Каталог джерел

Князь Владислав Опольчик надає Юшкові зі Скорниць у лен село Бибель та солецтво з дворищем у селі Добра Вода в Галицькій землі. Натомість отримувач зобов'язується нести військову службу з одним списом та одним лучником і сплачувати податок у розмірі двох празьких грошів із диму щочотири роки.

Документ є нотаріальним інструментом, складеним нотаріусом Альбертом із Падви за наказом львівського архієпископа Яна з Ряшева на прохання алтариста Августина Каменера. Містить трансумпт привілею райців міста Львова від 1399 року про фундацію та забезпечення вівтаря Десяти тисяч мучеників і святих дів у львівській катедрі.

Король Владислав Ягайло дарує місту Львову зруйновану королівську лазню разом із ділянкою в обмін на щорічний чинш у розмірі 20 гривень. Крім того, він дозволяє райцям і місту зводити наступні лазні на праві власності без обов'язку сплачувати з них будь-які збори на користь монарха.

Король вимагає швидкого судового поділу спадщини, закидаючи Антонію Сольському, утримувачеві всього майна, ухилення від вирішення справи та безрезультатність медіації.

Король Владислав Варненчик дозволяє міській владі та поспільству міста Львова звести нову школу в межах міських мурів при шпиталі костелу Святого Духа. Крім того, надає райцям виключне право призначати та усувати вчителів, а також здійснювати управління школою.

Станіслав Касперінус дякує адресатові за допомогу у справах міста. Він згадує про смерть міського синдика та його наступника, підтримку королівського секретаря, а також про відправлення зв'язок документів для судових суперечок. Обговорюється позов проти різників, у якому фігурують вдова та отці-єзуїти, апеляція, пов'язана з вірменами та Кам'янцем, а також необхідність підтримки інтересів міста. Непевно прочитані імена та прізвища залишено з пропусками.

Президент і радники міста Львова запевняють львівського земського підсудка Лося, що в судовому спорі за кам'яницю Осмульську, порушеному канівським старостою, вони не допустять порушення його прав. Міська влада заявляє про цілковите дотримання справедливості та повагу до гідності адресата.

Львівський архієпископ-митрополит Бернард Вільчек підтверджує отримання катедральними вікаріями суми у 200 флоринів від душоприказників покійного Станіслава Вітелліуса з Передборжа. В обмін на переданий легат вікарії зобов'язалися довічно відправляти щотижневі роковинні богослужіння та реквіємні меси за упокій душі покійного пароха.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує отримання 100 гривень вікаріями львівського собору від душоприказників Миколая Вагленського на купівлю вічного чиншу. В обмін на отримані кошти вікарії зобов’язалися довічно відправляти щотижневу месу за померлого та щорічні поминальні богослужіння в річницю його поховання.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує, що вікарії львівської катедри отримали 100 гривень від виконавців заповіту покійного Миколая Вагленського на купівлю чиншу. Натомість священнослужителі зобов'язалися відправляти щотижневу месу та щорічні вігілії зі співаною месою за упокій душі померлого та його дружини.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує отримання вікаріями львівського кафедрального костелу суми 100 гривень від виконавців заповіту Миколая Вагленського, призначеної на придбання видеркафового чиншу. В обмін на легат духовенство зобов'язалося відправляти щотижневі меси та щорічні жалобні вігілії за душу заповідача та його дружини.

В. С. Бужинський повідомляє про труднощі з отриманням інквізиції в Любліні через запеклий опір пана Добжанського, який вимагає виплати битими талерами. Він наполегливо закликає Станіслава Глоговського особисто прибути на найближчу трибунальську каденцію, щоб урятувати справу й відвернути небезпеку.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек підтверджує і трансумує документ львівського земського суду щодо продажу подільським воєводою Мартином Каменецьким та його дружиною Ядвігою річного чиншу з мит і рибальства в Залізцях та Олеську. Архієпископ призначає та фундує цей дохід на утримання вічної лампади перед Пресвятими Дарами у Львівській катедрі, святі меси та забезпечення церковної служби.

Король Сигізмунд I підтверджує купівлю ділянки у Львові, здійснену львівською митрополичою капітулою у священника Антонія Клопота. Монарх надає придбаній нерухомості церковний імунітет і звільняє її від усіх податків та світських повинностей.

Прокуратор Краківського університету Антоній Войцеховський відповідає від імені ректора на запит львівської влади щодо стипендіата Алембеківської фундації, пана Чехуцького. Він повідомляє, що студент понад рік тому перервав навчання та виїхав на приватну посаду до панів Любенецьких.

Антоній Глоговський виправдовується перед братом Францішеком щодо справ, пов'язаних з управлінням маєтком і передачею реєстрів, а також повідомляє про повернення посланця Василя. Пропонує вислухати його звіт і призначити людину для стягнення належних коштів з пана Водинського.

Далтон передає справи красноставського й галицького старост та відомості про хоругви. У дописі повідомляє про перехоплення інструкції й неперевірену чутку про вбивство царя під час бунту.

Відправник звертається до «милостивих панів і братів» і викладає справу щодо прав, спадкових маєтків та родинних претензій. Згадує спір, можливі вимоги й зобов’язання; подробиці важко прочитати через сильне просвічування письма з іншого боку. За архівним описом лист датовано 6 грудня 1725 року; місце й відправника не встановлено.

Миколай та Лаврентій Ланца передають у рахунок сплати шести талерів боргу кімнату у своєму будинку в Карцано братам Івану Хрестителю та Петру Буффа. Правочин укладено із застереженням вічного чиншу зерном та права викупу нерухомості.

