Каталог джерел

Король Сигізмунд I розв'язує суперечку між орендарем мит Анджеєм із Тенчина та львівськими міщанами, дозволяючи львівським купцям їздити через Краків і Сандомир до Любліна й далі в обхід митниць у Белзі, Холмі та Грубешеві, але наказуючи повертатися цією дорогою в разі відмови від подальшого маршруту. Водночас він призупиняє митне звільнення Львова в цих трьох митницях виключно на час дії застави маєтностей Тенчинським, підтверджуючи загальний митний привілей короля Александра.

Ксьондз Станіслав Вітвінський дякує львівському райці Мацею Гайдеру за спорядження в дорогу та видає розписку про перейняття ним виплати боргу в розмірі 195 злотих.

Король Сигізмунд I Старий дозволяє приєднання занедбаного парафіяльного костелу в Семенівці разом з усіма прибутками та приналежностями до костелу у Щирці з метою покращення забезпечення тамтешнього плебана. Водночас монарх застерігає збереження душпастирської опіки та належних релігійних треб у Семенівці згідно з розпорядженням місцевого ординарія.

Король Сигізмунд I Старий затверджує забезпечення посагу та віна в розмірі 200 флоринів, здійснене покійним Йовом Сокольницьким на користь своєї дружини Анни з Чернина на половині власних і королівських маєтностей. Документ гарантує вдові та її нащадкам спокійне володіння згаданими королівськими маєтностями аж до повної виплати забезпечених сум.

Король Сигізмунд I Старий наново засновує цех кравців у Львові, забороняючи займатися цим ремеслом у місті та на передмістях ремісникам з-поза братства. З-під цехового обов'язку вилучено лише двох замкових кравців, призначуваних львівським старостою.

Король Сигізмунд I постановляє, що добровільна сплата коломийського мита львівськими міщанами на користь воєводи Оттона з Ходча має тимчасовий характер і не порушує їхнього попереднього звільнення від цього збору. Після смерті Оттона або його відмови від оренди Коломиї жоден наступний орендар (тенутарій) не матиме права вимагати від львів'ян зазначеного мита.

Руський воєвода Костянтин Вишневецький повідомляє міську владу Львова про взяття євреїв під свою опіку згідно зі звичаєм попередників. Він звертається до бурмистра та райців із вимогою не притягати єврейське населення до міських судів у справах, які підлягають винятковій юрисдикції воєводи.

Король Сигізмунд I Старий дозволяє митрополичій капітулі у Львові призначити законного прокуратора для представництва її самої та її підданих перед усіма світськими судами Королівства Польського. Монарх гарантує вічну чинність усіх юридичних дій, вчинених цим повіреним.

Королівські комісари вирішують майновий спір між удовою та доньками покійного райці Яна Коснара та львівським підкоморієм Миколаєм Одновським. Справа стосується повернення 350 флоринів заставного боргу та повернення кам'яниці, розташованої на львівському Ринку.

Князь Єремія Вишневецький просить міську владу Львова звільнити Габріеля Моратоніуса від судового терміну в райцівському суді та виявити до нього поблажливість. Він заздалегідь заступається за нього, аби полегшити йому можливість особисто схилити райців на свою користь.

Канонік Станіслав зі Львова, діючи за повноваженням графа Латеранського палацу Павла де Бланка, призначає клірика Яна, сина Юрія зі Львова, публічним нотаріусом і звичайним суддею. Після прийняття присяги на вірність документ надає призначеному повні повноваження укладати автентичні правові акти.

Бурмистр Львова Войцех Вишньовський скликає міських лавників на нараду щодо податків із єзуїтських кам'яниць, повернення документів після покійного пана Ласковського та суперечки шевського цеху за капличку.

Софія, вдова по Станіславові Гинку, підкоморію ленчицькому, дарує своєму двоюрідному братові Миколаєві Голомбку, підсудкові львівському, усю свою спадкову частку в селі Зимна Вода, за винятком частини, належної її синам. Документ засвідчує здійснення інтромісії та зобов'язання дарувальниці надати правовий захист обдарованому від будь-яких претензій.

