіславом Вільчеком і його дружиною Софією. За умовами угоди Бєчарка передає кам'яницю на львівському Ринку взамін за будинок подружжя Вільчеків, розташований на вулиці Пекарській.

Brodzicki передає похвалу белзького воєводи за опір Львова ворогу та радить віддячити йому візитом. Також просить про справедливий розгляд кривди підданих із Żurawki [?], рекомендованих цим воєводою.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку у Львові, засуджуючи райців Мацея Мікулку, Яна Кохна та Яна Фрайборга до ув'язнення у вежі за протиправне підбурювання поспільства. Він наказує міській раді скласти звіт про публічні прибутки та фортифікаційні кошти перед королівськими комісарами, а також делегатами громади й цехів.

[Польською; переклад очікується] Król Zygmunt I Stary potwierdza ugodowe orzeczenie komisji królewskiej regulujące wysokość oraz zasady poboru ceł, mostowego, grobelnego i opłat targowych na szlaku ze Lwowa na Wołoszczyznę. Przywilej chroni mieszczan i kupców lwowskich przed samowolnymi i uciążliwymi opłatami, określając taryfy dla poszczególnych miejscowości Rusi i Podola.

Король Сигізмунд I Старий обмежує для львівських та чужоземних євреїв право торгівлі виключно щорічними ярмарками, а також операціями з волами, воском та сирими шкурами за готівку або сукно, міряне на лікті. Він забороняє їм вести розносну торгівлю по містечках і селах під загрозою конфіскації товарів на користь львівського замку.

Король Сигізмунда I вирішує спір між владою і поспільством міста Львова та дідичем села Збоїща Петром Одновським, забороняючи стягувати з селян гребельне мито за товари, що везуться на львівський торг. Власник Збоїщ натомість зберігає право стягувати гребельне мито з візників та інших подорожніх згідно з належними йому привілеями.

Король Сигізмунд I Старий врегульовує взаємні юрисдикційні відносини між судом міського права у Львові та судочинством вірменської громади, зокрема допустимість свідків різних віросповідань, підсудність справ про нерухомість і кримінальних злочинів, а також порядок арештів. В іншій частині монарх підтверджує чинні привілеї обох сторін.

Молдавський господар Стефан V гарантує владі та купцям міста Львова безпечний в'їзд і вільну торгівлю на території Молдови за умови сплати належного мита. Водночас він підтверджує чинність попередніх торговельних привілеїв і зобов'язується непорушно дотримуватися даних обіцянок.

Львівські лавники під головуванням судового війта Анджея Стефана визнають права та введення у володіння (інтромісію) каноніка Миколая Блажейовського щодо фільварку на Глинській вулиці на Галицькому передмісті. У документі внесено до актових книг (облатовано) раніший райцівський акт 1520 року, який регулював майнові зобов'язання померлого лавника Станіслава Ламека та його дружини Аґнєшки.

Війт Ярослава повідомляє про надання сатисфакції реміснику, який скаржився на челядь. У постскриптумі просить президента Львова про текст закону щодо обігової вартості монети та обіцяє взаємну допомогу.

Король Сигізмунд I Старий звільняє всіх християнських мешканців Львова на двадцять років від чиншів, шосу та інших зборів через руйнування, спричинені пожежею міста. Крім того, він звільняє міщан від чопового на термін сім років, наказуючи спрямувати ці надходження протягом наступних шести років на відбудову міських мурів та укріплень.

Бурмистр і райці міста Львова вирішують межово-майнову суперечку, присуджуючи спірні луки на осушених ставах у Замарстинові Мартину Шенґреґеру та спадкоємцям Бернарда Тички. Селянам із Замарстинова наказано вічне мовчання через відсутність документів, які б підтверджували їхні права на ці ґрунти.

Вєльопольський просить владу Львова допомогти у розрахунку заборгованості Вацлава Войзика [?]. Оплата має відбутися пропорційно, за умови справжнього підпису та належного рахунку, без тривалої екзекуції.

Король Сигізмунд I затверджує декрет бурмистра і львівських райців 1528 року, яким спірні луки, що утворилися на осушених ставах у Замарстинові, присуджено Мартину Шенґреґеру, опікуну вдови й дітей покійного Бернарда Тички. Жителям села Замарстинів наказано дотримуватися вічного мовчання в цій справі.

Gembicki просить війта та старших вірмен львівських відкласти виконання декрету асесорського суду до сейму, на якому має бути розглянутий спір громади з єпископом.

Гноїнський просить намісника Вольського про термінову відповідь, потрібну для звіту перед принципалом, а також заступається за пригноблених підданих зі Строжі. Він бере під захист війтівство й пропонує спільний з'їзд у фільварку задля проведення наочної ревізії.

Відправник звертається до Гайдера як до друга й обговорює грошовий спір або розрахунок. У рукописі згадано рахунки, належні суми та запис «30000»; автор домагається вирішення справи й посилається на подальші зобов’язання. Нерозбірливість не дозволяє встановити точну підставу боргу й усі суми в рахунках. Кінцева дата — 18 квітня 1647 року; місце, здається, Варшава, але це невпевнено.

Автор пише про Кшиштофа Балейовича, імовірно купця, та провадження, пов’язане з його торгівлею. Деталі важко прочитати. Датовано у Варшаві 23 травня 1697 року; підпис попередньо прочитано як Ян Замойський.

Автор звертається до адресата у близькій, дружній формі, а далі згадує справу, яка, ймовірно, потребує втручання або поради, та осіб, чиї імена неможливо впевнено прочитати. Наприкінці є згадки про офіційне вирішення справи й листування. У датуванні, здається, згадано Краків і січень, але день і повний запис дати не можна встановити напевно.

Лист починається новорічним привітанням панові Жупницькому. Далі йде розлогий виклад справ і прохань автора; є згадки про урядові або судові питання, але подробиці надійно встановити неможливо. Датум на с. 3 вказує 13 січня 1631 року.

Зберігся односторінковий лист із розлогим викладом справ автора та проханням до адресата. Почерк складний, тому конкретну тему встановити неможливо. На адресному аркуші, можливо, названо пана Зимницького; на самому листі надійного датуму не прочитано.

Автор надсилає владі Львова об’ємний офіційний лист у справі, що потребує розгляду. Читаються згадки про Варшаву, урядовців і прохання зайнятися справою, але її зміст неможливо впевнено відтворити. Надійного датування в тексті немає.

У листі до Яна Рудавського йдеться про справу, пов’язану з особою або особами, прочитаними непевно як «P. Hajdurom Kayer(?)», а також про справу, пов’язану зі «Szlachetnym Łomżyckim» (подальше формулювання непевне). У тексті також згадано Львів, тамтешніх міських консулів і дії або прохання до адресата. Нерозбірливі фрагменти не дають змоги надійно відновити подробиці чи зв’язок між цими справами. Датум указує 19 лютого 1631 року.