Каталог джерел

Король визнає, що ділянка, раніше надана Іцку, не належить йому, а місту. Звертається до влади Львова з проханням виділити королівському слузі половину ділянки з фронту Єврейської вулиці у спадкове та вічне користування. Наказує виміряти її у присутності надісланого комірника Якуба Щавінського[?] і обіцяє винагородити місто королівською милістю.

Зигмунт III доручає владі Львова передати Якубу Претфічу, теребовлянському старості, зібрані в ратуші кварцяні гроші на платню низовим козакам. Вимагає допомоги у швидкому оформленні та наданні коней для перевезення грошей до Теребовлі.

Сигізмунд III звинувачує міську владу в перешкоджанні угоді єзуїтів з євреями. Власники земель, які євреї хочуть викупити для єзуїтів, за словами короля, готові поступитися ними за відповідну плату, але спротив міста блокує порозуміння. Король знову вимагає довести угоду до кінця.

Король закликає владу Львова виконати рішення арбітрів щодо фундації колегіуму єзуїтів. Нагадує про згоду представників міста та власне затвердження угоди, вимагає припинити зволікання і представляє фундацію як окрасу міста.

Король оцінює скаргу міщан на владу як недостатню для подальшого конфлікту і рекомендує порозуміння. Водночас пише до уряду, щоб той дотримувався привілеїв, вироків, угод і давніх звичаїв.

Король дорікає Львову за ненадсилання представників до сеймової комісії, що встановлює ціни. Аргументи, надіслані письмово, слід було представити через делегатів. Окремо запевняє про нагляд комісарів за поведінкою солдатів і наказує владі дбати про безпеку міста.

Король очікує мирового вирішення суперечок між доктором Марціном Кампіаном, членом влади Львова, та урядами й приватними особами. Сторони мають спільно призначити чесних міщан, які приведуть до угоди без порушення прав міста. Король також інформує про окремий лист до львівського архієпископа.

Король рекомендує надати допомогу августинцям, які придбали місце колишнього монастиря черниць св. Катерини Сієнської за Галицькою брамою. Вказує на отриману згоду архієпископа і просить про підтримку міста та відсутність перешкод у будівництві.

Місто має надіслати до Варшави на 27 травня 1643 р. представників, які знають вартість іноземних товарів. Вони підтримають сеймову комісію, що співпрацює з підскарбіями при встановленні цін.

Король дякує Львову за опір військам трансильванського воєводи і просить про позику 100 000 злотих. Забезпеченням мають бути митні доходи, що збираються в оренді; деталі передасть підскарбій.

Король наказує магістрату Львова розрахуватися з Яном Торосовичем за неотримані належності та понесені ним витрати, згідно з угодою абата вонхоцького, писаря коронної скарбниці.

Король бере під захист Марціна Ранішевського, який підкорився владі магістрату Львова, і рекомендує обрати його на місцевого писаря та до лави. Збережений текст обривається перед завершенням листа.

Король затверджує трирічний контракт щодо Тлумачок, допускає заступника Байдултовича на час його від'їзду на королівській службі та надає переважне право на наступні три роки. Протилежні рескрипти визнає недійсними.

Домініканці скаржаться королю на тісноту церкви та монастиря, а також відсутність належного цвинтаря, що змушує ховати померлих біля громадської вулиці. Просять дозволу на викуп кам'яниць біля церкви. Король наказує відправити комісію для вирішення спірних правових питань і вимагає допомоги міста без перешкоджання чернечому задуму.

Король нагадує магістрату про субсидію, ухвалену сеймом і розподілену на Львів універсалом. Скарбниця не отримала належної виплати, тому король повторює вимогу негайної передачі 12 тисяч польських злотих, зазначаючи, що не може відмовитися від цієї суми.

Ян Убалдіні представляв місто на сеймі поза власною чергою, замінюючи Бартоломея Зіморовича на його прохання. Король наказує владі Львова допомогти йому в отриманні належної винагороди від колеги, якого він замінював.

Король дорікає за недбалість в опіці над сиротами і наказує обрати опікунів Терези після Бартоломея Зіморовича, скласти інвентар, перевірити рахунки, сплатити доведені борги, а також зберегти майно і забезпечити дівчинці утримання та виховання.

Крамарський цех скаржиться на оскарження столітнього володіння власною кам'яницею, вимоги оренди та ув'язнення членів. Король наказує представити можливі позови комісії, а цех бере під свій захист.

Ян III наказує кравецькому цеху припинити утиски ремісників, які працюють для табору, гвардії та двору. Погрожує судовим переслідуванням. Застереження про їхню підсудність потребує подальшої перевірки.

Король наказує виконати попередній вирок, що захищає львівських євреїв. Нападники видають себе за студентів; магістрат має запобігати заворушенням, затримувати винних, судити та виганяти їх з міста.

Король вимагає швидкого судового поділу спадщини, звинувачуючи Антонія Сольського, власника всього майна, в уникненні рішення та неефективності медіації.

Після редукції вартості монети Подільське воєводство встановило комісію для визначення цін на товари та реманент. Купці просили відтермінувати подання реєстрів і зачинили крамниці. Комісія наказала продаж за половину попередньої ціни. Магістрати Кам'янця просять Львів про інформацію щодо подібного тарифу; подальше вирішення залишається відкритим.

Радці Перемишля відкладають усі процеси зі Львовом перед королівським реляційним та асесорським судом до 6 березня 1595 року, сподіваючись на мирову угоду та зберігаючи права сторін. Згадують аналогічне зобов'язання львів'ян.