Де Віллар повідомляє руського воєводу Яна Станіслава Яблоновського про передачу йому через довіреного посланця листа від пана Дюпона. Він також пропонує своє посередництво у відправленні відповіді та запевняє у готовності до подальших послуг.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек дозволяє звести нову амвону в наві катедри для польського проповідника на час вакантності посади німецького проповідника, з огляду на великий наплив вірян після пожежі храму. Документ застерігає повернення до первісного порядку виголошення казань у хорі та каплиці, щойно міська рада призначить німецького проповідника.

Король Сигізмунд I дозволяє львівським райцям тимчасово замістити посаду мансіонарія та проповідника при костелі св. Катерини на Низькому замку священником-ненімцем через брак ортодоксальних німецьких проповідників, спричинений поширенням Реформації. Унаслідок цієї згоди монарх презентує львівському архієпископу бакалавра Альберта з Пільзна для отримання бенефіцію.

Генерал єзуїтів дякує за прихильність Львова до ордену. Наголошує, що отримав ці звістки від надійних свідків, і обіцяє молитися за міську раду та жителів. Оригінал датований 1626 роком, обкладинка — 1616 роком.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує грамоту королівських комісарів від 1533 року, яка встановлює детальний розподіл меж між селом Вербіж, належним львівській капітулі, та королівськими маєтностями Демня, Дроговиж і Устя, що перебували в оренді Павла Тарла. Документ описує проходження кордону, позначеного 32 курганами-копцями та зарубками на деревах, а також закріплює за капітулою права на води річок Зубра, Щирець і Дністер.

Король Сигізмунд I Старий наказує міській владі Львова, щоб матеріали апеляційних справ не видавалися сторонам, а доставлялися до королівського суду виключно спеціальним судовим гінцем. Витрати на відправлення актів має покривати сторона, яка апелює, згідно з давнім звичаєм магдебурзького права.

Король Сигізмунд I розв’язує суперечку про підсудність між міською радою Львова та старостою Станіславом Одровонжем, підтверджуючи юрисдикцію магдебурзького права над усіма приїжджими та купцями, які перебувають у місті, на передмістях та під Високим замком. Судову компетенцію старости обмежено виключно справами про вбивства та напади на житло, скоєні в межах замкової юрисдикції.

Войнаровський просить воєводу про протекцію для сина Стефана, овруцького стольника. Покликається на ласку батька адресата, краківського каштеляна, та посередництво інших покровителів; сповіщає про приїзд до Кракова.

Король Сигізмунд I Старий наказує коронним і міським урядникам надавати допомогу львівським міщанам у затриманні купців, які оминають львівський склад товарів. Він забороняє незаконне перевезення волів, воску та інших товарів із Русі та Поділля в обхід Львова й належних мит під загрозою майнових покарань.

Прокуратор Краківського університету Антоній Войцеховський відповідає від імені ректора на запит львівської влади щодо стипендіата Алембеківської фундації, пана Чехуцького. Він повідомляє, що студент понад рік тому перервав навчання та виїхав на приватну посаду до панів Любенецьких.

Король Сигізмунд I відкладає остаточне вирішення суперечки між містами Львовом і Любліном щодо проїзду купців зі Сходу. До ретельного вивчення привілеїв обох сторін монарх наказує зберегти львівське право складу та затримувати турецьких, татарських і волоських купців.

Земський суддя Миколай Ташицький і підсудок Ян Слабош засвідчують, що Ян Язвецький відступив і записав усі свої спадкові маєтності в Язвці Фридерику Калінському з Дзєнтни. Новий власник отримав повне право вступу у володіння маєтком і вільного розпорядження ним.

Король Сигізмунд I відкладає на шість років вирішення спору між Краковом і Львовом щодо прав складу та затверджує тимчасову угоду, яка регулює правила торгівлі купців обох міст. Документ зобов'язує львів'ян проїжджати через Краків і обмежує вивезення волів, а краків'янам забороняє оминати Львів та скуповувати худобу далі ніж до Глинян.