Документ засвідчує продаж ділянки орної землі та виноградника в місцевості Карцано Яном, сином мірошника Шимона, на користь Яна Хрестителя Буффи за суму дванадцять з половиною золотих флоринів. Продавець підтверджує отримання повної оплати, передає права володіння та зобов'язується забезпечити юридичний захист правочину від можливих претензій третіх осіб.

Нотаріальний документ засвідчує продаж земельної ділянки (саду) в Карцано Іваном Хрестителем де Молінаріїсом на прізвисько Арганус видатному панові Івану Хрестителю Буффі з Нижнього Тельйо. Продавець підтвердив отримання плати готівкою та зобов’язався гарантувати безпеку правочину й захист покупця від евікції.

Джованні Рамбальдо продає Баттісті Буффі та його братові П'єтро річний чинш у збіжжі із земельної ділянки в Карцано за суму 27 рейнських гульденів. З огляду на свій вік продавець складає урочисту присягу, яка підтверджує чинність відчуження прав.

Паула, Урсула й Катаріна, доньки покійного Гаспара Капраріуса, продають за 8 рейнських флоринів земельну ділянку в Тельве-ді-Сотто Гаспару Буффі, щоб сплатити борг, який виник на підставі арбітражного рішення. Угоду укладено в присутності чоловіка Паули та куратора неповнолітніх сестер і посвідчено нотаріально.

Документ засвідчує договір обміну лугової ділянки на садибну/садову ділянку в Тельве-Інферіоре, укладений між П'єтро Буффою, який діяв також від імені свого брата Джованні Баттісти, та Джованні де Дзанцотто. Контракт регулює передачу права власності на обидва об'єкти нерухомості разом із цесією та суброгацією чиншів, а також грошових і зернових рент, якими вони були обтяжені.

Мельник Матей та його син Єронім передають братам Івану Хрестителю та Петру де Буффіс млин, сукновальню та маєтності в Тельве-Інферіоре для погашення боргових вимог (datio in solutum). Водночас кредитори віддають їм ці маєтності в дев'ятирічну оренду з правом викупу після сплати боргу та заборгованого чиншу.

Автор повідомляє про справу, яку обговорював з адресатом, посилається на листування з Варшави та згадує зобов’язання або розрахунок. Далі названо кількох осіб і згадано урядові чи судові дії, але їхні взаємини й подробиці важко впевнено відновити.

Антоній, син Миколи з Карцано, продає Яну Хрестителю Буффі з Тельве-ді-Сотто сад та луку, розташовані в Карцано. Правочин оплачено та посвідчено нотаріально в присутності свідків.

Автор звертається до президента й магістрату Львова у справі смерті, що потребує з’ясування. У тексті згадано розслідування, декларацію або свідчення та осіб, названих євреями, однак складний почерк не дає змоги надійно відновити зв’язки між цими згадками й подробиці події. Датум листа вказує 22 січня 1710 року; місце непевне.

О. Fr. Bernardinus a Capistrano звертається до влади Львова у справі францисканського монастиря та костелу святого Антонія. У збереженому латинському тексті викладено прохання й аргументи щодо релігійної громади та міста; точний обсяг прохання слід визначати обережно. Датовано в Кракові 28 березня 1617 року.

Король Сигізмунд III Ваза підтверджує документ львівського старости Миколая Гербурта з Фульштина від 1586 року, яким шляхтичеві Сигізмунду Порадовському надається болотистий ґрунт на Краківському передмісті у Львові. Надання передбачає право власності та спадкування із шестирічною слободою, після закінчення якої володар зобов'язаний сплачувати щорічний чинш у розмірі 30 грошів.

Автор звертається до магістратури Львова. У листі згадуються провадження, строк, декрет та immunitas/securitas, але зміст справи читається не повністю. Лист датовано в Любліні 25 лютого 1738 року.

Антоній, син Миколая де Квандо, продає Якубові Глеріусу ділянку орної землі в Санто-Стефано на покриття 200 лір боргу. Угода передбачає шестирічний термін для викупу нерухомості за умови регулярної сплати щорічного чиншу.

Папа Урбан VIII звільняє краківського пресвітера Анджея Сшедзінського від будь-яких потенційних церковних цензур і покарань. Ця клаузула має гарантувати повну канонічну чинність його одночасного призначення на єпископа нікопольського.

Король Ян Казимир підтверджує статут львівського цеху голкарів і ножовників, наданий і скріплений печаткою міською радою Львова у 1649 році. Привілей містить статті, які регулюють устрій братства, обрання цехмістрів, права майстрів, а також правила навчання підмайстрів та учнів.

Ректор Краківської академії Антоній Марцішовський відкликає зі Львова бакалавра Лейдмана, який вступив у конфлікт з архієпископом, і просить львівський магістрат ухвалити рішення щодо заміщення посади ректора кафедральної школи. Він також дякує за підтримку в судовому процесі та згадує про плани апостольського нунція перевидати твори львів'янина Шимона Шимоновича.

Король Ян Казимир на знак визнання вірності та жертовності Львова під час воєн зрівнює місто та його громадян у правах, вольностях і шляхетських привілеях із Краковом і Вільном. Львівські міщани отримують право брати участь у королівських елекціях, бути присутніми на сеймах, а також вільно набувати у власність і посідати земельні маєтності.

Перемишльський єпископ Антоній Винницький засновує та затверджує молодіжне (парубоцьке) братство при церкві св. Миколая у Старому Самборі. Документ наказує членам братства перебувати у християнській любові, побожності та послуху церковній владі під загрозою церковного прокляття.