Радці Перемишля декларують призупинення міських, приватних та цехових справ проти львів'ян до спливу трьох тижнів від початку майбутнього сейму. Метою є сприяння мировій угоді; Львів мав надати аналогічне зобов'язання.

Влада Язловця засвідчує скарги східних купців на тягарі, що накладаються львівськими перекладачами. За словами купців, оплати виходять за межі вписаних до реєстру мит, а контроль повторюється. Магістрат Язловця просить владу Львова припинити зловживання, аргументуючи, що вони шкодять також самому місту, і підтверджує лист печаткою та підписами.

В актах лавничого суду Ярослава записано розповідь возного про оголошення на чотирьох рогах ринку наказу про припровадження товарів звичайними шляхами до Львова та дотримання права складу. Наказ оголосили під час ярмарку на вимогу влади Львова, за уповноваженням коронних станів та Миколая Гербурта з Фульштина. Він передбачає затримання осіб, що обходять право, та конфіскацію їхніх товарів.

Полковник виступає за Шимона Гребінку, слугу краківського стольника. Просить магістрат про вигідну зміну вироку у суперечці з кс. Феліціаном Кубінським, якому закидає прагнення захопити майно Гребінки.

Brodzicki передає похвалу белзького воєводи за опір Львова ворогу та радить віддячити йому візитом. Також просить про справедливий розгляд кривди підданих із Żurawki [?], рекомендованих цим воєводою.

Війт Ярослава повідомляє про надання сатисфакції реміснику, який скаржився на челядь. У постскриптумі просить президента Львова про текст закону щодо обігової вартості монети та обіцяє взаємну допомогу.

Вєльопольський просить владу Львова допомогти у розрахунку заборгованості Вацлава Войзика [?]. Оплата має відбутися пропорційно, за умови справжнього підпису та належного рахунку, без тривалої екзекуції.

Gembicki просить війта та старших вірмен львівських відкласти виконання декрету асесорського суду до сейму, на якому має бути розглянутий спір громади з єпископом.

Автор просить Вольського про швидку відповідь, згадує скарги бідних мешканців Стружі та пропонує зібрати громаду у фільварку для спільної ревізії спірних обтяжень.

Автор звертається до адресата у близькій, дружній формі, а далі згадує справу, яка, ймовірно, потребує втручання або поради, та осіб, чиї імена неможливо впевнено прочитати. Наприкінці є згадки про офіційне вирішення справи й листування. У датуванні, здається, згадано Краків і січень, але день і повний запис дати не можна встановити напевно.

Лист починається новорічним привітанням панові Жупницькому. Далі йде розлогий виклад справ і прохань автора; є згадки про урядові або судові питання, але подробиці надійно встановити неможливо. Датум на с. 3 вказує 13 січня 1631 року.

Зберігся односторінковий лист із розлогим викладом справ автора та проханням до адресата. Почерк складний, тому конкретну тему встановити неможливо. На адресному аркуші, можливо, названо пана Зимницького; на самому листі надійного датуму не прочитано.

Автор надсилає владі Львова об’ємний офіційний лист у справі, що потребує розгляду. Читаються згадки про Варшаву, урядовців і прохання зайнятися справою, але її зміст неможливо впевнено відтворити. Надійного датування в тексті немає.

У листі до Яна Рудавського йдеться про справу, пов’язану з особою або особами, прочитаними непевно як «P. Hajdurom Kayer(?)», а також про справу, пов’язану зі «Szlachetnym Łomżyckim» (подальше формулювання непевне). У тексті також згадано Львів, тамтешніх міських консулів і дії або прохання до адресата. Нерозбірливі фрагменти не дають змоги надійно відновити подробиці чи зв’язок між цими справами. Датум указує 19 лютого 1631 року.

Автор звертається до президента й магістрату Львова у справі смерті, що потребує з’ясування. У тексті згадано розслідування, декларацію або свідчення та осіб, названих євреями, однак складний почерк не дає змоги надійно відновити зв’язки між цими згадками й подробиці події. Датум листа вказує 22 січня 1710 року; місце непевне.

Автор просить про протекцію у справі, де згадується Львівська магістратура; також ідеться про апеляції або мандати та декрет. Текст частково нерозбірливий, тому перебіг і предмет спору встановити неможливо. Дату листа не прочитано.

Автор звертається до львівського війта й просить допомогти у справі, що потребує дій або рішення адресата. Він згадує труднощі та можливість «egzekucyi» (виконання/стягнення); подробиці частково нерозбірливі. Інвентарна картка називає автора краківським старостою Павлом Александером. Сам лист датовано 17 грудня 1696 року; місце не встановлено.

Казимир Ліховський втручається перед львівським війтом Александром Вільчеком у справу єврейського жителя Золочева Маєра Боруховича, якого на битому шляху без жодної причини побив канчуком і пограбував львівський цехмістр різницького цеху Вацек, повертаючись із Глинян.

Ян Лісовський поспіхом пише до львівського писаря Войцеха Зімницького, палко благаючи його, щоб той, подорожуючи через Люблін до Варшави, не оминав його дому і сповістив про свій приїзд заздалегідь. Він також передає уклін дружині Зімницького та запевняє у своєму доброму здоров'ї.

Маршалок великий коронний Станіслав Іраклій Любомирський закликає владу Львова виконати вирок маршалківського суду на користь пана Толкача. Наказує повернути потерпілому пограбоване майно та забезпечити задоволення вимог з боку купців.