Бродівський адміністратор Я. Волянський просить президента Львова передати підофіцерові Трембецькому ув'язненого у львівській ратуші втікача, слюсаря Григорія, який утік із Бродів, набравши багато боргів. Запевняє у своїй вдячності та обіцяє повідомити гетьманові великому коронному про успішне вирішення справи.

Король Сигізмунд I Старий розглядає та вирішує суперечки між львівським старостою Миколаєм Одновським і радою міста Львова, врегульовуючи питання торгових зборів, мита і мостового збору, випасу перегону худоби, чисельності підзамкових ремісників, а також помелу на млинах і вирубки лісів. Декрет підтверджує давні привілеї львівських міщан і забороняє замковому уряду накладати на них неправомірні повинності.

Вольський виступає проти порушення привілеїв Львова за відсутності монарха. Він схвалює протестацію міста й апеляцію до майбутнього сейму; обіцяє захист його прав та авторитету канцелярії.

Король Сигізмунд I Старий надає навічно канонікам митрополичого костелу у Львові третю мірку з королівського млина біля Галицької брами. Документ одночасно визначає обов'язки капітули та старости щодо покриття витрат на ремонт та утримання млина.

Іван Вояковський запевняє перемишльського стольника у своїй готовності до послуг та сповіщає про приїзд через Мостиська до Вишні, щоб отримати подальші розпорядження. Він також передає вітання від свого щойно одруженого сина, який теж має туди прибути.

Король Сигізмунд I підтверджує, що площа за костелом францисканців, надана для розташування королівських військових гармат, є міською, а не замковою власністю. Монарх зобов'язується повернути цю ділянку львівським райцям одразу після облаштування іншого місця для артилерії.

Ян Вояковський повідомляє руському воєводі Яну Станіславу Яблоновському про свої переговори зі шляхтою в Перемишлі щодо доцільності скликання сеймика і радить надіслати за універсалами. Він також сповіщає про успішне залучення на свій бік осіб, які досі схилялися до ворожого табору.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку між львівським старостою Миколаєм Одновським та владою Львова, присуджуючи спірний будинок на Краківському передмісті у власність міста. Документ підтверджує розташування будівлі на міській землі та передає її назавжди під міську юрисдикцію.

Каспер Вояковський погоджується на обмін маєтку Ляшки відповідно до волі Станіслава Яна Яблоновського. Він просить надіслати рішення у цій справі, сподіваючись, що воєвода зважить на цінність маєтку й не допустить його скривдження.

Король Сигізмунд I Старий звільняє львівських міщан і купців від обов'язку сплачувати мито в Коломиї, яке безпідставно стягувалося в період оренди тамтешніх королівських маєтностей Оттоном із Ходча. Привілей назавжди звільняє всі перевезені товари, зокрема рибу та збіжжя, дорогою туди й назад.

Павло Вояковський бідкається через раптове охолодження стосунків з боку декана Станіслава Дзеньковського та запевняє, що не давав для цього жодних приводів. Приписуючи зміну ставлення підступам недоброзичливців, він просить адресата повернутися до колишньої ласки та прихильності.

Король Сигізмунд I надає львівським міщанам вічне право шинкувати палене вино (горілку) в межах міста та на передмістях, а також стягувати з цього збори на міські потреби. Усім іншим станам і жителям забороняється продаж горілки без дозволу міської ради під загрозою конфіскації напою.

Олександр Вроновський клопоче перед бурмистром Львова за свого товариша Борвацького у справі видачі купленого панцира. Справа є невідкладною, оскільки хоругва має протягом кількох днів прибути до військового табору під Золочевом.

Король Сигізмунд I надає львівському архієпископу Бернарду та його наступникам пів гривні річного чиншу, який має виплачуватися на Різдво городоцьким старостою, як відшкодування за луки, зайняті під пасовище городоцького замку. Ця виплата встановлюється як вічне зобов'язання городоцького староства.

Гавронський звертається до адміністратора Фонду вбогих монастирів щодо остаточного оформлення та надіслання емфітевтичного договору на земельну ділянку, яку він має намір узяти у володіння. При цьому він заявляє про готовність покрити витрати на можливий приїзд адресата до свого дому.